Що під маскою — нікому не цікаво. Зараз головне — сама маска, — Дзвінка Торохтушко

Україна в огні…
Посуха, пилові бурі, пожежі, тліюча війна, яку так і не назвали війною, повзучі репресії, паніка, пандемія, яка, чи то є, чи її немає, депресія, влада в руках безхребетних і цілковите народне бездумство, помножене на очікування неймовірного Божого Дива.
Люди точно знають, що Диво має настати. Адже Бозя нас любить і не покине.
Сьогодні вийшла на вулицю. Люди підходять. Люди хочуть поговорити. Їм страшно. Вони закуповують крупи, борошно, олію і все, що можуть. Мені легше, я не можу робити запасів. Тому виглядаю безтурботною, з помитими вікнами і випраними шторами. А що під маскою – нікому не цікаво. Зараз головне – сама маска.
А люди бояться. Люди бояться голоду. І люто ненавидять всіх і самі себе.
Люди, під чиїми ногами третина світових чорноземів, бояться голоду.
Люди, які не думають, бояться, що за них ніхто не подумає.
Люди живуть в телевізорі і бояться реальності. Бо реальність не відповідає картинці з розмовляючого термітника.
Люди бояться вірусу. Бояться всього на світі.
І не бачать нічого, окрім власного страху.
Ми всі помремо, якщо …
Дивно мені. Люди, які знищують все живе на землі, самі бояться смерті.
Люди, живуть із постійною дулею в кишені, бояться, що їх надурять.
Люди обурюються тим, що не можуть сьогодні піти до Плащаниці в церкву і вкотре поклонитися Смерті , яка вже завтра об’явиться Воскресінням.
Люди не задумуються над тим, що смерть тіла ніщо поряд із смертю Духу.
Але, люди і не готові воскресати. Їм важливі ритуали, таїна і дотримання звичаїв.
Люди киплять. Кожен всередині себе. Бо кипіти наочно тепер страшно. Всяке може бути. Влада пильнує не лише носіння масок, а й невиношування спротиву.
А тим часом Україна в огні. І все живе кричить і плаче. Повітря, навіть далеко від пожеж, пахне димом.
Такими темпами у нас скоро запанує марсіанський пейзаж. І єдиний врожай, який ми зберемо – каміння, яке самі ж і посіяли.
Що я хочу сказати? Нічого нового. Для християн сьогодні, власне – день покаяння і роздумів. Тож покайтесь і подумайте. Хоча б над тим, що сьогодні полотно Плащаниці ще біле . А завтра вночі на ньому з’явиться негатив – відбиток, над яким ламатимуть голови і списи вчені й не вчені сотні років.
Збережіть кожен свою душу такою ж чистою, як полотно. Тоді на ньому не відіб’ється негатив нашого палаючого сьогодення.
І бережіть життя. Не лише своє. Бо все минає. І цей треш також мине. Ми знімемо маски, таємне стане явним. І багато хто зрозуміє, що насправді все було в нас перед очима. І ми все бачили. Але нам казали, що ми бачимо не те і не так, не під тим кутом. Яку ціну ми за наше невігластво заплатимо – залежить тільки від нас. Падати – не гріх, гріх – не підніматися.
Треба вчитися воскресати.
Хай все буде добре!