У родині Богаків на Тернопільщині чотирнадцятеро дітей. Про сімейні цінності та уклад
Чотирнадцять дітей – дев’ятеро дівчат і п’ятеро хлопців виховують Олександра та Мирослав Богаки, які мешкають у селі Острів Тернопільського району. До Міжнародного дня сім’ї вони розповіли Суспільному про їхній родинний уклад.
Батько в цій родині – священник. Тому, будуючи свою сім’ю, керувався, передусім, християнськими цінностями:
“Коли я утвердився у вірі, а це вже було після армії, то старався, дійсно, виконувати заповіді Божі. Ціль подружжя – то дітонародження. Тому кожна родина повинна бути відкрита на життя. Бог дає безсмертну душу, а батьки тіло. Жінка спасеться народженням дітей, якщо житиме у вірі, надії і любові. Інколи важко було, але в результаті – радість помножена на 14. Правда, до Бога взивай, але рук не покладай. Тому кожен у нашій родині намагається робити все, що від нього залежить”.
На запитання: хто в їхній родині головує, Мирослав Богак відповів так:
“У ранньому християнстві говорили, що сім’я – це домашня церква. Тому я дуже хотів би, щоб на чолі нашої родини був Христос, перш за все. І так стараємося робити, щоб жити за євангельськими заповідями. І бачимо, що Бог є коло нас, любить і оберігає. На другому місці – жінка моя. Бо три кути тримає, а потім десь – я… Ми стараємося служити один одному. Бо як казав Христос: хто хоче бути великим, хай слугою буде усім”, – розповідає Мирослав Богак.
Мама цього сімейства – Олександра, мамою “працює” двадцять вісім років, на таку відповідальну працю пішла одразу після закінчення педагогічного в Івано-Франківську. Вчилася на фізматі:
“Я на роботу до школи так і не вийшла. Маємо школу вдома. Якщо домашні завдання з математики – то до мами. Звичайно, кожну дитину любимо. І їх навчаєм, і самі вчимося. Зі старшими я вже спілкуюся, як з друзями. Ми радимося, обмінюємося думками, емоціями. А малих всі люблять. Що така велика сім’я – це дуже тяжко, не можу сказати. Бо старші діти завжди допомагали”.
У сім’ї Богаків найстаршій доньці – буде 28 років, найменшій – 7. Троє дітей ще вчаться в школі, двоє завершують навчання, інші вже працюють. Майже у всіх старших дітей – вища освіта. Є музикант, інженер, менеджерка, дизайнерка, архітектор, філологиня, повар, соціальна працівниця, журналістка. Кожен з дітей грає з дитинства на якомусь музичному інструменті. В хаті звучить бандура, флейта, фортепіано, скрипка, саксофон.
Найстарша донька Марія, яка студіює журналістику в Римі, запевняє:
“Я думаю, що кожен з нас ніколи не почувався обділеним в любові, повазі чи підтримці. Особливо, найменша. Веронічку так маленькою всі обціловували і обіймали, що вона вже не знала, де від нас ховатися. Так, у нас з любов’ю нема проблем”.
Мама Олександра розповідає, що раніше в їхній сім’ї був спеціальний зошит, у якому записували кумедні випадки. Один з таких:
“Якось мама зварила великий баняк борщу, поставила з черпаком у ганку. А малий Миколка вирішив побавитися. Взяв черпачок і поналивав у кожен черевик, у кожен мешт, що стояли в рядочок біля входу”.
Тато і мама тішаться кожною дитиною: Марія, Анна, Андрій, Микола, Надя, Христя, Іван, Іванка, Оксана, Софія, Дмитро, Юліта, Арсен і Веронічка – всі особливі, всі мають таланти, – каже Мирослав Богак. Донька Софія продовжує батькову справу – пішла вчитися до Українського католицького університету.
Олександра Богак радіє, бо в їхній родині знову побільшало дітей. З’явився на світ маленький хлопчик. Правда, це не синочок, а вже онучок. Донька Ганнуся першою вийшла заміж. Маркові вже 2 рочки.
Раніше родина сільського священника жила у невеликій хатині, де в одній кімнаті спали по семеро. А зараз, – каже Мирослав Богак – з ласки Божої збудували великий дім. Є шість кімнат, є можливість дітям – вчитися і відпочивати.
Коментарі вимкнені.