У залі, де я займалася, всі стіни були в грибку, — чемпіонка світу з пауерліфтингу Лілія Проць з Тернополя
Сьогодні вночі дуже погано спала. Мама сказала, що повний місяць. Та вночі мені хотілось написати пост про те, що всередині мене зробило залізною. І тут я читаю про себе…
“Завжди подобалася простота людей… Особливо, якщо це незвичайна, глибока простота людей, які знайшли себе. Не спокушайтеся з приводу їх відкритості і щирості. За зовнішньою доступністю ви відчуєте сталь броні, яка була загартована в боротьбі з самим собою. Ці люди – найцінніше, що вам може зустрітися в житті…”.
Так, за моїми плечима більше 30 років у спорті. Але хочу розказати про інше. Я починала займатись у залі важкої атлетики, що знаходився у приміщенні Центрального стадіону. Тепер там спортивний клуб “Олімп”. Тодішній мер Негода нас вигнав, віддав зал підприємцям. Згодом один з власників наклав на себе руки. А ми переїхали у Палац спорту “Текстильник” на МІНУС!!! ПЕРШИЙ!!! поверх (тобто у підвал). Там і до сьогодні куються чемпіони з гирьового спорту та важкої атлетики.
Так ось, про той зал на стадіоні. У залі, де я займалася, всі стіни були в грибку. Про санвузол промовчу, бо тепер, напевно, такий можна знайти у якомусь захудалому селі. А ще взимку перед тим, як піднімати штангу, я йшла до калорифера і гріла руки.
У футболістів — бутси, у легкоатлетів — шиповки. А у штангістів — штангетки. Мені вони перепали, коли виграла Чемпіонат України. 38 розмір (а в мене 35-36). Щоб якось тримались на нозі, одягала 2 пари в`язаних шкарпеток. А ще тим штангеткам було років так 20. Вони розвалювались на мені. Тому віддавала майстру, щоб щось з ними зробив, бо без них ніяк. А ще ти тренуєшся, а в п`ятку лізуть цвяшки, бо каблук просто відлітав. І щоб він якось тримався, то його збивали. Це тепер все можна поміняти. А ще штангетки смерділи…
Але це мене не зупиняло. І я не скаржилась нікому, бо знала ціну своєї перемоги. Навіть після преміальних у розмірі 100$ за 2 золоті і 1 срібну нагороду на першості світу я не здалась. А від мене з тренером вимагали результат. Не ми вимагали! Тренер отримував зарплату і я теж за результат трохи грошей. Коли би я не показала результат, то гроші мені би не давали. І ми з тренером не жалілись! І після перемог ми не просили нас поважати. Коли ти чемпіон, то тебе носять на руках один день. А через декілька днів, коли приходила в обласне управління спорту, то начальник питав “Чого прийшла?”.
Всі професії важливі і до всіх потрібно ставитись з повагою. А не вимагати її, як це роблять..
Лілія Проць
Джерело: Facebook
Довідка:
Лілія Проць народилася в селі Смиківці Тернопільського району. Закінчила факультет фізичного виховання Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка. Кандидат у майстри спорту з важкої атлетики, вільної боротьби та з шашок. Очолювала жіночу збірну Тернополя з вільної боротьби.
Неодноразова чемпіонка України з пауерліфтингу та жиму лежачи, рекордсменка України, срібний призер першостей Європи 1996 – 1997 років, срібний призер першості світу 1997-го, бронзовий призер чемпіонату Європи 1996 і 1998-го, чемпіонка світу з пауерліфтингу. Майстер спорту України міжнародного класу з пауерліфтингу.
Коментарі вимкнені.