Онука Івана Шаповала із Вишнівця розшукує, де поховали дідуся після розстрілу в 1984-му…

2 травня – день народження мого дідуся Шаповала Івана Григоровича із Вишнівця. 29 жовтня його розстріляли. За звичкою, іду до церкви, подаю за упокій безневинно страченого і вкотре прошу у нього пробачення, що турбую його душу та що досі не знайшла його могилу.

Я – “біла ворона” , народжена у совдепівському режимі, яка гордо несе звання внуки ворога народу.

Мій дідусь у жовтні 1984 року був розстріляний за ст. 56. ч.1 КК України. Він пережив десятирічне табірне заслання у Магадані, вижив, щоб згодом “кагебіський сексот” сфабриковано додав собі зірочки на пагони ціною його смерті. 

Перший мій життєвий спогад – коли його забирали, як прощався зі мною, і те, як йому заломили руки і вели через усю вулицю…

Сім років тому, коли на пам’ятнику бабусі, окрім її імені, було вказане і дідусеве, я поклялась на могилі, що знайду той безкоординатний клаптик землі, де серцем зможу стати на коліна перед його прахом.

Коли у 2015 був прийнятий закон України про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, мені здалося: моя ціль досяжна! Та, на жаль… Жоден державний орган чи установа, до яких я зверталася, чомусь не володіють такою архівною документацією. Таке враження, що останні смертники в судовій історії радянської України не просто страчені, а розвіяні у тих місцях, де приведений їх вирок у виконання! Радію, коли бачу, як вдається деяким родинам відкрити тяжку ПРАВДУ про до- і післявоєнних ворогів народу, і одночасно дивуюся: чому я не можу знайти інформацію, незважаючи на те, що справа дідуся з недалекого минулого? Знаю, де шукати, та, на жаль, не всі двері легко відчиняються!

Невже можливо стерти людину часом, банально викинути у сміттєпровід?

Моя правда десь блукає зчорнілими від крові архівами. У якомусь закутку документального фонду, між кипами зболеного паперу загубився до болі мені потрібний документ : “… Шаповал Іван Григорович після виконання смертної кари був доставлений на спецоб’єкт …. номер поховання…”.