Українців втягнули в прапороносну клоунаду

Кожної весни ближче до 9 Травня в Україні неодмінно чекаєш на чергову дозу провокацій. Вкидують їх кому не лінь.

Коли Володимир Путін прийшов у Росії до влади, “для сосредоточения страны” він сконструював специфічну двоголову ідеологю: прапор та орел царські, а гімн і спецслужби — радянські. А ще узурпував право бути спадкоємцями перемоги у Другій світовій війні в Європі.

Ідеологічним прикриттям для влади в сусідній країні слугує міфологема “Знамя Победы”. Цей комуністичний червоний прапор вітер рвав і над ГУЛАГом, і над арміями зеків, яких гнали в бій без зброї, і над українцями, яких гарматним м’ясом кидали у різні “котли”. Цей прапор став знаменням жаху, нелюдського ставлення до своїх солдатів. Якщо Вермахт втратив 4 млн солдат, то військові втрати Червоної армії становили 26,4 млн. Ось так воювали “отцы-командиры” — трупами закидували!

Маючи неабиякі геополітичні плани щодо територій, які колись належали Радянському Союзу, російські політики та політтехнологи почали накидувати цю ідеологічну суміш й іншим країнам. Тому й готуються в Україні марші колон під червоним “Знаменем Победы” та московськими попами з хрестами та хоругвами. Сюрреалізм якийсь — хто-хто, а комуністи вирізали тих самих попів без ліку. З “покращенням життя вже вчора” не вийшло, тому увагу суспільства потрібно відвернути. Скажімо, нехитрою грою у два клоуни.

Одним із них є одеська “Русская партия”, яка за кілька місяців до 9 Травня анонсує свою переможну ходу вулицями “вражеского бандеровского Львова” — просто-таки “поверженого нацистського Берліна”.

Роль другого клоуна відведена Всеукраїнському об’єднанню “Свобода”, що відбиватиме “обложений Львів”. Устами пануючої в обласній раді фракції “свободівці” забороняють використовувати червоний прапор у День Перемоги. Уся ця веремія “врагів з супостатами” супроводжується поданнями у найоб’єктивніші в світі українські суди, що скасовують рішення бунтівних обласних рад.

Механізм протистояння відтворюють в інших радах — і гра запущена. Ми знову займаємося чим завгодно, тільки не суттєвими справами. Мабуть, наступним фрагментом цієї гри стане ламання списів довкола Великого герба України — бо ж це сьогодні головне.

Усе це були б чергові мерзенні політичні трюки, якби за ними не стояли мільйони жертв м’ясорубки в Європі, яка закінчилася 8 травня. А для вояків Української повстанської армії — іще на кілька літ пізніше. Гидко дивитися, як мордаті мужлани прикриваються старшими людьми тільки для того, щоб і далі грати у свої наперстки.

 

Тарас Возняк, Газета по-українськи