Бойовий шлях: Юрій Бойчук з Тернопільщини в Українській Повстанській Армії. Частина восьма

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівно-кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

Звіт районового СБ ОУН Вишнівецького району за період від 1 квітня по 25 квітня 1945 року.

Згідно з поданими інформаціями які надійшли від обласного проводу СБ ОУН у березні 1945 року нами було доведено все до станичних СБ ОУН по всіх селах Вишнівецької сітки.

Я, “Онук” районовий СБ ОУН Вишнівецької сітки у кінці березня 1945 року  отримав від обласного проводу СБ ОУН звернення українських повстанців з нагоди Хрестового Вознесіння. Мною цей документ був переданий до всіх станичних сіл Вишнівеччини. Кількість великих листків звернення було  700 аркушів. Станичні порозвішували по селах та передали коло 600 аркушів у руки наших довірених людей за вказівкою “Від хати до хати! З рук до рук!” Ось зміст цих звернень.”

Великодне послання повстанців Тернопільщини до всіх  країнських громадян, учасників визвольної боротьби, що проживають на наших теренах.

Весна 1945 року.  Воля народам і людям.

ХРИСТОС ВОСКРЕС — бажають повстанцям, членам ОУН і всім українським громадянам, які беруть участь у визвольній боротьбі, УКРАЇНСЬКІ ПОВСТАНЦІ.

Уже 6-й раз доводиться нам, святкувати, світлу пам’ять Христового Воскресення в похмурих днях жорстокої війни. Рік-у-рік звіщають нам воскресні дзвони про перемогу правди над неправдою. Та ми не зрадіємо цим гомоном воскресних дзвонів, бо святкуємо й цей раз у жорстокій неволі червоного наїзника ката. І для багатьох інших поневолених народів не стане цей Великдень святом радості та щастя, святом перемоги правди. Бо ж сьогодні найбільшою правдою є воля поневоленим народам і свобода всім тим, що невинно конають по тюрмах і засланнях. Так само і для нас найвищою Правдою є Вільна Україна, без червоного ката. Вже цього року світлий день Воскресіння Хрестового — Правди святкуватимуть радісно і щасливо вільні французи, бельгійці голландці й греки. По тюрмах, на ворожих фронтах, у нужді й бруді святкуватимуть цей великий День многі поневолені народи, як болгари, мадяри, румуни, поляки, литовці, латиші, естонці, фінляндці і ми, українці. Глянемо, як святкують у нас в Україні, на Тернопільщині, день Воскресіння Правди.

І дзвони не дзвонять… Сумно лине “ХРИСТОС ВОСКРЕС!” Похудлі і сурові матері ридають над убогим свяченим. Навіть чорного хліба немає. Вертаються додому,  де була рідна хата — пожарище чорне. Сідає мама коло білого столу і плаче. Минулого року на тому місці сидів Микола; а там Петро; крашанками любувалися, мов малі діти. Тут, раді та веселі, розмовляли старенькі дідо й бабуся та мала синьоока Галя. А ось тут сидів наймолодший Іван… Від жалю, розлуки розривається материне серце. Сльози змочили булу скатертину. Час від часу мати здригається від спогадів. Оглядається обережно позад себе, чи не женеться озвірілий кат — енкаведист, чи не давить її нігтями, чи не коле штиком. Слухає, чи не стріляють в хату. Під час радісного Великодня мати тремтить перед жорстокою смертю. Міцно тисне до грудей кучеряву внучку і цілує її в чоло.

А де ж святкує  Великдень Микола? Далеко — далеко від матері, там свищуть кулі, гремлять гармати, розриваються бомби. Земля дрижить від грому, а пил і дим закривають очі. Ось на піску стогне і зойкає хтось важко. Це Микола, цілий у густій крові. Граната урвала йому ноги, потрощила кістки й розшарпала шкіру. Кров засохла на губах, на руках, на лахмітті, а  в роз’ятрені рани припали порохом. Так святкує Великдень Микола за кремлівського ката. А мати його сорочку мережану в скрині ховає, нові холошні, постоли жовті.

А де ж Петро їсть свячене? У холодній, страшній тюрмі, за гратами сидить на цементній долівці, зрошеній його молодою кров’ю. Очі запались, лице посиніло, кості зі шкіри проколюються. Замість великодніх дзвонів чує брязкіт ключів. Вбігає скажений кат і залізом торощить по сухих ребрах. Немічний харкає кров’ю. Ось так Петро великоднує.

Куди ж подалися на свята старенькі дідо і бабуся? Там свищить холодний вітер. В брудному лахмітті виходять вони в ліс. На руках мозолі, тіло в струпі. Падають на колоди і ранять своє старече тіло. Навіть забули що сьогодні Великдень. Тужно, зі сльозами на очах глядять туди, де Україна. Там святкують вони в Сибірі, а в дома їх королі, шовкові хустки, білі сорочки вже давно забрані і хата забрана “визволителями”.

Ну, а де ж на святах Івась? На зеленій галяві, серед лісу, з крісом у руках. Замість крашанок — рапаві гранати. Закосичив шапку білим рястом, радіє між вояцтвом, мов сокіл. Роздає свячені яйця і хліб білий. І всі дужим голосом співають “Христос Воскрес!”. Мати всміхається на згадку. Живе, може вернеться на коні вороному і поставить нову хату з сосновим помостом.

Бачимо жах і горе в Україні в день Великодня. Але не слід нам плакати — ридати. З розпуки попадати в зневіру. Хай свято Воскресіння стане для нас покликом до боротьби за Волю, святим заповітом, здобути в  мирі щастя собі і своїм дітям! Під керівництвом Тимчасового уряду України — Головної Революційної Ради (УГВР) та спираючись на збройні сили УПА, наш народ високо підняв прапор боротьби проти страшної кривди, проти більшовицької неволі червоних катів. І в цій святій боротьбі ми не самітні. Разом з нами борються всі поневолені народи, що переживають таку ж криваву неволю під тим самим  червоним катом. Разом з нами сам Господь! І як після Голготи воскрес Христос та переміг неправду, так наша свята Боротьба увінчається світлим Воскресінням  –  перемогою. Перед народним гнівом упадуть ниць червоні наїздники — хижаки, люта помста зітре їх із лиця землі.

Тоді в Україні воскресне Правда.

 

Від хати до хати! З рук до рук!”

Звернення повстанців Вишнівецького районованого проводу до місцевих жителів з нагоди Христового  Воскресіння.

“Квітень 1945 року.

Воля народам і людям!

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

ГРОМАДЯНИ ВИШНІВЕЧЧИНИ!

Ми учасники Української Повстанської Армії — Ваші чоловіки, батьки, сини і дочки, шлемо Вам щире поздоровлення ХРИСТОС ВОСКРЕС!. Всіх тих, які в ті дні знаходяться в далекому Сибірі, степах Казахстану, в шахтах, в таборах і в тюрмах, вітаємо з днем ХРИСТОВОГО ВОСКРЕСІННЯ — святом Побіди. Бажаємо Вам сили і здоров’я пережити часи сталінського терору, бути надалі незламними і дочекатися грядущих днів всенародної революції. Кат українського народу Сталін із своєю панівною клікою сталінських вельмож, своїм кровожадним НКДБ, від ряду років гнобить і винищує український народ і хоче заволодіти багатством нашої рідної землі. Кремлівський наїздник добре знає, що духа народу не скує в кайдани, що дух українського народу незламний, побідоносний. Тому він в обличчі своєї смерти, мов дикий звір поранений смертельно, в останніх відрухах свого життя, кидається на всі сторони, щоб як найбільше напитися нашої української крові. Український народ виповів збройну боротьбу всіх своїм нащадкам, це відчули німецькі “визволителі”, відчули це і сталінські “освободітелі”. В боротьбі з наїздниками впали вже сини і дочки наших теренів. Ми як учасники  УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ ВИШНІВЕЧЧИНИ, як вірні сини свого, українського народу, наших земель, готові також своє молоде життя віддати на вівтар Батьківщини. Смерть упавших в боротьбі зробила  нових месників. Могили найкращих синів і дочок  Вишнівеччини розкидані по широких просторах нашої української землі — це  незабутні свідки збройного спротиву наїздникам.

Збройна боротьба нашого українського народу Вишнівеччини — це воля нашого народу жити не від кого незалежним життям у своїй Самостійній Державі на своїй рідній українській землі. Сьогодні під кличем “воля народам і людині” боряться всі поневоленні ворожими імперіалістами народи. Червоному тиранові не довелося збройною силою знищити Українську Повстанську Армію і революційного руху широких мас працюючих. Не поміг перехід фронту — участь війська, не помогли енкаведиські облави, більшовицькі акції, засідки, диверсійні групи, місцеві зрадники та інше. Не вдалося наше населення Вишнівеччини  застрашити тюрмами, Сибіром, Казахстаном, не помагає творення широкої агентурної сітки сексотів в кожному селі Вишнівеччини. І відозви місцевих запроданців та п’ятолизів також не помогли. Це все більше скріплює наш український народ. Жодна сила не спинить революційний рух українського народу, людей Вишнівеччини.

Після втрати своєї державності, наш український народ ні на хвилину не припинив боротьби, щоб визволитися з під ворожого ярма. В найтяжчі хвилини всього існування, коли ворог докладав всіх зусиль та старань, щоб знищити всякі прояви визвольної боротьби нашого народу, широкі маси працюючих ще більшою впертістю вірили в перемогу добра над злом, бо ж в третій день, після мученицької смерти на хресті ХРИСТОС ВОСКРЕС, так після довгострадавшого мученицького життя нашого народу в ворожій неволі, в огні і бурі революції УКРАЇНА ВОСКРЕСНЕ!

ГРОМАДЯНИ ВИШНІВЕЧЧИНИ! В сьогоднішній час всесвітньої війни, під могутнім ударом визвольно-революційних сил поневолених народів тріщить та валиться загниваюча система імперіалізму. На руїнах впавших імперіалізмів кожен поневолений народ, в тому числі і ми, українці побудуємо свої власні Самостійні Держави.

СЛАВА УКРАЇНІ!  ГЕРОЯМ СЛАВА!

Квітень 1945 року. УКРАЇНСЬКІ ПОВСТАНЦІ ВИШНІВЕЧЧИНИ.

Продовження буде.

Матеріали підготував Олег КРИВОКУЛЬСЬКИЙ.

загрузка...

Comments are closed.