«Я не мільйонер і у мене невеликі статки, але прагну дарувати людям позитивні емоції, радість і добро», — Ярослав Склярик

Нині тернопільський пенсіонер за інвалідністю Ярослав Склярик був активним учасником усіх трьох українських революцій сучасності. Сам він – виходець із Більче-Золотого Борщівського району. За Помаранчевої доби пан Ярослав очолював його сільську раду. Тоді він сприяв демократизації місцевого самоврядування цього мальовничого населеного пункту, залученню нових інвесторів у його економіку, а також налагодженню нових спортивних і культурно-мистецьких зв’язків села з усією країною.

«Життєве кредо – допомагати усім, хто боровся за Україну»

Із падінням демократичної влади місцеві реваншисти, сфабрикувавши проти нього звинувачення у зловживанні владою, підступно усунули Склярика з посади очільника громади. Ярослав ціною власного здоров’я зумів пережити ці негаразди. Коли розпочалися акції протесту проти антинародного режиму Януковича, був у перших лавах на столичному майдані. А після його завершення і донині у свій спосіб чим може допомагає колишнім і теперішнім воїнам антитерористичної операції на сході нашої держави. Він запрошує бійців АТО до рідної домівки у Більче-Золотому в гостину та частує їх кулешем, смаженою рибою, грибною юшкою і шашликами… Про це та інше бесіда нашого журналіста із Ярославом Скляриком.

– Пане Ярославе, нині усім живеться нелегко, а інвалідам і поготів. Що спонукає Вас допомагати бійцям АТО?

– Моє життєве кредо – допомагати усім, хто колись боровся і хто нині захищає Україну від ворога. Будучи сільським головою Більче-Золотого, я у самоврядній діяльності намагався якомога більше допомогти колишнім бійцям УПА і підпільникам ОУН. Нині ж їхні нащадки у лавах Збройних сил України, Національної гвардії і добровольчих батальйонів боронять рідну землю від російської агресії. І за наше мирне небо ми повинні уклінно їм дякувати.

– Ви були учасником трьох національно-демократичних перетворень у нашій державі і, незважаючи на їхні промахи, у Вас досі не вихолостився дух патріота?

Я ніколи не зраджу ідеї української Незалежності. Адже наші хлопці – січові стрільці, воїни УГА, вояки УПА, майданівська сотня, Герої АТО – віддали своє життя за Незалежність нашої держави. Дух патріотизму в мені не вихолоститься  допоки житиму, а от здоров’я  занепадає, бо переніс уже сім операцій. Тому в міру своїх сил хочу допомогти патріотам.

 «Варив куліш для майданівців, будував барикади, стояв на варті»

– З чого розпочалася Ваша волонтерська діяльність?

Я долучився до цієї справи після побиття мого побратима із київської варти Віталія. Отримавши гроші за паї, я віддав усе до гривні на лікування цього патріота і для допомоги його дружині та дітям. Згодом якось так сталося, що везти продукти харчування до столиці було охочих чимало, а от прапори доставити на той час (можливо, в силу певних обставин) не було кому. Тому я зголосився це зробити.

– А самі брали участь у демократичних акціях протесту під час Євромайдану?

– Так, приїхавши туди, я вирішив не повертатися додому аж до перемоги Революції. Найбільше спонукали до цього розстріли активістів Майдану, яких ми нині називаємо Героями Небесної сотні. Багато з них відбулися на моїх очах, і тоді я зрозумів, що здолати той режим у такий же мирний спосіб, як це зробили під час Помаранчевої революції, не вдасться. Тому я варив куліш для майданівців, будував барикади, стояв на варті. Там дістав грижу, але не жалкую про той період мого життя.

– Відколи почали допомагати учасникам АТО, з чого розпочали волонтерські дії саме в цьому напрямку?

– Разом з моєю громадянською дружиною Валентиною, яка перебуває на заробітках у Європі, ми розпочали допомагати захисникам Вітчизни ще з початку російсько-української війни. Ми не вважаємо себе волонтерами, але вносимо свою посильну лепту в цю благородну справу. І думаємо, що це слід робити кожному в силу своїх можливостей – бодай чимось, але допомогти бійцям АТО. Бо вони потребують турботи і заслуговують на нашу над ними опіку. Не треба чогось особливого, а варто допомагати нашим героям, бодай у такий спосіб, який для тебе доступний.

– Саме Ви для цього використовуєте рідну домівку і мальовничу місцевість малої батьківщини.

– У Більче-Золотому в мене є своя домівка. Туди я періодично приїжджаю з Тернополя. У нашому селищі функціонує обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації, де лікують у тому числі й колишніх бійців АТО. Ну лікарня є лікарнею, а відпочити у домашніх умовах нікому не зашкодить. Тому я час від часу запрошую в гості до себе оборонців України, які в нашому селі оздоровлюються.

– У цьому Ви співпрацюєте з медперсоналом цієї клініки чи в якийсь інший спосіб вибираєте собі гостей?

– Усе це, як і на Майдані, відбувається у народний доброзичливий спосіб. Заходжу в лікарню і цікавлюся, чи є серед пацієнтів активісти майдану та учасники АТО. Знайомлюся з ними і, коли маю на те можливість, запрошую у гості. Те ж роблю і в Тернополі, де маю однокімнатне помешкання.

«Родзинкою гостин є майданівський куліш»

– Запросивши колишніх бійців у гостину, чим їх пригощаєте?

– Частую гостей нашими традиційними місцевими домашніми стравами. Їх готую з овочів, безпосередньо вирощених борщівськими селянами, в яких я їх купую. Ну а родзинками застілля є приготований мною майданівський куліш, шашлики, смажена риба та грибна юшка. Упродовж лікування вони споживають казенну їжу, а я їх пригощаю нашою домашньою кухнею. По можливості дарую атовцям вишиванки або футболки національного кольору з державною символікою. Хочу, щоби ті звитяжці, які приїжджають до нас не лише з різних куточків Тернопілля, а й різних регіонів держави, залишили про Більче-Золоте  і Тернопілля якнайкращі враження.

– Жодна чоловіча компанія, як правило, не обходиться без спиртного. Чи частуєте своїх гостей «оковитою»?

– Для людей, які пережили жахіття війни, надмірне вживання спиртного є навіть шкідливим. Є «доброзичливці», які в такий спосіб «допомагають» атовцям. Я не зловживаю цим, головне, що можу запропонувати гостям, – це щирий відпочинок і душевну розмову у гарній компанії. До того ж я їх запрошую не лише поїсти, а й поспівати українських патріотичних пісень та оглянути нашу мальовничу місцевість.

 «Бійцям розповідаю про унікальність Більче-Золотого»

– Тобто ці гостини не обмежуються застіллям, а є ще якась додаткова програма?

– Бійцям розповідаю про унікальність Більче-Золотого.  У нас мальовнича місцевість, маємо пам’ятку садового мистецтва державного значення – Більче-Золотецький ландшафтний парк. У ньому є багато вікових дерев, серед них – тюльпанові дерева, чорні горіхи, сосни Веймутова та інші. Є тут унікальна липа з трьох саджанців, які за двісті років зрослися в єдиний стовбур в формі українського тризуба. Її може обійняти лише 7-8 чоловік. Також у нашому урочищі Сорочівка є пам’ятка природи-Долина горицвіту. А на околицях села – унікальна геологічна та археологічна пам’ятка – печера Вертеба. У якому ще селі можна таке побачити?

Оскільки я тут виріс, відбулося моє становлення, був очільником місцевої громади, то непогано знаю історію села. Про неї і розповідаю гостям. До того ж  наша місцевість не лише вражає своєю мальовничістю, а й багатством різних трав та народними методами лікування.

– Ви ними ділитесь із тими, кого запрошуєте до себе в гості?

– Я не нав’язую їм цього, бо вони лікуються у спеціалізованому закладі, де їм надають необхідну фахову лікарську допомогу. Але в ході бесіди ми торкаємося різних тем, у тому числі й тієї, через яку вони потрапили до Більче-Золотого. Я сам зараз лікуюся народним методом. Також раджу всім охочим  для здолання певної недуги застосовувати той чи інший збір рослин. Природа має матеріал для ліків від кожного захворювання. Ці засоби лише треба вміти приготувати і правильно застосувати.

«Радість перебування на рідній землі прагну розділити з бійцями АТО»

– Чи багато таких гостей Ви вже приймали у своїй домівці?

– За період оздоровлення у місцевій лікарні колишніх бійців АТО у мене їх погостювало разом і в рідному селі, і в Тернополі приблизно до чотирьох десятків. Стараюся розділити свою радість, перебуваючи з людьми, які забезпечили нам мирне небо над головою.

– Чи не прагне хтось із них приїхати сюди ще раз і завітати саме до Вас?

– Один із таких бійців буквально перед нашою розмовою мені телефонував, каже, що хоче погостювати саме у мене на новорічно-різдвяні свята. І приїде сюди зі своєю дружиною та дітьми. Ще один побратим – доброволець із Волочиська Віталій приєднається до нашої компанії 1 січня – на мій день народження. Я залюбки прийму їх у своїй оселі та сприятиму чим можу їхньому відпочинку. Є й інші бажаючі завітати до мене знову. Ярослав Склярик – не мільйонер й у мене невеликі статки, але прагну, наскільки можу, дарувати людям, які на це заслуговують, позитивні емоції, радість і добро.

– Отже, це Ваш поклик – дарувати людям радість і добро. А чим ще живете?

– Живу тим, що й усі люди. Прагну побачити Україну самодостатньою національною державою, в якій українці самі розпоряджатимуться власною долею. Люблю футбол як колишній гравець місцевої аматорської першості. Люблю українську пісню і знайомий із багатьма провідними виконавцями. Зокрема, з Павлом Дворським, який залюбки приїжджав і в наше село. Ну і бажаю собі та нам усім мирного неба над головою, щоби закінчилась війна на сході нашої держави, а ми спрямовували свої зусилля на викорінення корупційних кланів, залишків антинародного режиму та інших негативних явищ.

Олесь Миколайчук

Джерело: Тижневик “Номер один”