Максим Кідрук розповів у Тернополі про новий роман, успіх і професійного автора

“Все, що я роблю в житті – скільки я сплю, що я читаю, що я їм, скільки я пишу – роблю з тих міркувань, чи робить це мене кращим автором”, – каже письменник Максим Кідрук на прес-конференції у тернопільській книгарні “Є”.

Захід передує масштабній презентації цього роману в Палаці кіно. До речі, крім Тернополя, із туром “Де немає Бога” Максим Кідрук побуває у близько ста містах. Зустріч у книгарні триває близько години і за цей час письменник коротко мовить про “Де немає Бога”, більше про те, що чекати читачам у наступному році, а також відповідає на запитання присутніх. Тож пропоную нотатки про найцікавіше із зустрічі з Максимом Кідруком.

Про “Де немає Бога”

Роман “Де немає Бога” не про авіакатастрофу і не про виживання в екстремальних умовах. Його тіло складає шість розповідей про шістьох, на перший погляд, не пов’язаних одне з один людей, але їхні історії преплетені одна з одною явно та неявно.

Значна частина з них має реальне підґрунтя. Є розповідь про таємного папського кардинала, котрий прямує до країни, де офіційно не існує Католицької церкви. На неї мене наштовхнув скандал у єпархії Бостона, коли журналісти викрили десятки священиків-педофілів та тисячі випадків сексуальної наруги священиків єпархії. Умовним прототипом архієпископ Бостона, кардинал Бернард Френсіс Лоу, котрий впродовж 20 років очолював цю єпархію. В українки, котра летить із великою сумою грошей, немає одного прототипа, але її історія базується на статті про українців за кордоном, які перебувають у просто пекельних умовах.

Всі історії в “Де немає Бога” – це те, чим я живу, що я люблю – політика, релігія, виживання, літаки, американський футбол. Я розумію, наскільки ризиковано в Україні писати про американський футбол, але я люблю цю гру, і намагався передати читачам той по-дитячому наївний захват від перегляду цих матчів.

Про новий роман “Доки світло не згасне назавжди”

Зараз я пишу новий роман. Це історія, котра, сподіваюсь, вийде наступної осені та з якою ми знову поїдемо в божевільний марафон. Книжка матиме назву “Доки світло не згасне назавжди”. Це буде гостропсихологічна проза, як і роман “Де немає Бога”, але міститиме елементи фантастики, як “Не озирайся і мовчи”, у цієї фантастики буде дуже тверде наукове підґрунтя – все, як я люблю.

Новий роман ми з командою зробимо із доповненою реальністю. Що це таке і звідки виникла ідея? Вона почала зароджуватись під час торішнього туру. У великих містах і обласних центрах все проходило чудово. В містечках було по-різному. В одному з них – не буду говорити, в якому саме, бо це не етично – відбулась презентація, котра мене зачепила. На неї зігнали близько двох сотень школярів (цього я не терплю і проти цього ми категорично виступаємо з командою), але коли вже так є, то я модифікую презентацію так, аби їм було цікаво. Це було дуже не бідне місто, діти були припаковані в брендовий одяг і мали нові телефони. Я розповідав про гепардів, джунглі Перу, те, що могло бути їм цікаво. І це було їм цікаво, впродовж півтори години вони слухали, але ця цікавість жодним чином не трансформувалась в інтерес до моїх книжок. Коли я сказав: “Дякую, ось мої книжки”, ці двісті осіб підірвались і звалили. Мене це зачепило. Ми з командою почали думати, як би зацікавити їх. Причина такої реакції очевидна – серед них немає нікого, хто мав мав би інтерес до книжок, хто показав би, що читання може бути цікавим, смішним, страшним захопливим і завжди пізнавальним. Крім того, вони всі в смартфонах.

Ми почали думати, і вирішили, що “Доки світло не згасне назавжди” робитимемо з доповненою реальністю. Цей спосіб створення книжок починає поширюватись на Заході, і ми з командою вважаємо, що за цим майбутнє. Для книжки розробимо додаток, який можна буде завантажити в Плеймаркеті. У книзі будуть різноманітні малюнки та схеми, і коли читач наводите смартфон чи планшет на сторінку, будуть відбуватись дивовижні речі. Це значно розширить сприйняття тексту. Якщо грубо, то ідея полягала в тому, що “окей, якщо ви у смартфоні, то ми йдемо вам на зустріч і підкладемо книжку під ваш довбаний смартфон”. Наступного року ми знову поїдемо у великий тур і повернемось по їхні душі.

Про те, скільки писати

Фундаментальний недолік книжок із порадами про те, як писати, це те, що не книжки мають допомагати краще писати, а ти сам собі. Якщо книжки скерують тебе в цьому напрямкові – тоді ок. Але прочитання їх не сформує досконалого стилю. Його можна сформувати читання сотень інших книжок, коли роками читаєш художню літературу, щось близьке до того, що пишеш ти, а ще ретельно працюєш зі своїм редактором. Усі книги, котрі про письменство, не навчать цього, вони можуть дати тільки запал і підштовхнути в правильному напрямкові.

Професійний автор має допомагати сам собі й це впирається радше у самодисципліну та розуміння того, що ти робиш. Я не вірю в успіх, як спалах, для мене успіх – це повторення одноманітних дій на якнайвищому рівні впродовж щонайтривалішого часу.

Багато авторів радять писати щодня скількись там слів у день. Але важлива не кількість слів, написаних у день, а постійна робота. Тобто, якщо ти пишеш діалоги, а особливо екшн, то можна написати й півтори тисячі слів у день, і це не є аж такою важкою роботою, але коли ти пишеш основний текст і коли хочеш закласти щось під нього, щось таке, що примусить більш уважного читача замислитись, то це може бути й 300, і 200 чи й 100 слів у день, але таких, які не викликатимуть у мене, як читача відразу. Тому я не ставлю перед собою жодної планки – важливо писати щоденно. Тут ще дуже важливий психологічний момент. Система винагородження мозку є дуже чутливою. Приміром, можете поставити собі планку й написати 980, і ви почуватимете себе лузером, а можете – 500, і написати 700 – і почуватимете себе прекрасно.

Важлива постійна робота, а не норма. Але це не є догмою – кожен автор шукає те, що робить його успішним.

Анна Золотнюк.

Фото авторки.

загрузка...

Comments are closed.