Як з Галичини ліплять українську Пенсільванію

У складній ситуації опинилися депутати трьох західних областей України — Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської, яким Міністерство екології та природних ресурсів запропонувало прийняти рішення про вивчення покладів сланцевого газу та його видобуток на цій території. Тож Галичина стала заручником власних нарікань на монополію російського «Газпрому». Якщо проект почнуть реалізовувати, то упродовж найближчих років на її території планують пробурити близько трьох тисяч свердловин.

Як на це реагувати, депутати Львівської обласної ради, яких першими ознайомили з міністерським проектом, поки що не знають. Адже територія західних областей найбільш густонаселена, а запропонований проект несе серйозні екологічні загрози. До того ж інформації у депутатів обмаль. А міністерство підганяє, на роздуми дає не більше місяця.

Йдеться про величезні площі. Наприклад, на Львівщині, територія якої займає 21,833 тис. кв. км, під майбутні розробки Мінекології просить виділити 2,992 тис. кв. км, тобто майже сьому частину території області. Видобуток сланцевих газів заплановано у дев’яти районах. Найбільші площі у Жовківському районі — 581 кв. км, найменші — у Миколаївському — 13 кв. км.

Перший заступник міністра екології та природних ресурсів Володимир Ігнащенко, який прибув до Львова у переддень відкриття обласної депутатської сесії, діяв за всіма правилами піар-акції. У довірливій формі змалював народним обранцям усі переваги видобутку сланцевого газу на їхній території. Розповів про існуючі складнощі з видобутком вітчизняного природного газу. „Нині ми зупинилися на 18 млрд. кубометрів видобутку і забезпечуємо себе на третину потреб. Решта 70% — це газ російського походження, або газ, який проходить через її територію“. Не забув заступник міністра і про галицький патріотизм, нагадавши, що якщо один з енергоносіїв постачається з одного джерела, то це кваліфікується як загроза національній безпеці.

За його словами, є два шляхи розв’язання проблеми. Перший — бурити глибоководні свердловини на шельфі Чорного моря, що пов’язано з колосальними коштами. Якщо нині відновити ці роботи на Прикерченському шельфі або площі „Таврія“, то перші вуглеводні буде видобуто лише через 11—12 років. А при розробці сланцевого газу його можна отримати вже на етапі дослідно-промислового видобутку — через чотири-п’ять років. А через шість-сім років від початку можливий повномасштабний видобуток.

Як повідомив Володимир Ігнащенко, наприкінці лютого ц.р. уряд підписав меморандум із американськими партнерами щодо оцінки сланцевих ресурсів в Україні. Концептуальне сьогодні питання — чи давати старт проекту? За найсприятливіших умов лише дозвільні процедури займуть не менше року. А потім буде проведено конкурс, у якому візьмуть участь ініціатор цього проекту — одна з найбільших у світі енергетичних корпорацій Chevron, яка вже втілює подібні проекти у Німеччині, Польщі, Румунії та в Угорщині, і ще п’ять-шість компаній, що працюють у цій сфері. За попередніми оцінками, Олеська площа містить щонайменше 100 млрд. кубометрів сланцевого газу.

На думку В.Ігнащенка, це може бути найбільший інвестиційний проект на території України. Заступник міністра також запевнив депутатів, що у разі прийняття позитивного рішення Львівщина отримає мільярдні інвестиції, тисячі нових робочих місць.

Негативи — за кадром

Насамперед депутатів цікавило, якими будуть екологічні наслідки від видобутку сланцевого газу на їхній території. Зокрема, від гідророзривів у підземних пластах. На це В.Ігнащенко відповів, що міністерство нині вивчає досвід США, Канади, країн Євросоюзу, які займаються видобутком газу зі сланців. Що ж до гідророзривів, зазначив він, то вони проходитимуть на глибині 2—4 км і можуть мати негативний вплив на навколишнє середовище. Але цей вплив можливий і при видобутку звичайного газу, додав високопосадовець. Тому завдання уряду та депутатів — так виписати умови конкурсу, щоб цих наслідків не було взагалі або ж вони були мінімальними.

Утім, про те, що негативний вплив можливий, говорять і незалежні фахівці. І на додаток до вже існуючих екологічних проблем, як, наприклад, у Стебнику, Яворові, Львівщина може отримати ще одну. На думку ректора Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Євстахія Крижанівського, прикладом такого бездумного підходу може слугувати Калуш — сьогодні це зона екологічного лиха, а раніше тут працював єдиний у світі відкритий кар’єр з видобутку калійних солей. Однак відповідний баланс у надрах було порушено, і тепер, щоб запобігти загрозі засолення водоносних горизонтів розсолами цих солей, з державного бюджету щороку виділяються чималі кошти. Ймовірно, вони вже набагато перевищили ті суми, що їх свого часу заробила Україна на розробці покладів.

Тож не менш серйозні наслідки можливі і від реалізації проекту видобутку сланцевого газу. І без того, щоб вислухати думку вчених, роздавати землі під майбутні розробки покладів сланцевого газу неприпустимо.

— Якщо подивитися на територію Жовківського, Кам’янсько-Бузького, Яворівського, деяких інших районів, то там і без цього проекту проблем вистачає. Однак для виконання гідравлічних робіт на одну свердловину знадобиться від 9 до 29 тис. кубометрів води. Потрібні постійні джерела водопостачання, система очищення. Звідки можна взяти таку велику кількість води? Де її очищуватимуть? Відповіді на ці запитання депутати не отримали, — говорить голова постійної комісії з питань екології, природних ресурсів та рекреації Львівської обласної ради Ірина Сех.

Як вважає доктор біологічних наук, професор, директор Державного природознавчого музею НАН України Юрій Чорнобай, інвестиції повинні передбачати відрахування на охорону навколишнього середовища. І тут, як завжди, в Україні експлуатують дві речі: дешеву робочу силу і природне середовище. Це притаманно техногенній цивілізації, адже нещадно експлуатують ресурси по всій планеті. Ніхто не думає про екологічну кризу.

Втручання у природні екосистеми завжди тягне за собою певні зміни, як правило, негативні. Тому, якщо Кабінет міністрів підпише контракт на видобуток сланцевого газу, то одночасно має бути передбачене фінансування наукових досліджень можливих наслідків розробки газу зі сланців. Необхідно вивчити стан екосистем на цих територіях, організувати ретельний державний моніторинг.

Кому вершки, а кому корінці?

«А яку вигоду матиме Львівська область від видобутку сланцевих газів?» — запитали депутати у заступника міністра. Той відповів, що ніхто не звільняє інвесторів від сплати податків. Частина отриманої продукції піде на компенсацію капітальних і поточних витрат виробника, а прибуткову частину буде розділено у певній пропорції між інвестором і державою Україна. Як буде розділено продукцію, що залишиться у розпорядженні України і відповідних місцевих громад, — це предмет майбутніх переговорів.

Є й інші питання, на які хотіли б отримати відповідь депутати. Наприклад, де будуть розташовані конкретні земельні ділянки, на яких будуть розміщені бурові установки? Депутатам роздали копії карти Західної України, де було позначено площу майбутніх досліджень. А де ж самі земельні ділянки? Тут нічого невідомо.

Юрій Стефаник, доктор технічних наук, професор, завідувач відділу геотехнології горючих копалин Інституту геології і та геохімії горючих копалин НАН України (м. Львів):

— Сьогодні експертне середовище поділилося на дві частини. Одну частину становлять скептики, другу — ревні апологети сланцевого газу. Його видобуток потребує надзвичайно високої технологічної забезпеченості бурових та інших робіт. Нині Україна до цього абсолютно не готова. Ми змушені будемо купувати це обладнання за кордоном за дуже великі гроші.

Що стосується Західного регіону України, то тут ситуація дещо незвична. Співробітники нашого інституту тривалий час вивчали карпатські менілітові сланці, тож вони знають, що цих покладів там дуже мало. Друге, що хочу сказати: будь-яке виробництво, видобуток корисних копалин тягнуть за собою порушення ландшафту, земель, що недопустимо у Карпатах. Що ж стосується так званої Олеської території, то тут жоден геолог нічого напевно сказати не зможе. Відповідні бурові робіт, які показали б наявність сланцевого газу у них, не виконувалися. А відтак, спочатку потрібно провести спеціальні дослідження, які допоможуть визначитися, чи варта шкірка вичинки. Багато хто з дослідників, навіть американських, говорять, що цей газ буде дуже дорогим, оскільки потрібне надзвичайно дороге обладнання. Тому я особисто відношу себе до скептиків.

Настільки мені відомо, найближчим часом має бути підписаний договір з однією з австралійських компаній на розробку сланцевих копалин. На мою думку, це дуже невиважене рішення. Мені дуже не хотілося б, щоб цей проект був втілений, бо я знаю реальну ситуацію. Але ніхто не подумав про його наслідки. Перш ніж підписувати меморандуми про співпрацю з американськими компаніями, українським міністерствам слід було б поцікавитися думкою спеціалістів Інституту геології та геохімії горючих копалин НАН України, Українського УкрДГРІ. Нічого цього не було. І це при тому, що початкове фінансування відбуватиметься за рахунок України.

Безумовно, видобувати газ зі сланців потрібно, але робити це слід цивілізованим способом. Інакше це буде другий Чорнобиль з точки зору порушення природної рівноваги у регіоні. Коли у 1960-х роках у Карпатах бурили нафтові свердловини, то у річці Прут, що поблизу м. Яремче, форелі не було ще 15 років після того. Кожна свердловина, хоч би як ми цього не хотіли, несе величезну небезпеку навколишньому природному середовищу. Сьогодні весь світ розвивається шляхом впровадження альтернативних джерел енергетики. Наприклад, Західний регіон України має дві третини усіх гідроресурсів, і це дуже великий потенціал. Та крім гідроелектростанції у районі м. Снятина, збудованої ще у 1960-х роках, інших гідроспоруд немає.

Євстахій Крижанівський, доктор технічних наук, професор, ректор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу:

— Упродовж багатьох років в енергетичному балансі України на газ припадає приблизно 45%, ще 15% — на нафту. Решта 40% — на атомну енергетику, гідроенергетику, вугільну галузь та альтернативні джерела. Жодна країна не може дозволити собі цього. Наприклад, у США, Японії, країнах Євросоюзу на газ припадає лише 22—23%. Отже, Україна повинна позбавлятися газової залежності, слід шукати інші джерела енергії.

Василь Худицький «Дзеркало тижня. Україна»