Психолог Наталія Гаєвська: «Жертвами насилля стають діти, у яких немає порядку в сім’ї»

Для батьків головним є здоров’я та безпека свого маляти, в якому віці воно б не було. Але коли йдеться про безпеку дошкільнят та учнів молодших класів,  посилена тривога сім’ї зростає. Суспільство, в якому ростуть наші діти, не завжди є надійним та привітним, тому батьківські хвилювання зростають з усвідомленням того, що їхня дитина може стати жертвою нещасного випадку або ж і гірше – насилля.

Хто зійшов з розуму – країна чи люди? Перелякане та озлоблене суспільство ще не відійшло від загибелі маленького 5-річного хлопчика, як в Одесі знаходять тіло школярки – Даринки Лук’яненко, у столиці вбивство 9-річного хлопчика, а в Умані серед білого дня зґвалтували 15-річну дівчинку, погрожуючи розправою. Люди, що ж це робиться? Які люті та ненависні створіння, бо інакше їх не назвеш, ходять Україною? Мало не щодня читаємо про якісь нещасні випадки з дітьми, одні зникають, інших у наркотичному сп’янінні знаходять. Ці жахіття не вкладаються в головах громадян, адже діти – це наше майбутнє, їм жити, рости та насолоджуватись життям. Що ж робити батькам? Як захистити своє дитя? Як навчити та застерегти? Відповідь на ці на інші запитання журналісти тижневика “Номер один” шукали разом із психологом Наталією Гаєвською.

Три батьківські стратегії, як оберегти своє чадо

– Кожен з нас, батьків, найбільше боїться, що з нашими дітьми щось трапиться, всі ми намагаємось застерегти їх та не дати їм вчинити певний хибний крок, – починає розповідь психолог. – Є три стратегії, на погляд батьків, за якими вони оберігають своє малятко. Перша – тотальний контроль, коли ми намагаємося всюди супроводжувати свою дитину, контролювати її дії, поступки. Таким чином батьки наче роблять добре самі собі, адже дитина біля них, нічого поганого статися не може. Насправді доброго в цій ситуації мало, бо проконтролювати абсолютно всі кроки дитини не реально. До того ж для дитини це так звана «ведмежа послуга»,  адже вона не може навчитись покладатися на себе, вона впевнена, що десь поруч є мама, тому на свої сила вона не здатна розраховувати. Ще важливий момент, що в дитини не виробляється  власне сприйняття та оцінка ситуації. В різних випадках у таких дітях може не бути усвідомлення того, що варто самому приймати рішення. Тому важливо не контролювати, не застерігати, не «стелити соломку» перед кожним падінням, а давати можливість самому думати, оцінювати, аналізувати і, що важливо, знаходити вихід із ситуації.

Друга стратегія – це надмірне позитивне мислення. Сперечатися про те, що варто думати про хороше, не будемо. Проте є ряд батьків, котрі проповідують безпечну безпеку, вважаючи, що коли я буду думати позитивно, нічого поганого не відбудеться. Ці самі думки передаються й дитині, котра переконана, що все буде добре, незважаючи ні на що. Такі діти починають проявляти надмірну сміливість. Вони намагаються самі собі підтвердити, що зі мною нічого не станеться, навіть якщо я познайомлюся з невідомим. Врешті-решт це може призвести до поганих наслідків.

І третя стратегія – розмова з дитиною. Коли наше чадо сідає навпроти і батьки починають «втирати» йому привила життя. А що тут поганого, подумаємо ми. Насправді розмова з дітьми – це прекрасно, але треба вміти говорити. Переважно батьки говорять одразу про проблемну ситуацію. Ми описуємо негативні ситуації у згущених фарбах, намагаємось викликати в дитини страх до них, тим самим віримо, що дитина буде боятися таких ситуацій і сторонитися їх. Ні. Ми отримаємо травму дитячої психіки, бо дитячі страхи надовго засідають у підсвідомості і можуть передатися наступникам, так звідти і не викорінитись. Рівень дитячої тривоги у таких ситуаціях різко зростає і тим самим дитя опиняється в зоні ризику. Ці три стратегії не є ефективними. Вони не захистять вашу дитину від впливу вулиці або ж ситуацій, які маємо на сьогоднішній день.

«Ваші слова повинні дати дитині стратегію, як чинити»

– На Ваш погляд, про що тоді доцільно говорити з дітьми?

– Дитина повинна знати, що таке безпека, а що небезпека. Розмови з дітьми – це вдале рішення, але запам’ятайте, ваші бесіди повинні бути основані не на лекціях моральності і словах: «Я тобі забороняю», «Тільки попробуй до когось підійти». Такого не робіть. Ваші слова повинні дати дитині стратегію, як чинити. Приведу приклад. Ви знайомите дитину із правилами пішохідного переходу і чітко даєте зрозуміти їй, що нам потрібно дочекатися зеленого сигналу і тоді йти. Якщо світлофора немає, нам варто подивитися направо, наліво, переконатися, що дорога безпечна, і тоді починати хід. Ви не залякуєте дитину страшною машиною, а чітко даєте інструкцію, що їй треба робити, і помітьте, що ви це робите спокійно. Тут історія аналогічна.

– Коли починати пояснювати такі речі?

– За статистикою у зоні ризику опиняються діти віком від 4 до 6 років. Підлітки також належать до цієї категорії. Насправді коли ви помічаєте, що ваша дитина готова сприймати інформацію про погане і хороше, можете проводити такі бесіди, навіть у формі гри. Наприклад, є наш маленький ведмедик, а є чужий ведмедик, він більший, і наше ведмежатко захотіло познайомитися з іншим, але це ситуація небезпечна, бо чужий може скривдити, зробити боляче, кудись занести. І переважно дітки задають схожі запитання: а що, мама його не врятує? І ми пояснюємо, що мама може не встигнути, може бути заклопотана, бути на роботі або ще десь. Дитина асоціює себе з тим маленьким ведмедиком, і їй цікаво, а що буде, якщо маленький ведмедик не захоче знайомитися, і ми також роз’яснюємо, що за таких обставин усі будуть здорові, ні в кого не буде нічого боліти, а головне –  маленьке ведмежатко буде в безпеці. Важливо пояснювати ці два слова і не боятися їх говорити, безпека та небезпека.

– А як бути зі старшими дітьми?

– Суть не змінюється. Даємо зрозуміти дітям, що в житті є різні життєві ситуації, є всякі люди, у них різні думки та бачення. Не тиснемо на дитину, не погрожуємо їй, що той злий дядько обов’язково затягне тебе в підвал, у жодному разі. Спілкуємося про такі речі всією сім’єю, і головне – включаємо в цю дискусію дитину, щоби чути її думку, щоби вона вчилася аналізувати, ставити запитання вам, сперечатися з вами. Наприклад, ви запитуєте в дитини, як ти думаєш, якщо до тебе підійде незнайомий чоловік або жінка, чому вони це зроблять? У моїй практиці не було чіткої відповіді: вони хочуть мені щось зробити. Є відповіді такі: напевне, хочуть пригостити мене чимось і вивідати якусь інформацію або запросити мене кудись. Насправді діти набагато чіткіше аналізують ситуацію, ніж ми собі думаємо, вони відчувають небезпеку і намагаються відсторонитися, але це все за умови нормального психічного стану сім’ї.

«Отримуйте відповідь від самої дитини, а не нав’язуйте їй свою»

– Нещодавно у соцмережах активно обговорювалось відео, зняте в Нідерландах, де було продемонстровано експеримент із незнайомцем та дітьми…

– Так, саме хотіла розповісти про це відео. На ньому показано, як незнайомець, перш ніж покликати дитину з собою до маленьких цуценят, запитував матусь, чи піде ваша дитина зі мною, якщо я її покличу. І всі в один голос впевнено говорили – ні. Десятеро дітей з 10-ти взяли за руку чоловіка і пішли допомагати собаці. Це говорить про те, що з дітьми не проводять бесіди, сидіти і наказувати дитині щодня: не говори з незнайомцями, – це безрезультатно. Запитуйте в неї: а як ти думаєш, чому він тебе покличе? А чому саме тебе? А що буде з тобою, якщо ти підеш? Отримуйте відповідь від самої дитини, а не нав’язуйте їй свою.

– Хто стає найчастіше жертвами насилля?

– Працюючи з дорослими людьми, які стали в дитинстві жертвами насилля, оприлюдню таку причину. Жертвами насилля стають діти, у яких немає порядку в сім’ї. Якщо ви подумаєте, що мова йде про алкоголізм або ж розпусту, це не так. Коли немає емоційного контакту з дитиною, руйнується її здорове світосприйняття. Як привило, таку дитину і принижують, і вказують їй, що робити, тим самим руйнуючи особисті кордони. Батьки не задумуються, як руйнують дитячу психіку слова: не лізь, я сама зроблю бо в тебе руки ростуть не з того місця, або буде так, як я сказала, бо я знаю краще. Ви не уявляєте цього, бо не помічаєте, як дитина раптово затискається, її руки падають, а голова затискається між пліч, це доля секунди, яка може дуже дорого вартувати в майбутньому.

– Наталю, поясніть, чим все-таки маніпулюють насильники?

– Усі думають, що це психи. У деякій мірі так, проте водночас такі люди дуже добре розуміються на дитячій психології. Педофіли, маніяки інтуїтивно відчувають свою жертву, вони бачать, як вона грається на майданчику, спостерігають, чи в більшості дитина сама чи ні. Вони знають, яка дитина подавлена, і підійдуть саме до неї, привітно заговорять, запропонують смаколики або ж покажуть цуценя, із посмішкою запропонують піти погодувати його і все. Дитина, яка виховується у жорстких умовах, де наказують і збороняють не підходити до «злих дядьків», не розпізнає у такому ввічливому чоловікові вбивцю і піде з ним, куди завгодно, бо він же до неї говорив не так, як вдома.

Психолог Наталія Гаєвська наголошує, що батькам постійно потрібно розмовляти з дітьми. Ситуація критична. Безпека дітей – у батьківських руках. Робіть належні висновки, приймайте рішення, якщо це для вас складно, звертайтеся до сімейних психологів, не соромтеся. Важливо попередити, а не боротися з наслідками.

Соломія Вершигора

Джерело: Тижневик “Номер один”