Обличчя Тернополя: Ірина Мацапей завдяки тернопільському ВУЗу побувала у різних містах світу

Ірина Мацапей: «Викладачі та студенти нашого університету – це одна велика і рідна сім’я, з якою хочеться назавжди зберегти такі близькі і дружні стосунки»

Знайомтеся: випускниця Україно-Нідерландського факультету економіки і менеджменту, тернополянка Ірина Мацапей.

– Ірино, якось Ви обмовилися, що любите малювати… Чи не було у Вас бажання здобувати професію, у якій би мали можливість займатися улюбленою справою? 
– Після закінчення школи я хотіла поступати у Львівський політехнічний університет на спеціальність «модельєр-дизайнер по інтер’єру», оскільки мені направду дуже подобається мати справу з дизайном і дуже люблю малювати. Правда, я ніколи не навчалася цього професійно… Любов до малювання у мене, напевне, від мами, яка дуже гарно малює. Однак я сама трішки сумнівалась у цьому виборі, та й батьки переживали, адже потрібно було відпускати мене з дому на тривалий час. Я почала задумуватися над тим, щоб поступати у Тернопільський національний економічний університет. На той час моя старша сестра Наталя (на 6 років старша від мене) навчалась у ТНЕУ протягом 4-х років на факультеті міжнародного бізнесу та менеджменту і отримала диплом бакалавра з відзнакою, а диплом магістра здобувала уже на Україно-нідерландському факультеті економіки та менеджменту. Коли я зізналася сестрі, що хочу вступати до вищого навчального закладу, то вона порадила мені навчатися саме на цьому факультеті. І все ж кілька тижнів я вагалася – роздумувала, куди подавати документи, адже потрібно було робити вибір між двома зовсім різними і не пов’язаними між собою спеціальностями. Я зібрала документи, щоби їхати до Львова, але в останній момент подала їх у ТНЕУ. Однак, зовсім про це не шкодую.
– Що допомогло Вам визначитися із спеціальністю «менеджмент зовнішньоекономічної діяльності»?
– Я вступила на державну форму навчання на спеціальністю «менеджмент зовнішньоекономічної діяльності», і в цьому мені допомогли підготовчі курси, які я відвідувала протягом трьох місяців.
– Чи були у Вас під час навчання можливості для самовираження і саморозвитку?
– Поступивши на УНФЕМ, я побачила, що цей факультет дає справді багато можливостей для студентів, тут дуже хороші умови для навчання, та найбільше мене приваблювало те, що тут значно глибше проходить вивчення англійської мови, ніж на інших факультетах університету.
– Для Вас було дуже важливо краще опанувати англійську мову?
– Розумієте, у мене появилася мрія – навчатися за кордоном. Нас одразу попередили, що із хорошими знаннями англійської мови ми зможемо поїхати за кордон на навчання в будь-яку країну, з якою співпрацює наш факультет. Спочатку я дещо вагалася, однак на 3-му курсі все ж задумалася: «а чому б і ні?» і тоді вхопилась за таку можливість. Педагоги навчали нас англійської на хорошому рівні, окрім того, на факультеті надзвичайно багато предметів викладаються англійською, відтак, запас англійських слів у мене вже був «величенький», і я легко здала тест.
– Яке воно – Королівство Нідерланди?
– Гарне… Взагалі, Голландія – країна надзвичайна, і зараз я дуже сумую за тими часами, коли, здавши тест з англійської мови, на 4-му курсі я пів року навчалася у Королівстві Нідерланди як студентка по обміну. Навчання було безкоштовним, але я оплачувала за проживання, харчування та свої власні потреби. Зі мною навчалися студенти з Канади, Іспанії, Франції, Фінляндії, Латвії, за якими я також надзвичайно скучила… Ми мешкали в гуртожитку, де кожен мав окрему кімнату, а дехто, кому пощастило, навіть кімнату, що складалась з двох (до цих щасливчиків відносилась і я).
– Чим було цікаве містечко, у якому Ви мешкали?
– Проживала я у невеличкому містечку Алкмаар, що знаходиться на півночі країни коло Північного моря, до якого їхати було всього 30 хвилин велосипедом. До речі, цікавим було саме те, що велосипед – це основний транспорт не лише в Алкмаарі, а й в Голландії, де машини потрібні тільки тоді, коли треба поїхати десь дальше за місто. В інших випадках більшість людей (включаючи пенсіонерів) їздять саме велосипедами, завдяки яким люди рухливіші та здоровіші.
– Що найбільше гуртувало студентів різних країн, відтак різних культур?
– Напевне, найбільше нас єднали різноманітні екскурсії та вечори. Кожної п’ятниці у нас був «Вечір національної кухні», де студенти з кожної країни готували національні страви, тому я накуштувалася всякого різного і смачненького. Побувала я в Парижі (Франція), Брюсселі (Бельгія), Римі (Італія), Дрездені (Німеччина), Празі (Чехія), ну і звичайно ж відвідала міста Голландії: Амстердам, Роттердам, Гааг (місто, в якому проживає королева). В Амстердамі побували не раз, дорога від нашого містечка займала 30 хвилин поїздом. Ми їздили туди частенько на шопінг, адже там надзвичайні магазини – одна величезна вузька вулиця, яка тягнеться довго-довго, можна було пів дня там проходити. Для мене це були одні з кращих днів перебування в Голландії.
– Іринко, Ви побували у різних містах світу… Зізнайтеся, яке з них найбільше запало Вам в душу?
– Міста світу, в яких я побувала, надзвичайно красиві!!! Своє «файне місто» я дуже люблю, але порівняти його із тими не можу. Архітектура там просто чудова, кожне місто відрізняється від іншого і кожне прекрасне по-своєму. Наприклад, Дрезден дуже суворий, темний, строгі старовинні будівлі, вузькі вулички…навіює холод. Однак в цьому і є його найбільша краса. Прага більше схожа на наш Львів – старе місто. Мені дуже сподобалось те, що в цьому місті майже всі дахи будинків яскраво цегляного кольору, що додає якоїсь унікальності. Про Париж, Рим та Брюссель напевно навіть немає сенсу говорити, адже всі знають, що це міста, які входять в десятку країн, котрі майже кожна людина хотіла би відвідати у своєму житті.
– Усе, що захоплює, на жаль, швидко закінчується… 
– Так, повернувшись до України, я тривалий час не могла звикнути до оточуючого середовища… і приблизно протягом двох тижнів не розпаковувала свої валізи… Однак знову університет, знову друзі, одногрупники, однокурсники, викладачі… і все помалу стало на свої місця.
– А Ви не перестрибнули на інший факультет заради диплома магістра?
– Ні, після здачі державних іспитів та отримання диплома бакалавра, я вже знала, що хочу поступати знову сюди, щоб отримати ступінь «магістра» та навчатися стаціонарно. Протягом останнього року наша група ще більше здружилася, усі подорослішали, стало цікавіше, краще вчитися, однак час пройшов дуже швидко, і ось ми вже захистили наші дипломні роботи та закінчили навчання…
– А Ви не помітили, часом, куди поділися оті незабутні п’ять років?
– Кудись вони поділися ніби раптово… І тепер, згадуючи усі п’ять років свого навчання у ТНЕУ, намагаюся виокремити предмети, які любила найбільше… Напевне, що в цей список віднесу англійську мову та математику, яку ще зі школи люблю. І зізнаюся, що найріднішими для мене завжди будуть викладачі УНФЕМ, оскільки вони були зі мною, тай з усією моєю групою із самого початку, відколи ми прийшли в університет і не знали куди подітися… Вони нас виховували і допомагали нам у всьому. Тому можу сказати від себе і від імені всієї моєї групи, що ми надзвичайно вдячні викладачам Україно-нідерландського факультету міжнародної економіки за те, що вони нас «терпіли» протягом п’яти років!
– Іринко, вітаю Вас із отриманням диплому магістра. Що плануєте робити далі?
– Дуже хочу влаштуватися на роботу саме за обраною спеціальністю…
– Чим захоплюється Ірина Мацапей?
– Дизайном, адже люблю малювати, хоч і не професійно. Люблю також в’язати і вишивати, роблю це не часто – коли приходить натхнення… Надзвичайно люблю музику і танці, особливо хіп-хоп. До поїздки в Нідерланди займалась цим видом танцю професійно, однак після повернення в Україну вже не було так багато часу на це – державні іспити, бакалаврська, потім магістратура, навчання, магістерська… Усе це завадило трішки продовжити своє основне захоплення. А зараз вже нема часу, щоб про це думати, потрібно шукати роботу та заробляти на життя. Студентське життя офіційно закінчилось, потрібно дорослішати…
– Кожна дівчина в душі почувається газдинькою… А як Ви?
– Люблю смачно готувати. Не скажу, що весь день на кухні для мене це задоволення, .однак частенько готую смакотулики, інколи експериментую з їжею… Але якоїсь конкретної улюбленої страви не маю… Люблю вареники, піцу, різні салати і солодкі десерти, а найбільше мамині сирнички…
– Що для Вас є найголовнішим у житті?
– Вірую в Бога і дотримуюся думки, що здоров’я – найголовніше у житті людини, а все інше, з Божою допомогою, з часом додасться.
– Хто у Вашому житті посідає перше місце?
– У житті для мене дуже важливими є сім’я та близькі люди, які готові у будь-який момент підтримати та прийти на допомогу у важкий період. Таких людей, зрозуміло, знайти надзвичайно важко чи майже неможливо, але якщо все ж таки вдається, то переважно вистачить пальців однієї руки, щоби їх перерахувати. Найважливішими людьми у моєму житті є батьки, сестра з чоловіком та племінничка – це люди, яких ніхто мені ніколи не замінить.
– Іринко, Ви мрієте знайти роботу, зробити кар’єру – нехай небо буде сприятливим до ваших задумів. Та чи мрієте водночас створити сім’ю, народити дітей і колись скерувати їх на навчання до Тернопільського національного економічного університету?
– Спасибі за побажання! Звичайно, як дасть Бог, хотілось би з часом мати чоловіка та дитинку. Наш університет дав мені хорошу освіту, добрий досвід та виховання, він завжди буде частиною мого життя. І якщо колись моя дитина захоче навчатися у Тернополі та здобувати вищу освіту, пов’язану з економікою чи юридичною справою, звичайно, що я буду тільки за те, щоби вона навчалася у ТНЕУ, оскільки знаю, що тут її завжди підтримають та допоможуть. В нашому університеті працюють надзвичайно хороші люди. Тут викладачі та студенти – це одна велика та рідна сім’я і, звичайно, хотілося б у майбутньому не втрачати зв’язку зі всіма і час від часу зустрічатися. Адже пройде кілька років, хтось зробить блискучу кар’єру, хтось одружиться, а хтось буде мати вже велику сім’ю… Цікаво буде дізнатися, в кого як все складеться. Тому маю надію, що ми залишимось близькими та дружніми – такими, якими ми є зараз.

З дипломованим магістром розмовляла Марія Баліцька, головний редактор газети ТНЕУ
«Університетська думка»