Він був поза віком і поза часом, був справжнім спалахом світла та емоцій, – у Тернополі згадали загиблого Героя АТО Андрія Дрьоміна (Світляка)

Вчора у Тернополі згадували про Світляка, дякували йому, сумували за чудовим другом, побратимом, вірним товаришем і талановитим ковалем, Героєм, який загинув, захищаючи мирне небо над нами.

Під Іловайськом 10 серпня минулого року перестало битися серце бійця батальйону «Азов», тернополянина Андрія Дрьоміна. Батьки втратили єдиного сина, друзі – вірного потратима, Україна – справжнього патріота і талановитого коваля….

–         Це вечір нашої шани загиблому Герою, вечір вдячності і поваги татові Андрія. Дякуємо вам за сина і простіть нас, – сказала у своєму виступі подруга Андрія Дрьоміна Дзвінка Торохтушко. – Дуже важка і не поправна ця втрата. Але це  ще один виток нашої історії. І хочеться, щоб він був переможний. Щоб ми зійшли із тої площини, у якій товчемося, з тих граблів, відійшли від тої біди і здобули свою перемогу на руїнах Кремля.

Літературний вечір – реквієм “Герої не вмирають” відбувся у “Палаці кіно”. Вшанувати Світляка прийшли його друзі, рідні, знайомі, волонтери і небайдужі тернополян. Під час заходу відбулась презентація книги казок тернополянки Дзвінки Торохтушко «Світлячок-охоронець» письменниці з Луганська Олени Степової.

Присутні читали поезії, сумували і згадували Світляка, який мріяв змінити цей світ, позбавити його сірості і викувати зірку, яка б усім приносила щастя… Ось шматочки спогадів про цю неймовірну людину:

Дзвінка Торохтушко

Світляк був близьким другом і нам, і дітям. Він був поза віком і поза часом, був справжнім спалахом світла та емоцій. Він завжди приходив, як свято приходить у дім.

Світляк хотів перевернути цей світ. Зробити його правильним, полярним. Його дуже непокоїла розмитість добра і зла, чорного і білого, цей сірий фон. Він важко це сприймав.

Ковальство – це було його велике захоплення, сенс його життя. Він самотужки опановував цю справу, шукав людей, які це вміють, переймав їх досвід.

 Ігор Аркуша

Із Світляком більше дружив мій старший син, вони проводили дуже багато часу. Світляк був УНСОвцем, воював в «Азові». Після того, як ми дізналися, що він загинув, дуже довго не могли в це повірити. Я обдзвонював госпіталі, розпитував про нього. Ми до останнього вірили, що він живий. Аж потім ротний Світляка сказав нам, що він «двосотий»…

Світляк не любив нічого показного. Він був простим хлопцем, знав своє і все. Він пішов на війну добровольцем, пройшов Майдан. Був дуже талановитим ковалем, виготовляв незвичайні речі… Був світлою людиною.

Юрій Гуменюк, голова УНСО

 Андрій Дрьомін був справжньою людиною. Його не треба було ні про що просити. Якщо він приходив і бачив, що його побратим чимось зайнятий, то ставав і допомагав йому. Найкраще скаже про нього позивний «Світляк», який відповідав йому на 200 відсотків. Він з цим позивним прийшов в УНСО ще в 1999 році. Колись так назвали його побратими.

Ми близько приятелювали. Будь-яка згадка про нього викликає тугу, смуток. Коли згадую про нього, завжди хочеться помсти ворогам, які привели на нашу землю війну, які вбивають наших хлопців. Вони мають бути покарані і за Світляка, і за всіх наших людей, за всі наші біди…