Від відділення до університету: з чого починався ТНЕУ
Те, що сталося колись, є не просто пам’ятною подією, яка мала місце у минулому,
а є початком чогось, що продовжується день у день…
Про роль особистості в історії сказано і написано дуже багато. Проте зустріч з новим яскравим епізодом дозволяє повертатися до цієї теми знову і знову. Саме таким епізодом можна вважати діяльність без перебільшення творця, а згодом і першого ректора Тернопільського національного економічного університету кандидата економічних наук, професора Леоніда Олексійовича Каніщенка.
Зараз заслужений працівник освіти України, академік Інженерної академії України та Національної академії педагогічних наук України, нагороджений державними орденами і медалями, а тоді, у далекому 1966 році 37-річний доцент медичного інституту, погоджуючись очолити відділення Київського інституту народного господарства ім. Д. С. Коротченка, навряд чи знав, який шлях лежить перед ним, і міг лише мріяти про славне майбутнє навчального закладу, який існував тільки на папері.
Як згадує Леонід Олексійович: «Коли мені запропонували очолити філію КІНГу, то я після якогось хвилинного розгублення погодився. Це можна назвати сміливістю, адже був молодий, не мав досвіду. Однак сумнівів, що вчинив неправильно, не було ніколи…».
Із самого початку новопризначений керівник з головою поринув у напружений організаційний процес. Насамперед необхідно було вирішувати питання матеріальної бази ТВ КІНГ та його кадрів.
Вже 1 липня 1966 р. Л. Каніщенко, згідно з дорученням ректора КІНГ О. Короїда, отримав повноваження взяти на баланс інституту навчально-лабораторні приміщення та провадити фінансово-господарські операції, пов’язані з організацією відділення фінансово-економічного факультету.
Невдовзі на одній з кімнат обласної станції юних техніків (зараз – корпус №4 ТНЕУ) з’явилася табличка «Тернопільське відділення КІНГ». Там розмістився весь колектив новоствореного закладу. Тоді ж за рішенням Тернопільського облвиконкому відділенню було передано триповерхову будівлю колишньої школи-інтернату (нині — корпус № 2). До початку навчальних занять там облаштували 2 лекційні зали, 10 аудиторій, читальну залу, бібліотеку, так звану «ленінську кімнату», адміністративне приміщення, гуртожиток на 50 місць, який розташовувався на першому поверсі, а також їдальню, душові, студентську кухню при гуртожитку, механічну пральню.
Найбільш актуальною була кадрова проблема, оскільки спеціалісти — вихідці з інших регіонів, не затримувалися довго на своїх посадах. Тому, дбаючи про перспективу, Л. Каніщенко спирався передусім на місцеві кадри. На роботу він брав людей молодих, талановитих, які мали певний доробок і могли займатися не лише навчально-виховною, а й науковою роботою. Така практика, як показало майбутнє, себе виправдала.
У Тернопільському відділенні КІНГ спочатку працювали 5 штатних викладачів та 12 із погодинною оплатою, а також кілька адміністративно-господарських і допоміжних працівників. Першими штатними викладачами відділення, окрім самого доцента Л. О. Каніщенка, який викладав політекономію, були: О. Ф. Бабінський — старший викладач фізвиховання, М. І. Дядьо — старший викладач історії КПРС, секретар партійної організації відділення, Ю. І. Фатєєва — викладач іноземних мов (англійської й німецької), Г. С. Шевело — старший викладач вищої математики.
М. І. Дядьо згадує свою першу зустріч у червні 1966 р. із Л. О. Каніщенком: «Розмова з ним була короткою, але дуже цікавою, в кінці він сказав, що серед інших бажаючих, у мене є найбільший шанс на зарахування. Очевидно, що однією з причин такої переваги були здані кандидатські екзамени. Через декілька днів мене було призначено старшим викладачем політекономії. Це був другий наказ після Леоніда Олексійовича по кадрах. Перед нами стояла велика робота по комплектуванню відділення кадрами, підготовки приміщень до занять. Все починалося, як кажуть, з «нуля». При цьому хочу підкреслити, що Леонід Олексійович показав себе людиною великих організаторських здібностей, енергійною, принциповою, талановитою».
Невдовзі після відкриття Тернопільського відділення КІНГ свою роботу розпочала приймальна комісія. Згідно із планом на денну форму навчання передбачалося прийняти 75 студентів.
Завідувач ТВ КІНГ доцент Леонід Каніщенко через засоби масової інформації повідомив мешканцям Тернопільської та сусідніх областей, що двері наймолодшого в області ВНЗ відчинено. Щоправда, оскільки організаційний період дещо затягнувся і відділення почало діяти з деяким запізненням, заяви від абітурієнтів приймалися не до 1, а до 10 серпня. Вступні випробування розпочалися на десять днів пізніше, ніж в інших вищих навчальних закладах, і тривали до 1 вересня. Як згадують тодішні абітурієнти, конкурс був великим: 8 осіб на 1 місце. Безпосередній процес складання іспитів відбувався в обласній станції юних техніків. Студентами І курсу Тернопільського відділення КІНГ стали кращі випускники шкіл, а також ті, що мали практичний досвід роботи, з Тернопільської, Вінницької, Хмельницької, Рівненської, Волинської, Чернівецької, Львівської та деяких інших областей.
12 вересня 1966 р. розпочалося навчання, а з ним довгий і нелегкий, але по-своєму прекрасний та незабутній шлях студентства.
Як згадує Леонід Олексійович: «Коли мені запропонували очолити філію КІНГу, то я після якогось хвилинного розгублення погодився. Це можна назвати сміливістю, адже був молодий, не мав досвіду. Однак сумнівів, що вчинив неправильно, не було ніколи…».
Із самого початку новопризначений керівник з головою поринув у напружений організаційний процес. Насамперед необхідно було вирішувати питання матеріальної бази ТВ КІНГ та його кадрів.
Вже 1 липня 1966 р. Л. Каніщенко, згідно з дорученням ректора КІНГ О. Короїда, отримав повноваження взяти на баланс інституту навчально-лабораторні приміщення та провадити фінансово-господарські операції, пов’язані з організацією відділення фінансово-економічного факультету.
Невдовзі на одній з кімнат обласної станції юних техніків (зараз – корпус №4 ТНЕУ) з’явилася табличка «Тернопільське відділення КІНГ». Там розмістився весь колектив новоствореного закладу. Тоді ж за рішенням Тернопільського облвиконкому відділенню було передано триповерхову будівлю колишньої школи-інтернату (нині — корпус № 2). До початку навчальних занять там облаштували 2 лекційні зали, 10 аудиторій, читальну залу, бібліотеку, так звану «ленінську кімнату», адміністративне приміщення, гуртожиток на 50 місць, який розташовувався на першому поверсі, а також їдальню, душові, студентську кухню при гуртожитку, механічну пральню.
Найбільш актуальною була кадрова проблема, оскільки спеціалісти — вихідці з інших регіонів, не затримувалися довго на своїх посадах. Тому, дбаючи про перспективу, Л. Каніщенко спирався передусім на місцеві кадри. На роботу він брав людей молодих, талановитих, які мали певний доробок і могли займатися не лише навчально-виховною, а й науковою роботою. Така практика, як показало майбутнє, себе виправдала.
У Тернопільському відділенні КІНГ спочатку працювали 5 штатних викладачів та 12 із погодинною оплатою, а також кілька адміністративно-господарських і допоміжних працівників. Першими штатними викладачами відділення, окрім самого доцента Л. О. Каніщенка, який викладав політекономію, були: О. Ф. Бабінський — старший викладач фізвиховання, М. І. Дядьо — старший викладач історії КПРС, секретар партійної організації відділення, Ю. І. Фатєєва — викладач іноземних мов (англійської й німецької), Г. С. Шевело — старший викладач вищої математики.
М. І. Дядьо згадує свою першу зустріч у червні 1966 р. із Л. О. Каніщенком: «Розмова з ним була короткою, але дуже цікавою, в кінці він сказав, що серед інших бажаючих, у мене є найбільший шанс на зарахування. Очевидно, що однією з причин такої переваги були здані кандидатські екзамени. Через декілька днів мене було призначено старшим викладачем політекономії. Це був другий наказ після Леоніда Олексійовича по кадрах. Перед нами стояла велика робота по комплектуванню відділення кадрами, підготовки приміщень до занять. Все починалося, як кажуть, з «нуля». При цьому хочу підкреслити, що Леонід Олексійович показав себе людиною великих організаторських здібностей, енергійною, принциповою, талановитою».
Невдовзі після відкриття Тернопільського відділення КІНГ свою роботу розпочала приймальна комісія. Згідно із планом на денну форму навчання передбачалося прийняти 75 студентів.
Завідувач ТВ КІНГ доцент Леонід Каніщенко через засоби масової інформації повідомив мешканцям Тернопільської та сусідніх областей, що двері наймолодшого в області ВНЗ відчинено. Щоправда, оскільки організаційний період дещо затягнувся і відділення почало діяти з деяким запізненням, заяви від абітурієнтів приймалися не до 1, а до 10 серпня. Вступні випробування розпочалися на десять днів пізніше, ніж в інших вищих навчальних закладах, і тривали до 1 вересня. Як згадують тодішні абітурієнти, конкурс був великим: 8 осіб на 1 місце. Безпосередній процес складання іспитів відбувався в обласній станції юних техніків. Студентами І курсу Тернопільського відділення КІНГ стали кращі випускники шкіл, а також ті, що мали практичний досвід роботи, з Тернопільської, Вінницької, Хмельницької, Рівненської, Волинської, Чернівецької, Львівської та деяких інших областей.
12 вересня 1966 р. розпочалося навчання, а з ним довгий і нелегкий, але по-своєму прекрасний та незабутній шлях студентства.
Юнаки й дівчата із зошитами, де ще не зроблено жодного запису, заповнили аудиторію. Розпочалася перша лекція. Її прочитав завідувач відділення Леонід Каніщенко, який, за його словами, передусім наголосив на тому, що мине небагато часу і відділення, безумовно, перетвориться на окремий потужний ВНЗ із великими перспективами. Такою стала перша сторінка історії нашого університету.
Джерело: ТНЕУ.
Зворушливо. Але…але: ну, невже так важко запамятати, що в українські мові чоловічі прізвища відмінюються? Гляньте на перший абзац: треба писати не Каніщенко, а саме – Каніщенка.