Урядові гречаники

Восени минулого року я свідомо не чіпав гречаної теми, сподіваючись, що уряд спроможний оперативно відцентрувати ціновий перекіс на цей вид крупи. Втім, чиновники цілковито переймалися забороною експорту пшениці та ячменю, а «поганка», як називають гречку чехи, була їм аж десь. Між тим „язичницьке зерно“ знову нагадало про себе на початку 2011 року — спершу стрімким зростанням ціни на нього, а згодом і повним зникненням із прилавків.

Уряд, наплівши сім кіп гречаної вовни, звинуватив у дефіциті голодний світ, торговельні мережі, ажіотаж покупців. Усіх, лишень не себе, любих. Те, що Кабмін — суто словесний гречкосій, підтвердив прем’єр Микола Азаров: уряд не несе відповідальності за підвищення цін на окремі продукти харчування, а в усьому винні власники супермаркетів.

Наші чільники мають „гречані“ проблеми не вперше. Таке спостерігалося і 2003 року, коли Віктор Янукович очолював Кабмін, а Микола Янович був першим віце-прем’єр-міністром. Шкода, що ті події не стали для обох серйозним уроком. Не виключаю: слідом за гречкою екзаменатором на життєздатність команди Азарова можуть стати цукор, молоко, хліб, сіль, сірники, мило… Власне, все те, за що уряд „не несе відповідальності“.

Пам’ятаєте 2003 рік? Тоді на початку липня теж неждано-негадано підскочили ціни на все: борошно, хліб, крупи. Зокрема, кілограм гречаної за кілька днів подорожчав утричі.

Президент Леонід Кучма намагався приструнити „пилососів“, що звикли змітати з прилавків усе підряд, розмовами про те, що Україна буде з хлібом. А прем’єр Віктор Янукович публічно заявив, що днями ситуація вирівняється і ціни повернуться на вихідні позиції. При цьому Віктор Федорович пообіцяв на найближчому засіданні Кабміну оприлюднити імена винуватців цінових стрибків.

Сказав і подався слідом за Кучмою до Криму. Спершу на перемовини з російським колегою Михайлом Касьяновим, потім — на весілля Віктора Медведчука, тодішнього глави адміністрації президента України.

Ціни, звісно, не злякалися ні очікуваного високого врожаю, ні прем’єрської покари, якої, до речі, так ніхто і не поніс, за продовольчу кризу. Ціни хоч і „схудли“, але не повернулися на обіцяний Януковичем рубіж.

Отоді треба було сісти і добряче проаналізувати продовольчі баланси, полічити перехідні запаси. Дивлячись на тригранне зерно гречки, зрозуміти, що рухатися воно повинно у такій же геометричній площині: виробник—круподерня—магазин. І аж ніяк не через п’яті-десяті руки, залишаючи „буферним“ компаніям-посередникам незаслужену маржу. Якщо ж уряд намагається із цього ланцюжка усунути дармоїдів, то чому крайніми опиняємося ми, споживачі?

А тепер скринінг 2003 року порівняємо із 2010-м. Та ж пора року. Ціна на гречку сягнула позначки 17—20 грн. за кілограм. З якого дива? У нас, з’ясовується, найбільш поінформована інституція — Антимонопольний комітет. Не аграрне відомство, не Міністерство економіки, а саме АМКУ. Його тодішній голова Олексій Костусєв під час круглого столу заявляв, що виною всьому — дефіцит гречки, який становить 60 тис. тонн. Нестача спричинена присутністю у попередні роки на внутрішньому ринкові дешевшої російської крупи, через що українські аграрії скорочували площі під цією культурою. Тобто дефіцит — об’єктивна реальність, а не прояв антиконкурентних дій на ринку.

Та, попри тимчасові труднощі, ситуація із гречкою стабілізується. Все це — спадщина минулої влади, а наша — сильна, професійна і відповідальна, здатна навести лад у всіх сферах. Щодо гречки, то після 10 вересня громадяни вже відчують позитивні результати.

Таким був лейтмотив виступу Олексія Костусєва, котрий запевнив: навіть якщо власної гречки з нового врожаю раптом не вистачить для внутрішніх потреб, то вдамося до імпорту. Хіба це проблема — доставити, наприклад, 50 тис. тонн крупи з Китаю, як це зробила Росія?! Подумаєш, обсяг одного суховантажного судна… Україна ж найближчим часом стане експортером гречки!

Йому підтакував і міністр аграрної політики Микола Присяжнюк: обсяги виробництва гречки в Україні у півтора разу перевищать обсяги споживання. Хоча жнива мали розпочатися за місяць, й експерти на той час прогнозували урожай на рівні 160 тис. тонн. Із них можна виробити 90 тис. тонн крупи за річного фонду споживання 180 тис. тонн. То пахло дефіцитом чи ні?

10 вересня — саме цей термін президент Віктор Янукович визначив у дорученні, до якого уряд мав здійснити інтервенцію гречаної крупи за рахунок запасів Держрезерву та Аграрного фонду. Водночас чиновники мусили терміново провести переговори з країнами-виробниками гречки і за рахунок імпорту покрити зрослий попит на цей вид крупи. Віктор Федорович підписав „настанову“ і відбув із державним візитом до Китаю.

Збігли місяці, і тепер вже можна сказати, що доручення Януковича Азарову виявилося таким же „дієвим“, як і Кучми Януковичу 2003 року. По-перше, чим здійснювати інтервенцію, якщо у Держрезерві й Аграрному фонді — лише лушпиння від гречки? По-друге, за реального дефіциту уряду слід було терміново запровадити експортні гречані квоти, у чому він добре наловчився на прикладі пшениці та ячменю. До таких заходів підштовхувала плачевна ситуація у сусідів-гречкосіїв — Білорусі та Росії.

РФ у попередні роки зазвичай намолочувала до мільйона тонн гречки, який просто не могла сама з’їсти. Крупа поступово перекочувала у категорію неліквідів, і ціна у 12—15 рублів не виправдовувала витрат селян, через що площі постійно скорочувалися. 2009 року в Росії зібрали лише 560 тис. тонн. — десь на 100 тис. більше річної потреби.

Власне, виробництвом гречаної крупи у Росії в основному займаються два регіони — Алтай і Татарстан. Звістка про те, що останній серйозно постраждав від засухи, посіяла паніку серед населення, яке почало змітати харчі, включаючи і гречку. Саме у міжсезоння, коли старі запаси вичерпалися, а новий урожай іще не підоспів, і вклинилися спекулятивні інтереси продавців. Загалом же протягом 2010 року гречка у Росії подорожчала у 4,5 разу.

У білорусів апетит стриманіший: споживають 25 тис. тонн гречаної крупи на рік. Із них п’ята частина — власного виробництва, решта — привізна, переважно українська та російська. Тобто Білорусь у гречаному сегменті ніколи не була експортоорієнтованою. І коли у Росії почався продовольчий психоз, він докотився і до Мінська.

У серпні 2010 року білоруський уряд створив республіканську комісію з регулювання ринку окремих видів сільгосппродукції та продуктів її переробки. Лише вона дає дозвіл на експорт за наявності лишків. Причому не суто сировини, а готової продукції — пшеничного та житнього борошна, ячмінної та вівсяної крупи, „Геркулеса“.

Тому дещо дивною видається реакція Москви на вмотивоване обмеження експорту білоруської гречки. Президент Дмитро Медведєв вдався навіть до образ партнера по Митному союзу, назвавши такі обмеження „не правовими, а медичними“. Але ж ніхто не спроваджував Росію на огляд до психіатра за те, що вона, дбаючи про власну продовольчу безпеку, з 15 серпня запровадила ембарго на експорт зерна. І, як результат, до Білорусі імпортери ввезли гречки втричі менше, ніж зазвичай.

На жаль, наш Кабмін вчасно не вжив аналогічних заходів щодо захисту ринку монопродукту, і вітчизняна крупа подалася на „багатші села“ — до Білорусі та Росії. За вільне пересування її ратував і аграрний міністр Микола Присяжнюк. А й справді, чом гречці не рухатися, якщо в Україні за неї платять 14 грн. за кілограм, у Білорусі — 30, а в РФ — аж 50 грн.? І скільки ж її опинилося у прикордонних державах? Григорій Калетнік, голова комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради, на засіданні 1 березня сказав: за офіційними даними, вивезли 52 тис. тонн. І яка ваша перша реакція? „Ці зернотрейдери і тут напаскудили!“

Не знаю, якими даними оперує Григорій Миколайович, тому що є інша статистика, не менш офіційна: список суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, обсяг, який вони помісячно (із січня по грудень 2010 року) експортували, і загальний тоннаж. Так от, за рік гречки і однойменної крупи вивезли аж… 7827 тонн і 417 кілограмів! Отож продовжуйте шукати крайнього і далі.

По-третє, у зв’язку зі спорожнілими державними запасами гречки, браком її у найближчих сусідів уряд змушений був обрати донором Китай. Про 20 тис. тонн крупи звідти говорили як про манну небесну. Тільки кого спантеличені чиновники хотіли цим налякати: фасувальні цехи, ритейлерів чи продовольчу міль? Сподівалися, що самими розмовами про імпорт зіб’ють споживчий ажіотаж?

Крупа із Піднебесної не з’явилася ні у вересні, ні в грудні. Запитую: а навіщо було „гнати порожняк“ за китайський мур, якщо на той час гречка у тій місцевості лише дозрівала?

Тим більше ввозити її пропонували без сплати імпортного мита і ПДВ. У таких випадках Кабмін мусить дістати „добро“ у Верховної Ради. А вона не зрозуміла намірів уряду. Причому не опозиція, а члени коаліції. Представники блоку Литвина побачили в імпорті китайської гречки міну для вітчизняних сільгосптоваровиробників. Про цей конфуз мало хто говорить, але уряд опинився у безвиході. Ситуація ускладнилася.

Відчувши слабину, пакувальники із торговельними мережами у січні 2011 року знову роздули ціну на гречану крупу — до 25—30 грн. за кілограм. Владі нічого не залишалося, як вдатися до апробованого викривленого адміністративного регулювання: нав’язати виробникам і магазинам гранично допустиму ціну. У той час, коли Микола Безуглий, перший заступник міністра аграрної політики і продовольства, говорив про меморандум, за яким переробники погодилися утримувати ціну на рівні 14 грн., крупа вже зникала з прилавків.

Нині гречка у дефіциті. Хтось вважає її соціальним товаром, опоненти — позабіржовим. У чиїхось родинах вона позиціонувалася нарівні з картоплею, для когось це — екзот, як і рис. А що робити майже мільйону українців-діабетиків, яким без гречки нема життя?

Аграрний міністр Микола Присяжнюк радить все-таки дочекатися китайської крупи, яку завозитиме чи то Державна продовольчо-зернова корпорація, чи то ТОВ «Хліб Інвестбуд». Те, яке нахвалялося засипати в Аграрний фонд 4 млн. тонн зерна…

Наразі ж ідеться не про обсяги, а про якість. Росіяни теж зопалу накинулися на китайську гречку. Коли ж покуштували — не те! Дрібна, засмічена… Річ у тому, що китайці вирощують переважно гречку другого сорту — татарікум. На продовольчу ж припадає десь 10%. Відмінність між ними така ж, як між ядрицею і гречаним проділом. І саме через низьку якість — неоднорідність кольору, запах плісняви — Россільгоспнагляд завернув кілька партій назад.

Кажу наперед: ті привізні 20 тис. тонн погоди на українському ринку не зроблять. Але… Хай буде гречка! Китайська. Зі специфічним запахом і смаком. Як докір нашому урядові за програш.

P.S. У четвер Верховна Рада проголосувала за тимчасове запровадження — до 1 червня 2011 року — нульової ставки ввізного мита на китайську гречку.

Володимир Чопенко «Дзеркало тижня. Україна»