«Що стану лікарем, знав ще із 7-го класу», — тернопільський інтерн Володимир Лагіш

Лікар-інтерн ортопедо-травматологічного відділення ТДМУ ім. І. Горбачевського Володимир Лагіш робить лише перші кроки в медицині, але вже давно горить цією професією. Сумлінний та відповідальний, намагається ловити кожне слово та настанови старших колег.

– На практиці цілком інакше, ніж у підручнику та є багато чому вчитися, добре, що у мене є надійна опора, – розповідає Володимир. – Лікарі та завідувач відділення дбають за те, щоб передати свої знання та вміння.

– Володимире, що стало переломним і спонукало прийняти рішення обрати професію лікаря? Можливо, ви продовжили лікарську династію чи надихнув вас чийсь приклад?

– Батьки не мають жодного стосунку до медицини. А те, що стану лікарем, чітко знав ще у 7 класі. Зовсім недитяче рішення стало визначальним у житті. Пригадую, коли мене хтось запитував, ким хочу стати, як виросту, впевнено відповідав: «Лікарем». Рідні мій вибір схвалили, тож я із задоволенням поринув у навчання.

– У студентські часи вам довелося застосовувати свої вміння на практиці?

– Так, сусіди та знайомі зверталися за допомогою. Одного разу довелося рятувати життя незнайомій дівчині. Ми із сестрою тоді відпочивали на морі. Я побачив, як дівчина дивно опускалася та виринала з води. Мене це насторожило, тож негайно кинувся до неї. Підпливаю ближче й бачу, що в незнайомки напад епілепсії. Покликав сестру, ми швидко витягли дівчину на берег, надали домедичну допомогу ще до приїзду швидкої.

– Чи не пошкодували про власний вибір?

– Аж ніяк. Коли прийшов на інтернатуру, ще більше впевнився, що зробив правильний вибір і це саме та справа, якій хочу присвятити власне життя.

– На роботі випадок цікавий траплявся?

– У нашому відділенні лікуються пацієнти не лише з Тернопільщини, а й з інших куточків України. Кожен випадок незвичний та цікавий. Нещодавно до нас привезли чоловіка, який поранився, працюючи на циркулярці. Завдяки злагодженій роботі команди медиків, руку вдалося врятувати. Недужий проходить реабілітацію, помалу повертається чутливість кін-цівки й він уже навіть може рухати пальцями. Чоловік й сам не йняв віри, що зможе-таки повернутися до повноцінного життя. Тут велику роль зіграло те, що після травмування, його дуже швидко доправили до лікарні.

– Успіх у лікуванні, на вашу думку, від чого залежить?

– В умінні лікаря встановити контакт з хворим. Пацієнт повинен довіряти йому. В кожного недужого своя вдача й симптоми хвороби. Якщо зможеш підібрати необхідний ключ до пацієнта, то недугу можна швидше здолати.

– Чи вдається перемикатися й не приносити робочі клопоти додому?

– Співробітники попереджали, що в перші роки дуже важко встановити межу. За пацієнтів хвилююся мов за рідних. Кожен випадок намагаюся детально вивчити. Вдома читаю спеціалізовану літературу, щоб краще зрозуміти перебіг недуги.

– Чому саме ортопедичну спеціальність обрали?

– Якщо те, що стану лікарем, знав із 7-го класу, то ортопедом з 1-го курсу. Коли вперше прийшов до відділення, зрозумів, що це моє. Надзвичайно цікава галузь. Є багато чого вчитися й куди зростати.

– До чого вам було найскладніше звикнути?

– Що майже весь свій час проводжу у лікарні. Відтак коли з’являється можливість відпочити, дуже ціную ті хвилини.

– Як любите проводити дозвілля?

– У студентські часи любив грати у футбол, входив до складу університетської команди. Зараз така нагода випадає хіба зрідка.

– Яка ваша професійна мрія?

– Стати фахівцем своєї справи, допомагати людям повернути втрачене здоров’я та давати людям шанс повернутися до звичного життя.

Мар’яна СУСІДКО

Видання ТДМУ ім. І. Горбачевського “Медична академія

загрузка...

Comments are closed.