Янукович – не Муссоліні, але тактика “точкових репресiй” діє?

Як назвати те, що вiдбувається в сучаснiй Українi? Влада нам каже, що це така демократiя i порядок. Опозицiя кричить про встановлення диктатури й репресiї. Репресiї були за Гiтлера i Сталiна, а те, що вiдбувається сьогоднi мiж владою та опозицiєю, – лише полiтичнi iгри задля пiару, говорить дехто.

Кандидат фiлософських наук Сергiй Грабовський пропонує назвати теперiшнiй режим Януковича ще оригiнальнiше – неототалiтаризм по-українськи. Як аргумент, вiн наводить приклад… класичного диктатора Бенiто Муссолiнi, котрий не застосовував проти своїх опонентiв масових розстрiлiв, натомiсть проводив “точковi репресiї”. Так само, як i чинна в Українi влада.

Про те, що це за тактика, i як вона допомагала дуче пiдтримувати тоталiтарний режим в Iталiї, Сергiй Грабоський розповiв в iнтерв’ю
“Експресу“.

– Як боровся Муссолiнi з небезпечними для режиму особами?

– Задля цього вiн спецiально створив таємну полiтичну полiцiю, що отримала назву “Органiзацiя зi стеження та придушення антифашизму”
(iталiйська абревiатура – OVRA), а також особливi трибунали, якi займалися покаранням опонентiв фашистського режиму. За час роботи цих структур iз 1927-го до 1943-го до кари на смерть засудили лише 10 чоловiк, iз них реально стратили дев’ятьох.

Водночас до рiзних термiнiв тюремного ув’язнення засудили майже 4,5 тисячi людей.

– Тобто люди жили в постiйному страху, що за криве слово в бiк влади за ними приїде вночi “воронок” – i пам’ятай, як звали?..

– I так, i нi. З одного боку, Муссолiнi, як i всякий диктатор, прагнув, аби кожен iталiєць вiдчував, що за ним повсякчас стежать, та боявся цього. З iншого – дуче, на вiдмiну вiд Сталiна i Гiтлера, не був “кровожерним”. Створенi ним спецслужби, власне, мали на метi передусiм стежити i залякувати, здiйснювати на певнi верстви суспiльства психологiчний тиск, а вже потiм карати. До вiдповiдальностi за полiтичнi переконання тут притягували дуже вибiрково. I завжди, як кажуть, у рамках закону.

Хоча такi порядки теж з’явилися не одразу. Їх появi передувала iсторiя з
убивством опозицiйного депутата Джакомо Матеоттi, яке 1924 року скоїло
оточення Муссолiнi. Це ледь не поставило крапки на дуже успiшному початку полiтичної кар’єри дуче…

– Що ж сталося?

– Навеснi 1924-го вибори, що вiдбулися пiд контролем уряду Бенiто Муссолiнi, закiнчились перемогою Нацiональної фашистської партiї. Завдяки грубим фальсифiкацiям i прямому насильству над виборцями фашисти отримали 355 депутатських мандатiв, iншим партiям дiсталося лише 176 мiсць.

Невдовзi пiсля цього депутат iталiйського парламенту Джакомо Матеоттi, який очолював Унiтарну соцiалiстичну партiю Iталiї, виступив iз викриттям фальсифiкацiй виборiв. Муссолiнi в гнiвi прошипiв, що пiсля такого виступу ця людина не повинна iснувати. Тож за кiлька тижнiв Матеоттi викрали просто в центрi Рима невiдомi люди в цивiльному… Його тiло без голови знайшли аж наприкiнцi серпня 1924 року. Слiдство встановило, що депутата вбили бойовики фашистської полiцiї.

Це спричинило  вибух обурення в суспiльствi. На вулицях iталiйських мiст вiдбувалися багатотисячнi мiтинги, на пiдприємствах почалися масовi страйки. Опозицiйнi партiї об’єдналися та утворили в iталiйському парламентi Авентинський блок. Муссолiнi охопила панiка, вiн навiть спершу вимагав прилюдно розстрiляти своїх соратникiв, причетних до вбивства Матеоттi. Але диктатора переконали, що це протизаконно, i вiн просто позбавив посад тих, хто пiдiрвав його репутацiю. Нерiшучiсть та неконсолiдованiсть опозицiї, зрештою, дозволила Муссолiнi втриматися при владi.

– А що сталося з членами Авентинського блоку?

– Наприкiнцi 1924 року, за наказом Муссолiнi, полiцiя заарештувала опозицiйно налаштованих журналiстiв та обшукала помешкання лiдерiв
антифашистських органiзацiй. Як наслiдок, опозицiйнi газети закрили, 150 “пiдривних” органiзацiй розпустили, взявши 111 чоловiк пiд варту.

Класичний приклад “точкових репресiй” Муссолiнi – те, як вилучили iз
суспiльного життя фiлософа Антонiо Грамшi. Його не знищували фiзично. Вирок трибуналу передбачав 20 рокiв ув’язнення на островi Устiка, та потiм його пом’якшили, i загалом Грамшi провiв у в’язницi майже 10 лiт. Причому за гратами мислителю дозволяли читати, писати, вiн вiв щоденники, де
записував свої фiлософськi iдеї. Його позбавили єдиного – можливостi їх поширювати.

Ось так, позбавивши волi кiлькох лiдерiв опозицiї, а iнших змусивши iмiгрувати, взявши пiд свiй контроль газети, дуче успiшно боровся з iнакодумцями упродовж багатьох рокiв.

– Вважаєте, такий же режим повторюється в Українi?

– Коли режим не може дозволити собi масових репресiй, бо це несе загрозу зв’язкам його лiдерiв iз зовнiшнiм свiтом, тактика “точкових” атак дуже вдала для узурпацiї влади. Це дозволяє диктаторовi дотримуватися позiрної респектабельностi (якої, до речi, зажди прагнув Бенiто Муссолiнi) i водночас знесилює опонентiв.

Звичайно, таких масштабних репресiй, якi дозволяли собi класичнi тоталiтарнi режими, у сучаснiй Українi немає. I, ймовiрно, не буде – якщо сильно не припече. Однак певнi дiї команди Януковича проти опозицiйних полiтикiв i громадських дiячiв, поза сумнiвом, можна квалiфiкувати як тактику “точкових репресiй”. Уже сьогоднi є тi, хто на нарах за полiтичними мотивами, i завтра їх може стати значно бiльше. Тому що “послiдовний” – чи ви ще не зрозумiли?

Олександра ТАМКОВА, Експрес