Тернопільський “список Шиндлера”

Історія порятунку євреїв, що не поступається драматичністю відомому “списку Шиндлера”, сталася у Тернополі під час Другої світової. А втім, подвиг Ірени Гут у нашому місті залишається незнаним.

Юдеїв із тернопільського гетто ховала його домогосподарка Ірена Гут – синьоока і русява полька. Її багато хто вважав німкенею, читаємо у розповіді про відважну дівчину в польськомовній статті-блозі в Інтернеті “Ірена Гут – історія відчайдушної відваги та жертовної посвяти”.

– Історію Ірени Гут дуже добре знають в Ізраїлі. Я дізнався про неї від свого знайомого з Любліна Роберта Кувалека, а він – від його знайомої пані Мірки з Ізраїлю. І було б дуже добре дізнатися про те, у якому будинку те все сталося. Можливо, цей дім ще стоїть. Можливо, хтось із тернопільських старожилів також пам’ятає Ірену або чув про неї.

Тож шукачі незнаної історії Тернополя шукають очевидців події, що за емоційністю і драматичністю не поступається сюжету фільму “Список Шиндлера”, продовжує Тарас Циклиняк. А почалося все з того, що Ірена, уродженка Козєніц у Сілезії, під час війни стала волонтеркою Червоного Хреста.

Поневіряння після поразки Польщі від Німеччини та СРСР привели Ірену в Тернопіль, де вона лежала у лікарні. Згодом 17-річна дівчина перебралася з СРСР у зону німецької окупації і там її просто з виходу із костелу забрали на примусову роботу на фабриці амуніції для вояків у Радомі.

“Будете вивезені у Райх і працюватимете на фабриці. Ви, поляки, уже здавна нічого не робите. Ваше лінивство закінчилося”, – говорив тоді до затриманих німецький офіцер.

Два тижні важкої фабричної праці – і Ірена зомліла просто на роботі. Це випадково побачив керівник фабрики майор Едуард Ругемер. Він розпорядився перевести працівницю в офіцерську їдальню при готелі. Дівчиною заопікувався повар – гер Шульц. Та одного дня через вікно Ірена вгледіла, як нацисти розстрілюють євреїв. Ніж, що тримала у руках, затисла пальцями так, що порізалася. Мало не закричала від побаченого, але рот їй закрив рукою гер Шульц.

“Ти нічого не бачила. Пам’ятай. Не можна тобі про те говорити. Не можна тобі плакати. Ті, хто шкодує жидів, погано кінчають. Дуже погано. Розумієш?” – сказав повар.

Дівчина розуміла, але коли фабрика переїхала услід за фронтом на схід – до Тернополя, – вона таки заопікувалася євреями. Десятьох євреїв їй дали у підмогу для роботи в офіцерській пральні, котру Ірена очолила нарівні з їдальнею. Вона почала носити цим чоловікам і жінкам їжу в кошиках з брудною білизною. Також попереджала про чистки у тернопільському гетто.

Зрештою Ірена вивезла шістьох євреїв під сіном і картоплею до лісу під Тернополем. Там утікачці з її допомогою облаштували землянку. Коли ж нацисти взялися ліквідувати гетто, Ірена почала думати, як врятувати працівників пральні. І от її викликає майор Ругенер.

“Ірено, я вирішив жити у місті. Досить вже з нас того готелю. Уже вибрав відповідний дім у затишній дільниці міста. Будеш потрібна як господиня. Тим часом доглянеш за виселенням попередніх мешканців і ремонту всередині. Це все, дякую”, – сказав офіцер дівчині.

Євреї, що працювали у пральні, заховалися там у переддень ліквідації гетто. Ірена оглянула будинок, а коли Ругенер поїхав на якийсь бенкет у місто, перевела утікачів з пральні до кам’яниці. Там вони і просиділи добу у вентиляційній шахті. Після повернення майора-німця євреї переховувалися у підвалі. Коли той знову йшов на роботу, вони навіть могли ходити будинком – Ірена завжди замикала двері зсередини, а ключ залишала у замку. Так ніхто не міг несподівано зайти всередину. Нацист не підозрював, що ділить житло з шістьма юдеями.

Усе ішло добре, проте через декілька місяців – а діялося те у суботу – Ірена була затримана есесівцями на головному майдані у місті. Головним до війни був майдан Волі. Тернополян зігнали, аби привселюдно стратити сім’ю євреїв і тернополян, які їх переховували. Їх повішали. Перелякана Ірена втратила свідомість, а коли опритомніла, пішла бліда додому, зачинила двері, але забула залишити ключ у замку. Саме цього дня додому раніше повернувся майор Едуард Ругенер. І побачив своїх єврейських співмешканців.

“Ціна, за яку майор пообіцяв не видавати захованих жидів, була високою. Дуже високою. Ту ніч Ірена провела не у своїй спальні”, – читаємо у згаданій вище статті “Ірена Гут – історія відчайдушної відваги та жертовної посвяти”.

І той тягар відважна жінка змушена була витримати сама. Адже навіть під час сповіді у костелі у відповідь на зізнання про те, що спить з німцем заради євреїв, почула:

“Якщо будеш так чинити, втратиш свою безсмертну душу. Це ж євреї”.

Одначе надходив фронт, і євреї врятувалися. Вони, як і Ірена Гут, виїхали у Польщу. Там жінка пішла в антикомуністичне підпілля і навіть був час, коли змушена була переховуватися у тих самих юдеїв, яких ховала. Її перший наречений Ян Рідель загинув за два дні до їх шлюбу – у ніч з 2 на 3 травня 1945 року. Ірена згодом виїхала у США, вийшла там заміж за Вільяма Опдикера і народила доньку Яніну.

Відважна жінка померла 17 травня 2003 року в Каліфонії. Її історію мало хто знає у Тернополі та й в Україні загалом. Подібна ситуація донедавна була у Польщі. Але там уже видали книгу Дженіфер Армстронг “Рятувала від Голокосту” про Ірену Гут. Ціна на сайті видавництва Znak – 34,9 злотих. Це приблизно 86 грн без поштових витрат.