Ремонти в садочках і школах «тягнуть» тисячі з батьківських гаманців

Літні канікули “звалюють” на плечі батьків дошкільнят і школярів традиційні “гарячі” клопоти — ремонти у навчально-виховних закладах. Без батьківських “кровних” внесків садочки і школи, мабуть, уже давно “дійшли б до ручки”: не було б не тільки іграшок та книжок, а навіть тюлей, парт, шафок, посуду… Безперечно, така добровільно-примусова “благодійність” — єдиний порятунок для освітніх закладів, але для багатьох батьків тягар поборів є непосильною ношею. Помешкання деяких родин порівняно з приміщенням дитсадків і шкіл з євроремонтами, розкішними меблями, найсучаснішою сантехнікою мають жалюгідний вигляд.

«Хіба не можна побілити звичайним вапном?»

— Мій син відвідує дитсадок на Сонячному масиві. Упродовж року ми здавали на групу по 25 гривень, а у червні довелося ще скинутись на ремонт по 750 гривень, — скаржиться тернополянин Володимир Ткачук. — Вихователі просили зробити ремонт туалетів, кухні і роздягальні, а батьки, які не рахуються з грошима, склали “космічний” кошторис на десятки тисяч гривень. Не розумію, навіщо купувати найдорожчі унітази, умивальники, наносити на стіни ізогіпс і фарбувати “Сніжкою”, якщо можна побілити звичайним вапном, дещо підфарбувати? У нашій групі 30 дітей, тож батьківський комітет назбирав 24000 гривень! За такі гроші можна в усьому садочку зробити ремонт.
Тернополянка Тетяна Олійник, мати трьох дошкільнят, категорично відмовляється здавати гроші на потреби садочка, бо переконана, що це не є її обов’язком, адже садочок — державний, а не приватний.
— Ми платимо за харчування дітей, купуємо миючі засоби, зошити, матеріали для ручної праці — те, що необхідно для занять, — каже Тетяна Іванівна,— а про ремонти має подбати дирекція. Коли діти ішли в садочок, я платила за кожного благодійні вступні внески по 300 гривень. На що пішли ці кошти? Керівник закладу облаштувала свій кабінет, поставила величезний акваріум і плазмовий телевізор, а біля садочка маячать поламані гірки, ще радянські пісочниці.
Вихователі, аби не викликати пересудів, тримаються подалі від “благодійної” каси, усім “заправляє” батьківський комітет. Конфлікти, сварки на батьківських зборах — звична річ, адже збираються здебільшого для того, щоб учергове “скинутись”. А кому хочеться відривати від себе зароблене? Однак виходу нема: поговорять-переговорять і, не хотячи, дістають із гаманця необхідну суму.

Школяра з бідної родини посадили за стару парту

— Моя донечка Софійка вже другий рік у садочку, я завжди здавала на потреби садочка: 200 гривень — на бойлер, 300 — на меблі для групи, 100 — на стіл для вихователя, 100 — на дошку, 150 — на килими, також придбала подушку, матрац, постільну білизну, тарілки, ложку, горня — список можна продовжувати, — бідкається тернополянка Леся Фаренюк. — А якось у нас не було грошей, і я не здала на ремонт, то відразу стала ворогом батьків, а вихователька відверто натякнула: “Як батьки ставляться до нас, так і ми до дітей”. Довелося позичити гроші і здати, щоб не страждала дитина.
Така ж “благодійність” стала нормою і в школах, тільки суми там значно крутіші. Скажімо, в одній з елітних тернопільських шкіл на ремонт скидаються по 1,5 тисячі гривень. Меблі у цій школі міняють мало не щороку — щоб “тримати” марку закладу. В іншій тернопільській школі батьківський комітет “провчив” маму, яка навідріз відмовилася здавати гроші на парту для сина: усім купили нові парти, а хлопця посадили ззаду за стару.
Що ж, коли заходить мова про гроші, педагогіка, а то й просто людяність відступають.

Заклади освіти не отримують на ремонти з Держбюджету жодної копійки

Збирати великі суми на ремонт чи інші потреби навчальних закладів, вважає начальник управління освіти Тернопільської міськради Ольга Похиляк, а тим більше змушувати до цього батьків — неприпустимо, співфінансування має бути добровільним.
— Звичайно, максимум коштів на ремонт садочків мала б виділяти влада, але уже багато років заклади освіти не отримують з Держбюджету жодної копійки, — стверджує Ольга Петрівна. — Цього року з місцевого бюджету на ремонт шкіл, дитсадків, спортивних і позашкільних закладів виділено 1 млн. 300 тис. гривень, очікуємо на ще один транш. Але ці гроші — мізер для 84-ох закладів. Першочергово виділяємо кошти на ремонт дахів і відкриття нових груп, оскільки у садочках катастрофічно не вистачає місць. На нараді директорів і завідуючих садочків я неодноразово наголошувала, щоб, зважаючи на складну економічну ситуацію в країні, не робити хтозна- яких євроремонтів, не закуповувати хтозна-які штори, обходитися в усьому мінімумом. Головне, щоб діти змогли розпочати новий навчальний рік у чистих приміщеннях. Ініціатива окремих батьків щодо збору коштів на ремонт не є зобов’язанням, повинна бути розумна межа здачі коштів. Заможніші батьки мають зважати на малозабезпечених, багатодітних і т.д. Але здебільшого батьки з розумінням ставляться до ситуації з недофінансуванням закладів освіти і охоче ідуть нам назустріч.
Що ж, такі реалії, але допоки батьки будуть сліпо, часто невмотивовано, брати на себе обов’язки з утримання навчальних закладів, а не спонукати державу дбати про молоде покоління, доти доведеться віддавати зарплати та ще й позичати на вимушене благодійництво. Справді, чим не пожертвуєш заради наших “дорогих” дітей?!

Анна М’ятка, Нова Тернопільська