Якими вчителями були б тернопільські журналісти?

Акули пера змінюють професію

 

На кілька хвилин тернопільські журналісти віртуально змінили професію та уявили себе … вчителями.

 

Нині крім побажань учителям з нагоди професійного свята хочеться самим стати на їхнє місце і оцінити плюси і мінуси вчительської праці. Бо розсипатися одами — то замало. Треба надкусити, пережувати, проковтнути таблетки під назвою «Вчитель», і лише потім шукати потрібні слова, аби описати цей стан викладання, ці проблеми і радості, ці навантаження і поклики у своїх журналістських текстах.

 

Кращі матеріали пишуться тоді, коли ти знаєш чимало нюансів роботи, всі (чи хоча б більшість) закапелків стану душі людини, про яку пишеш. Ми багато критикуємо (чи повинні критикувати) персонажів своїх матеріалів, повинні стежити за їхніми здобутками і невдачами. Але найцінніші дописи ми отримаємо не тоді, коли співставимо свій чи закордонний ідеал із реальністю, а тоді, коли проживемо хоча б одну мить в іпостасі наших «журналістських героїв».

 

Нині я не буду писати похвали вчителям. За мене це зробило видання, де я працюю. Думаю, в інших колег ситуація аналогічна. Хочу лише, щоб ви, шановні колеги по перу, згадали кращих своїх учителів, поставили себе на їхнє місце, склали свій типаж ідеального вчителя та порівняли його із нинішнім крізь призму економічних та психологічних проблем сьогодення.

 

P. S. Відповіді на запитання від тернопільських журналістів подано в авторській редакції.

 

Вчителі мого дитинства

 

— На жаль, справжніх Учителів (саме з великої букви) у житті мала небагато, крім, звісно, самого життя, — написала Наталя КОЛТУН, кореспондент Національної радіокомпаніїх України. — Образ радянської вчительки, бо шкільні роки припали на 1980-і, – надзвичайно колоритний. Зазвичай, це була особа, яка ретельно дотримувалася дрес-коду тогочасної школи, — повна відсутність манікюру і зачіски, кремпліновий синій, сірий чи коричневий костюм, моторошні неформені черевики. Попри таке знущання Міносвіти СРСР над образом того, хто мав нести розумне, добре, вічне, вчителі його таки несли. Цьогорічна зустріч випускників з приводу 20-річчя закінчення школи змусила згадати і подякувати вчителям біології, хімії, літератури. Вчителя української мови згадую щодня, коли думаю над новою комою, хоч його вже й нема на світі.

 

— Вчителів своїх дитинства я пригадую як добрих, чуйних і водночас вимогливих людей, які хотіли , щоб ми вчилися, які переживали за наші оцінки, які прагнули дати нам найбільше знань і донести їх в доступній і зрозумілій формі, — відповідає головний редактор газети «Тернопіль вечірній» Інна СИРНИК. — Хвалили за те, що ми ініціативні, за те, що вчимося, оскільки нас у класі було 7 осіб, то питали нас кожного дня з кожного предмету, тому “халява” не проходила. Треба було щодня вчити усі 6 чи 7 уроків.

 

— А в нас була кльова класна керівничка, вона нам була як друга мама) Завжди нас захищала перед директоркою і іншими вчителями. Але нам самим виписувала як має бути) — ділиться спогадами журналіст «Нової тернопільської газети» Інеса ГОЛОЯД. — Завдяки їй ми десь їздили на якісь екскурсії, приймали участь в різних конкурсах і всьо таке) І була класна вчителька англійської. Вона була дружиною депутата, і в них було купа грошей, але вона все одно вчителювала і це було реально її. В неї вчились всі, навіть ті, шо не хотіли. І всі мали не менше “4”, тобто “8” балів, але заслужено.

 

Який він, ідеальний Учитель?

 

— Образ ідеального вчителя – це старший ДРУГ у повному розумінні цього слова, незалежно від того, як він одягнутий і як себе поводить, — резюмує Наталя КОЛТУН.

 

— Це в першу чергу позитивна людина в якої “горять” очі, який досконало володіє своїм предметом при чому доносить учням знання у такій формі, щоб легко запам’ятати., — підсумовує Інна СИРНИК. — Ідеальний вчитель це порадник у будь-якій ситуації, помічник і взагалі хороша, чуйна, порядна людина.

 

Інеса ГОЛОЯД додає:

 

— Ідеальний вчитель, перш за все, має любити і знати свою справу, любити і поважати дітей, а далі вже не так важливо. Одяг може бути який завгодно, як і стиль викладання) Головне, щоб дітям був зрозумілий і цікавий предмет і вони поважали (а не боялись) вчителя. Він також має шанувати власну думку і індивідуальність кожного учня, не заганяти дітей в якісь рамки.

 

А в чому недоліки сучасних учителів?

 

— Недоліки сучасних вчителів – такі ж, як у їхніх попередників: нерозуміння дитячої індивідуальності, поділ дітей у класі за соціальною ознакою, категоричність в оцінюванні тощо, — зауважує Наталя КОЛТУН.

 

— Основний недолік – це якраз те, що вчителі наразі дуже заганяють дітей в рамки, не підтримуючи їх креативності, творчості, індивідуальності, власної думки і власного бачення, — уточнює Інеса ГОЛОЯД. — Школа дуже підганяє дітей під стереотипи, образно кажучи “ламаючи їм крила”. Також, я думаю, з класу 9 діти мали би деякі предмети обирати собі, а не ходити, наприклад, 6 разів на тиждень на математику, якшо її не треба.

 

— Це здебільшого повна байдужість до учнів та їх проблем, меркантильність та невміння поспівчувати зрозуміти, пробачити чи навіть відчути свого, — підсумовує Інна СИРНИК.

 

Яким учителем були б ви?

 

— Коли усвідомлюєш невдячність вчительської професії, не хочеться навіть думати, що могла б нею стати, адже отримала саме педагогічну освіту, — зауважує Наталя КОЛТУН. —  Вчителькою себе не уявляю за жодних обставин, бо не беру на себе відповідальність за формування дитячого світогляду.

 

Своє місце серед безлічі спеціалізацій вчителя відшукала Інна СИРНИК:

 

— Я завжди хотіла бути вчителем зарубіжної літератури, на роботу ходила б пішки і заняття проводила б у парку.

 

— Вчила би шось тільки гуманітарне, — розмірковує Інеса ГОЛОЯД. — Можна літературу – це найкраще було б, можна іноземну. Обов’язково водила б дітей в різні місцевини по темі уроку, можна в якісь музеї, галереї, бібліотеки, так і їм було б веселіше, і цікавіше, і вони б так краще навчалися (думаю) На роботу приходила б не дуже вже в «розгульному» одязі типу подерті джинси і кеди, але дуже не обмежувала себе строгим прикидом. Типу ходила б так, як і зараз на роботу ходжу – джинси, брюки, сорочки там всякі, сукенки).

 

Хто із колег не стиг надіслати відповіді на запитання, може це зробити безпосередньо в коментарях під дописом. Також до обговорення прошу долучатися всім читачам допису.

 

Віра ПЕРУН, Вільне життя