Як колишній державний службовець нині виготовляє на Збаражчині «прокурорський» сир

Українські села зараз знаходяться на межі вимирання – старше покоління поступово відходить у вічність, молоде виїжджає. У школах бракує дітей, а роботи взагалі нема. Тож село терміново треба рятувати і підтримувати. А для цього люди мають згуртуватися, займаючись землеробством, тваринництвом чи іншим виробництвом, вважає невгамовний мешканець Грицівців Збаразького району Володимир Володимирович Виклюк. Він нещодавно створив сільськогосподарський багатофункціональний обслуговуваний кооператив «Владагро» і шукає однодумців, готових працювати разом. Сам він займається тваринництвом і тримає корів, свиней, кіз, кролів і має пасіку.

Важко в це повірити, але теперішній селянин, який так пристрасно займається сільським господарством і задля цього переїхав до села, багато років працював прокурором, виконуючи абсолютно іншу роботу. Щоправда переїзд Володимира Виклюка у Грицівці не був раптовим. Народився він і жив у Збаражі, але чотирнадцять років тому придбав у цьому селі будинок, який використовував як дачу з городом і пасікою. І лише п’ять літ тому зважився цілком переїхати до села і зайнятися тим, що роблять усі сільські люди, і навіть більшим. У той час, коли селяни масово випродують худобу, Володимир Володимирович її примножує. І зараз має десять корів.

А почалося все з любові до молочних продуктів, які на початках йому приносили сусіди. Але довго так не зміг.

– Якось, – розповідає чоловік, – я прийшов до сусідки і кажу: «Ганю, я сьогодні приведу корову». «Та, що ви, Володимировичу, кажете: з такої посади – і корова»? – не повіривши відповіла жінка.

Але він придбав корівчину і відразу ж купив доїльний апарат. Сусіди спершу дивувались колишньому прокурору, а згодом звикли і почали допомагати йому. Проте пізніше домашня господарка переросла в улюблену справу. Тим паче, що для цього у селі є сприятливі умови. Поруч – річка, ліс і три гектари пасовища. Тож зараз Володимир Володимирович має улюблене молоко, сметану, масло і сир. Останній продукт виготовляє за власною унікальною рецептурою. Друзі жартома називають його «прокурорським» або «грицівецьким». До того ж він надзвичайно корисний, адже до його складу не входять жодні добавки. За такими екологічно чистими продуктами Володимир Виклюк бачить майбутнє. Тож тепер шукає однодумців, готових тримати господарку й об’єднуватися в кооператив. Чимало його знайомих уже готові до такої праці. Але не всі до кінця розуміють принципи кооперації. Тим паче, що серед сільського населення багато зневірених, а людей активних і готових творити стає дедалі менше.

Хоча, каже пан Володимир, працювати у селах можна. У районі є бойні та колишні ковбасні цехи, які простоюють. Тож, якби люди мали власну худобу і молоко та займалися іншими видами діяльності, змогли б виготовляти натуральну продукцію, якої зараз бракує. А об’єднавшись у кооперативи, можна зменшити затрати й отримувати більше прибутків. Правда, допомогти селянам у цьому повинна держава, переконаний Володимир Виклюк. Було б добре, якби поруч із сільськогосподарською кооперацією створювалися і кооперативні банки, які давали б людям позики під низькі відсотки. Тоді дрібні господарники могли б швидше розвиватися. Зацікавити сільське населення займатися господаркою можна й іншими шляхами. Зокрема, пропонує Володимир Володимирович, аби законодавці зараховували таку діяльність до страхового (пенсійного) стажу. Адже лише спільні дії назустріч людям можуть зберегти села і державу в цілому.

Зі свого боку Володимир Виклюк готовий навіть віддати комусь із подальшим розрахунком власну корову. Тільки б людина хотіла займатися сільським господарством. Також, жартує він, що в його віці вже наступив той період, коли він має ділитися з іншими власними знаннями і досвідом. І чоловік до цього готовий, а ставку робить на молодь. Хоча сам наполегливо працює далі.

Зараз наш співрозмовник має десять корів, двадцять свиней та ще сорок голів іншої живності. Аби їх прогодувати, обробляє три гектари землі, яку віддали йому для обробітку односельці. Люди, які раніше скептично відносилися до його бажання господарювати у селі, тепер вірять, що він на правильному шляху. А любов до праці закладена у ньому генетично. Бабуся Володимира Виклюка була хорошим зоотехніком, а мама – агрономом. Тепер до господарки долучилась і його сім’я.

Поряд з тим пан Володимир не полишає і правничої діяльності, а працює у цьому напрямку вечорами. Загалом, робота у нього важка, але, як сам каже, у нього настав час не для відпочинку, тож планів ще багато. При цьому він жодного дня не пошкодував, що переїхав у село і цілком змінив свою діяльність.

– Коли я повертаюся з хліва з повними відрами молока, це для мене винагорода і велика радість, – каже Володимир Виклюк. – І те, що тяжко наробляюся, компенсується морально. Тому, що моя робота – це задоволення для душі.

Любов ТИМЧУК, газета “Сільський господар плюс”