Тернопільська майстриня Юлія Пізар створює стильні валянки

Мабуть, не часто зараз зустрінеш людину у валянках, хоча історія цього взуття нараховує не одну сотню років. Зараз, завдяки благам цивілізації, взуття виконує декоративно-практичну функцію, але все ж таки все нове – це добре забуте старе. Сьогодні ми поспілкувались із Юлією Пізар, тернопільською майстринею, яка створює валянки – яскраві, сучасні, стильні, які не соромно взути навіть моделям для показу.

«Захоплена взуттям і з цим мені пощастило»

– Ваше хобі дуже неординарне, але в той же час його важко назвати масовим. Тож цікаво, як саме Ви познайомилися з вовною та як почали створювати речі з неї?

– Це трапилось близько 9 років тому. До мене приїхала давня знайома з Москви. В око мені кинулось її шикарне пальто. Воно було зшите із незнайомого на той час для мене матеріалу. Знайома пояснила, що це вовна, пальто авторське і дуже дороге, коштувало трохи більше 1000 доларів. У той час уже був вільний доступ до інтернету і я знайшла там автора цього виробу, зацікавилась… І почала творити сама – сумочку, шарфик, шапочку. Але це були речі суто для себе та родини. Згодом мене зацікавили валянки, сама ідея такого взуття. Я подумала, що було б непогано їх осучаснити, додати підошву, декор. Зваляла валянки собі, мамі, чоловіку, дітям, подругам – і пішло-поїхало. Я подумала, якщо це цікаво мені, то цікаво й іншим, і потрапила в тренд.

– Багато курсів довелось пройти?

– Насправді пройшла лише одні курси. Зараз уся інформація є в інтернеті, головне – аби було бажання. У мене воно є, я хочу пробувати щось нове, удосконалюватись, втілювати свої знання на практиці. Треба бути захопленим, а я захоплена взуттям і з цим мені пощастило.

– Які переваги такого взуття Ви можете назвати?

– Це взуття пройшло тест-драйв. На власному досвіді зрозуміла, що носиться воно набагато довше, аніж те, що ми купуємо у магазинах. Воно є зручним та легким. Між іншим, його вага – приблизно 300-500 грамів, моделі у вигляді чобіт до коліна заледве дотягують до кілограма. Воно не тисне, повністю приймає форму ноги, ніжка не потіє, температура у взутті стала, незважаючи на те, перебуваємо ми на вулиці у мороз чи в комфортному теплому офісі. Можна обрати модель на будь-який смак і щоб це було стильно й практично. Також для такого взуття можна зваляти шапку, шарфик, курточку, рукавички з кольором один в один, що довершить образ.

– З яким матеріалом Ви працюєте?

– Зазвичай це пофарбована шерсть австралійського мериноса. Це вовна високої якості. Фарбують її у Прибалтиці. Так як я є щасливою власницею двох собак породи хаскі, то можу виготовити із їхньої шерсті додатково устілки, адже усім відомо, що собачий пух, окрім того, що є надзвичайно теплим, має ще й лікувальні властивості.

– Чи схильна така шерсть до втрати кольору?

– Деякі кольори схильні, але не всі. У процесі валяння відбуваються максимальні втрати, і вже після цього колір майже не вимивається.

«Якщо вам пообіцяють навчити створювати взуття за кілька днів, не вірте»

– З якими труднощами на початковому етапі своєї творчої діяльності Ви стикалися і як їх вирішували?

– Катастрофічних проблем не було (посміхається, – авт.). Головне – мати вдосталь бажання та вільний час.

– Ваша освіта пов’язана з творчістю? Можливо, вона Вам допомагає у створенні шедеврів?

– Я – інженер зварювального устаткування і технологій (посміхається, – авт.). Мабуть, у моєму випадку тут важливо слово «технологія». Адже без технологічних знань та навичок неможливо виготовити якісне взуття, тому дуже важливе розуміння процесу створення та технологій, за якими це працює.
– Що Вас надихає?

– Безперечно, передусім це моя сім’я – чоловік та донька з сином. Це приємно, що вони підтримують мене та погоджуються на те, що відбувається у нашій квартирі. Адже, як самі бачите, процес виготовлення відбувається у мене вдома. Вони прийняли маму з, так би мовити, шабашем у будинок, адже я працюю ненормовано.
– А як щодо Вашої творчої біографії? Ви берете участь у виставках, дефіле…

– Своє взуття професійно вже пропоную протягом 5 років. Звісно, що весь цей час я беру участь у різноманітних виставках, основні з яких відбуваються у столиці. Тернополяни про мене також знають. Іноді мене запрошують на покази одягу, де моделі для того, щоб образ був більш довершеним, взувають і моє взуття.

– Мабуть, є багато охочих навчитися Вашому ремеслу? Ви проводите майстер-класи?
– Я навчаю, але справа в тому, що ці майстер-класи на рівні валяння тапочків. Бо для того, щоби створювати якісне взуття, потрібно довго вчитися. Це не день і навіть не тиждень. У середньому цей процес займе 3 місяці, й упродовж усього навчання буде з’являтися нова інформація, вкрай важлива для моєї роботи.

Тому якщо вам пообіцяють навчити створювати взуття за кілька днів, не вірте. Можливо, і технологію вам пояснять, але цей виріб не буде якісним, не буде носитися роками. Знаєте, мені часто буває прикро, адже зараз таких курсів багато. З них виходять люди, вироби яких дискредитують справжні валянки. Потім у людей зникає довіра до такого взуття. Створення валянків вимагає великих зусиль.

– Ваші вироби купували відомі люди?

– Всі мої клієнти – для мене відомі люди!

– Мабуть, не зайвим буде запитати, в яких країнах живуть Ваші роботи і як Ви знаходите покупців, адже, наскільки мені відомо, таке взуття користується неабиякою популярністю в Європі?

– Передусім потенційні покупці знаходять мене через мережу інтернет. Це і спеціалізовані сайти, інстаграм та моя сторінка в соціальній мережі. Зараз це дає можливість представляти свої роботи всьому світу. Моє взуття носять і в Норвегії, і в США, і в Канаді.

– Мені здається, що процес створення доволі тривалий, тож скільки часу йде на виготовлення взуття?

– Якщо говорити про роботу з самого ранку і до пізнього вечора, то створення однієї пари займає мінімум 10 днів. Для моїх клієнтів я вказую терміни в районі 20 днів. Адже необхідно домовитись про модель взуття, колір, замовити підошву, виваляти, просушити. Це все вимагає багато часу.

«Чорного взуття я не люблю, а тому намагаюся створювати щось яскраве»

– Можете коротко пояснити, як Ви виготовляєте взуття?
– Взагалі валяння – це використання основної властивості вовни. При механічному впливі у мильному середовищі шерсть починає «сідати». Ви, мабуть, могли спостерігати за цим процесом, коли неправильно випрали шерстяний виріб і він зменшився у розмірі. У моєму випадку це контрольований процес. Ми виготовляємо викрійку, інколи вона може бути і в 2 рази більша за кінцевий розмір виробу. Так відбувається тому, що кожна шерсть має свою силу усадки. З викрійки виготовляємо безшовний валянок і переходимо до процесу валяння. Щільно зваляна вовна має характерний звук. Зазвичай хороший валянок можна перевірити, якщо залити всередину воду. Чим щільніше зваляна шерсть, тим менший шанс того, що валянок промокне. Взуття такого типу не може бути рихле та пухке за текстурою, бо тоді його неможливо носити. Після завершення процесу валяння ми додатково обробляємо поверхню водонепроникними засобами. Якісно зроблені валянки можна навіть прати у пральній машинці.
– Ви живете в Тернополі, це зручно для Вашої роботи? Є думки перебратися до столиці або навіть за кордон?
– Знаєте, я люблю Тернопіль, для мене це найфайніше місто. Мені подобається те, що він компактний і всі один одного знають. Для моєї роботи це передусім великий плюс. Коли ви виготовляєте хороший і якісний продукт, то у маленькому місті про вас швидше дізнаються. У маленькому місті хороші речі продавати дуже вигідно.
– А чи були цікаві історії, пов’язані з покупцями?

– Одного разу клієнт забажав взуття чорно-горохового кольору. І це не була якась друкарська помилка. Ми досі так і не з’ясували, що це за колір такий, і клієнт не зміг пояснити. Насправді у моїй роботі дуже важливий процес порозуміння. Найлегше працювати з людьми, які знають, чого хочуть і, окрім цього, дають тобі можливість проявити і своє бачення, тоді мені дійсно приємно творити.
– Кажуть, що творча людина виростає у творчій родині. Чи згодні Ви з цією думкою?
– Знаєте, моя мама вишивала. Я ж змалечку тягнулася до всього того, де можна було себе творчо проявити. Зараз уже можу сказати, що в цьому плані моя донька пішла в мене. Їй Бог дав направду талановиті руки. Тому, мабуть, щось у цій тезі є.

– Де Ви берете ідеї для своїх робіт?
– Є модні тенденції, те, що популярно як в Україні, так і у світі. Намагаюся їх дотримуватись і додавати щось своє. Іноді буває, що прокидаюся вночі і починаю малювати. В голові багато думок та ідей. Основна проблема – брак часу.  Часто клієнти показують, що саме вони хочуть, однак не завжди таке взуття є цікавим. Тоді я намагаюся балансувати між ідеєю клієнта та своїм власним баченням. Чорного взуття я не люблю, а тому намагаюся створювати щось яскраве.
– Не вперше спілкуюся з людьми, які змогли перетворити своє хобі на роботу й отримують при цьому задоволення. Тож що Ви можете порадити тим, хто хоче побудувати кар’єру на своїй творчості?
– Не соромитись показувати те, що ти робиш, і обов’язково фотографувати всі свої роботи. Я знаю багато майстрів, які роблять чудові речі, але вони чудові тільки для тих, хто випадково їх побачив. Фото – це надзвичайно важливо. Для прикладу, якщо взяти мої вироби, то людина купила взуття і все. Ти не зможеш описати згодом, яке воно. А от фотографія виробу допоможе знайти клієнтів. Не бійтесь ділитися тим, що ви робите, бо якщо мовчати, то про вас будуть знати лише близькі та друзі. Зараз через інтернет можна пропонувати свої роботи, і якщо ти робиш якісний продукт, то знайдуться поціновувачі, які будуть до тебе звертатися.
– На жаль, у багатьох людей до цих пір старомодний і обмежений погляд на повсть. Як Ви думаєте, який потенціал у цього матеріалу?
– Люди можуть вважати по-різному, але загальна тенденція така, що еко-речі зараз у пріоритеті. Погодьтеся, набагато приємніше носити щось натуральне, аніж вироби, які мають неприємний запах шкірозамінника.
– І останнє запитання. Чого Ви мрієте досягти у своїй справі?
– В ідеалі – це шоу-рум. Магазин, у якому були б представлені мої роботи, які можна придбати, одночасно там би виготовляли взуття та проводили майстер-класи. Дуже часто я чую від своїх клієнтів, що їм би було цікаво спостерігати за процесом…

Джерело: Тижневик “Номер один”

Коментарі вимкнені.