У різні роки в Великих Бірках цей день відзначали інакше

21 березня минуло рівно 75 років, відколи війська 60-ї Армії 1 Українського фронту звільнили селище Великі Бірки від нацистських окупантів.

На 7-му год. ранку, 21 березня 1944 року, лінія фронту проходила між Ступками і Чернелевом-Руським далі на схід співпадала з залізничними коліями від Великих Бірок до Романівки, вздовж яких зосередились 496-й, 654-й, 507-й стрілецькі полки 148-ї стрілецької дивізії, а з сторони німців — підрозділи 359-ї та 68-ї піхотних дивізій.

В ніч на 21 березня вздож шосе між Ступкамиі Романівкою радянське комадування таємно розгорнуло дві бригади Першої танкової армії ген.Катукова.

Безпосередній учасник тих боїв, заступник командира 2-го танкового батальйону 1-ї гвардійської танкової бригади Володимир Бочковський згодом так згадував про цей день: “Стояла холодна погода, подекуди ще лежав сніг. Оба́ корпуси Катукова зосередились на висхідному рубежі, висунувши в перший ешелон свої головні сили. Вони атакували противника на вузькій ділянці фронту протяжністю в 14 кілометрів. Перший удар за установленою традицією наносили, зокрема, 1-а гвардійська танкова бригада під командуванням досвідченого офіцера полковника В. М. Горєлова і 20-а гвардійська механізована бригада полковника А. X. Бабаджаняна.

О 7 годині 20 хвилин грянув короткий артилерійський наліт, в якому прийняла участь артилерія 1-ї танкової і 60-ї загальновійськової армії, в небі загули двигуни літаків — наша авіація здійснилала 130 літако-вильотів. Заревіли потужні танки і ринулись вперед, несучи на своїй броні автоматників та ведучи за собою піхотинців. Катуковці самовідданно ринулись в бій, не жаліючи своїх життів…

Наша бригада після артилерійської і авіаційної підготовки з ходу атакувала передній край оборони противника, але, просунувшись на півтора-два кілометри, ми наштовхнулись на заболочену річку біля села Романівка. Наступ уповільнився. Противник вів шаленний вогонь, ми несли втрати. В цей важкий момент молодий лейтенант Попов знайшов прохід для танків між Романівкою і селом Великі Борки (попід залізничним мостом через р. Теребна поблизу ставу РМ).

Переправившись, ми з тилу вдарили по противнику, який здійснював впертий спротив в районі Романівки. Він здригнувся, і наші війська почали просуватись швидше. Але весіннє бездоріжжя не дозволяло відійти від дороги ні на один метр. Танки повзли повільно. Двигуни кипіли. Тим часом нас атакувала ворожа авіація. Наше становище ускладнювалось, але танкісти терпіли — ми розуміли, що рухатись можна і треба тільки вперед.

Завдання першого дня наступу ми докінчили тільки під ранок двадцять другого. Прийшлось ретельно попрацювати під Великими Борками і Малим Ходачковом, Колодіївкою, Сороцько — там були міцні опорні пункти противника. Але війна є війна, завжди виникають якісь непередбачені обставини”.

В різні роки у Великх Бірках цей день відзначали також по-різному. Починаючи з 70-х рр. минулого століття, як тоді називали, день визволення селища від німецько-фашистських окупантів відзначався урочисто. Найбільш запам’яталося 21 березня 1974 року, коли на війскове кладовище вирушила колона учнів старшокласників з факелами в руках за ними йшли ветерани війни а на військовому цвинтарі стояла спрвжня 76-мм дивизійна пушка зразка 1942 р. (ЗИС-3) для урочистого салюту.