«Серце мами Гонгадзе» у Тернополі

Вона померла у день, коли беркутівці розігнали студентів на Майдані, 30 листопада 2013 р., так і не побачивши постреволюційної країни і не дізнавшись, за що убили її сина. Сповідь мужньої жінки знята в останні роки її життя. Без кучерявих режисерських вихилясів і неординарних пошуків, без ультрамодних засобів художньої виразності і спецефектів, але з усією глибиною, на яку здатен справжній митець. «Серце мами Гонгадзе» режисера В’ячеслава Бігуна- це 80 хвилин роботи для душі. Жіноча історія, яка «проб’є» і найбільш цинічного чоловіка.

Стрічка допрем’єрно демонструвалася на низці кінофестивалів, у Парижі і Таллінні. Вона — фаворит патріотичних кінофестивалів, відзначена як «Кращий образ у кадрі» на Міжнародному фестивалі історичного кіно. 18 грудня 2017 р. у рамках ІІ Всеукраїнського форуму «КіноХвиля» її побачили тернополяни. Здавалося б, історія життя Лесі Гонгадзе – це суцільний біль і боротьба, чого вартувало цій жінці дочасно поховати чоловіка (він став жертвою режиму З.Гамсахурдія у 1993 р.), пережити зникнення сина і звістку про його смерть, а брата-близнюка Георгія втратити ще у пологовому будинку (жінка вірила, що хлопчик вижив). «Там є емоційне, раціональне і позараціональне і вірити чи ні, – вирішувати глядачу», – каже режисер-постановник В’ячеслав Бігун.

У стрічці використані коментарі найближчого оточення пані Лесі зі Львова, Тбілісі, Таллінна, безцінні записи Блаженнійшого Любомира Гузара, який висловлює свою підтримку матері, що сумує за сином; розповіді брата п.Лесі, якого теж нема на світі. Пощастило записати й свекруху пані Лесі, 93-хрічну Руф Гонгадзе. Стрічка оформлена музикою українського композитора Володимира Гронського, використані пісні Володимира Самайди, Святослава Вакарчука, Тамари Гвердцителі.

Не залишає байдужим і постать режисера В’ячеслава Бігуна. Успішний правник із європейською та американською освітою, він обрав українське кіно. З історією Лесі Гонгадзе його познайомив фах юридичного журналіста (він був присутній на багатьох судових процесах своєї майбутньої героїні). В.Бігун вивчав право і соціологію, журналістику і політологію та іноземні мови в університетах і установах Гааги і Гейдельберга, Києва і Львова, Страсбурга і Торуня, Флоренції і Хартфорда. У 1997 р. з відзнакою закінчив Львівський університет ім. І. Франка (1997), магістратуру юридичного факультету Коннектикутського університету в США (1998), аспірантуру денної форми Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України (2003). Кандидат юридичних наук, працював юристом у Європейському суді з прав людини.

Отримавши звання магістра кіномистецтва у Балтійській кіношколі, В.Бігун за останні три роки встиг зняти майже 2 десятки короткометражних фільмів («Серце мами Гонгадзе» – перша повнометражна стрічка), які отримали понад 30 нагород на українських і Міжнародних кінофестивалях у різних номінаціях: режисура, за любов до рідної землі («Як тебе не любити»), операторська робота («Найближчі до Бога», «Лист Тарковському»), актуальність погляду, кращий образ у кадрі («Шевченко живе. Зізнання Лесі»), сценарна майстерність, звукорежисура. Сцена з його фільму «Мати» (за О.Довженком) набрала 3,4 млн. переглядів в інтернеті.

Коли, дізнавшись подробиці біографії митця, фільми якого так стрімко увірвались в український кіно простір, я не стрималась, щоб не запитати: «Чому кіно?», отримала просту відповідь: «Аби закарбувати душу на екрані».