Петро Ландяк: «Ринок землі – надто серйозне рішення, щоб піддавати його ризикам»

13-го листопада цього року Верховна Рада України у першому читанні ухвалила проект закону щодо продажу сільськогосподарської землі. Того дня у сесійній залі парламенту було спекотно – вигуки «Ганьба!», блокування президії і трибуни, істерики, взаємні образи… Але «зелена» монобільшість це голосування все ж «протиснула». Попри обурення пікетувальників біля будівлі Верховної Ради, більшість українців, здається, ще не збагнули, якого масштабу подія відбулася і яким чином її наслідки можуть торкнутися кожного. Сьогодні на редакційні запитання, пов’язані із запровадженням в Україні ринку вільного обігу землі, відповів депутат Тернопільської міської ради, голова громадської організації «Українська народна варта» Петро Ландяк.

– Згадався відомий вислів: «В історію можна увійти, а можна й вляпатися»… Яким чином, на Вашу думку, потраплять до історії автори і «зелені» нардепи-прихильники цього земельного законопроекту?

– Знаєте, я більше переживаю за український народ, а не за партію «Слуга народу». Але динаміка їх перших кроків свідчить про те, що певним чином вони вже вляпалися… Складається враження, що деякі нинішні міністри і народні депутати правлячої партії – далекі від справжнього досвіду і реальності сьогодення. Можна навіть залишити осторонь численні, майже щоденні, фракційні скандали, пов’язані з корупційними підозрами, перевірками на поліграфі, викликом повій і судимістю за зґвалтування. Мабуть, будуть і нові політичні курйози. Але серйозно вляпалися вони саме позитивним «земельним» голосуванням. Адже почали не з того, не тоді, і не так, як мало б бути.

– А як мало бути? З чого і коли треба було починати?

– Однозначно, починати треба було ще до голосування у першому читанні. З чого мала б узяти старт земельна реформа? Почну з простого локального, але абсолютно життєвого прикладу: як можна входити у ринок землі, коли зараз в Україні переважну більшість спірних земельних ситуацій вирішують озброєні «тітушки», а не правоохоронці? До чого веду саме цим прикладом? Влада, у першу чергу маю на увазі Президента, мала б спочатку забезпечити у державі безумовне верховенство права. І зробити так, щоб люди у це справді повірили.

Потрібно й вчинити так – ще не пізно професійно проаналізувати законодавство, зробити висновки і внести до нього зміни на предмет різночитання, коли норми законів трактуються на будь-який смак, а крапки у суперечках «хто правий?» розставляє виключно корупційна складова. І розставляються ці крапки якраз на користь махінаторів, а не доброчесних громадян.

Неозброєним оком видно, що часто у діючому законодавстві одна норма суперечить іншій, багато «білих плям». І це не дозволяє законно реалізувати ті чи інші дії без, так би мовити, ручного нажиму, подекуди – відвертого зухвалого владного тиску. В такій ситуації все, в основному, вирішується з позиції: чи вигідно це чиновнику, чи ні? Жити і ефективно працювати в таких правових умовах – неприпустимо і неможливо. Тому, наголошую, треба проінвентаризувати наше законодавство, внести зміни, щоб надалі були справедливість, об’єктивність і користь для широкого загалу, а не тільки для обраних високопосадовців і олігархів, як є зараз. Тільки тоді можна буде цивілізовано та ефективно впроваджувати різні новації. У тому числі – земельні. Підкреслю, реформи в нинішній Україні не можна розпочинати з ринку землі. На першому місці мають стояти правові зміни.

– А чи можете навести бодай один конкретний приклад саме по землі, який би свідчив, що нинішній український правовий простір не дає, як Ви стверджуєте, прозоро і чесно працювати?

– Можу. І навіть не один приклад наведу. Знаєте, як зараз відбувається? Договори оренди землі масово фальсифікуються. Навіть при тому, що їх не завіряють нотаріуси, вони шахрайським методом узаконюються в Єдиному державному реєстрі речових прав. Це – нонсенс. Йдемо далі. Добросовісна аграрна фірма офіційно приймає на роботу людей, а фірми, які знаходяться під «прикриттям» влади, плодять працівників-нелегалів. Конт-ролюючі органи закривають на це очі, а державний бюджет втрачає податкові надходження. Зараз корупція просто процвітає. Скажімо, у конкурсах державних закупівель часто перемагає не той сільгоспвиробник, який пропонує меншу ціну і кращі умови, а той, який хабарі носить. І таких негативних прикладів дуже багато. Отже, спочатку в нашій країні має запрацювати Закон, а вже потім – інші реформи, в тому числі і земельна. У перспективі скасування мораторію на продаж сільськогосподарської землі – неминуче, але – не зараз…

– А чому ж тоді так поспіхом, в такому «алярмовому» режимі монобільшість Верховної Ради проголосувала за перше читання законопроекту?

– Не можу знати всіх їхніх внутрішньопартійних і фракційних розкладів, а тому причин можна припустити багато. Від запального романтизму – до банального непрофесіоналізму. Зрештою, зараз більше схиляюся до однієї конкретної версії. Кого цим законопроектом хочуть ощасливити «слуги народу»? Вони ж прекрасно знають, що переважна більшість, понад 70 відсотків, українців заперечують продаж землі. Практично всі фермерські спілки й асоціації – теж проти цього Закону. Але, водночас, керівники Зе-партії і фракції добре усвідомлюють складність і резонансність питання, і той спротив, яке воно може викликати. І тут вони просто користуються моментом – поки не зникла народна довіра до нової влади, поки люди ще досконало не розібралися в усіх небезпеках Закону, поки ще можна не боятися якихось акцій протесту… Тому й поспішають. Думаю, що з ухваленням редакції законопроекту у другому читанні, вони теж затягувати не планують.

– Але перед розглядом законопроекту у другому читанні українцям обіцяють ще й референдум щодо продажу землі громадянам інших держав. Можна нашу землю продавати іноземцям?

– Я категоричний противник продажу землі іноземцям. Тим паче – аж по 200 тисяч гектарів в одні руки. Якщо референдум відбудеться, сумніваюся, що люди з такою схемою погодяться. Адже всі розуміють: українські фермери конкурувати з величезними іноземними капіталами не зможуть і, в результаті, взагалі без землі залишаться. І їх право, нібито, першочергового викупу землі тут не допоможе. Давайте ще й з іншого боку глянемо на проблему, яку влада створила цим законопроектом. Для чого зараз розхитувати ситуацію, збурювати народ, виводити з рівноваги економіку, яка, і без того, ледве дихає? Є інформація, що наші аграрії, передчуваючи недобре, вже починають підстраховуватися і накопичують кошти, скажімо, вирізаючи худобу, якої і так вже мало залишилося. Для чого це робити? – запитую Уряд, якому, на мій погляд, до справжнього професіоналізму ще дуже далеко. Міністра Мілованова і деяких його колег треба просто зупинити. І не дати їм цього зараз зробити. Вони обіцяють близько ста правок до остаточної редакції Закону. То нехай пишуть і вносять їх. Але – не поспішаючи, як з «бодуна», а вдумливо і грамотно. І друге читання має відбутися лише через кілька років. Жодна нормальна держава не дозволить собі ось так поспішно розбазарити свою землю. Тим більше – іноземцям. Науковці, які досліджують глобальну економіку, вважають: якщо якась країна має 7% свого капіталу в іншій державі, то цією державою вже можна ззовні економічно і політично управляти. Хочеться, щоб наша влада над цим задумалася…

– А, може, ззовні і замовили прийняття цього земельного закону?

– Не виключаю такого варіанту. По-перше, я вже говорив, турбує фантастично велика кількість гектарів для одного покупця. Якщо у нас зараз є приблизно 40 мільйонів гектарів землі сільськогосподарського призначення, то, рахуйте: двісті осіб по 200 тисяч – і вже всю землю розкупили. І, у своїй більшості, цими покупцями можуть стати саме зовнішні зацікавлені особи. І по-друге. Володимир Зеленський, заявивши про тільки один термін президентства, раптом почав, як ви висловилися, «алярмово» штурмувати земельне питання. Інші реформи – у бік, а відразу ж – продаж землі. Так виглядає, ніби хтось його підганяє. От, не думає він про позитивну політичну перспективу, коли люди і через 20 років, навіть після одного терміну, згадували б його добрими словами. А мав би думати…

– До речі, про слова. Нам зараз, агітуючи, розповідають, що цивілізовані держави землею торгують, а тільки нерозвинуті та відсталі дотримуються мораторію. Мовляв, не будьмо, умовно кажучи, як Зімбабве…

– Це, певним чином, словесні маніпуляції. І я вам зараз це доведу реальними прикладами. Глянемо на Ізраїль. Маючи непрості кліматичні умови і складні ґрунти, ізраїльтяни більше продуктів харчування експортують, ніж імпортують. Там немає жодного відсотка сільськогосподарської землі у приватній власності – держава взяла все під
контроль, дає землю в оренду і суворо контролює процес використання свого земельного ресурсу. Ізраїль землю береже не тільки як цінність, а й як запоруку національної безпеки.

Зараз часто згадують Німеччину. Справді, там земля у приватній власності. Але німці надзвичайно серйозно регламентували обіг землі – юридична чи фізична особа не може придбати в одні руки більше 200-300 гектарів. А у нас на 200 тисяч націлились. Більш ліберальна економіка в сільському господарстві США, але все-одно близько 40% американської землі – у державній власності. В багатьох інших розвинутих західних країнах земля також продається, але тільки тим, хто має аграрну освіту, займається сільським господарством і живе на відповідній території не менше п’яти років. Тобто, там вони не продадуть свої гектари ні арабу, ні китайцю, ні росіянину. Ведеться політика недопущення земельної монополізації і залишення землі під контролем корінного населення.

Окремо треба сказати про українське фермерство. У нас його питома вага, на жаль, вкрай мала. Тому що держава не приділяла і зараз не приділяє належної уваги його підтримці. А підтримка має бути не тільки фінансова, а й – юридична, правоохоронна, щоб убезпечити фермерів від рейдерства і шахрайства. У моєму рідному селі в Заліщицькому районі є півтори тисячі гектарів орної землі і немає жодного фермера. Аналогічна ситуація і в сусідніх селах. А, наприклад, у Польщі переважна більшість землі обробляється і контролюється місцевими сімейними фермерськими господарствами. Наголошую – місцевими!

Так що, маніпулювати досвідом розвинутих країн не треба. Те, що нам зараз пропонують в Україні, до цього доброго досвіду має дуже слабкий стосунок.

– А, може, позитив все ж є? Бо мораторій не давав можливості власникам паїв розпоряджатися своєю землею…

– Все вірно. Але частково. Справді, 75-80% української землі розпайовано і мораторій на 20 років заморозив право продавати цю землю. Але для чого був введений мораторій? Для того, щоб підвести законодавчу базу під запровадження вільного обігу землі, навести порядок у Держгеокадастрі, здійснити ретельну інвентаризацію земельних ресурсів, організувати земельні аукціони, унеможливити монополізм і створити умови для правильного використання землі. Цього й досі не зроблено. А влада зараз, не створивши необхідні умови, вже вирішила «взяти старт» у вільний ринок. Вони, як кажуть в народі, «запрягли воза не з того боку». Це – неграмотно та шкідливо. Зокрема, і для продовольчої безпеки України. Так що, про позитив говорити поки що недоречно. І, взагалі, я сподіваюся, що нинішній земельний процес буде врешті-решт зупинений…

– І на завершення. Якщо цей процес все ж зупинять, то якими мають бути першочергові пріоритети, щоб рухатися далі?

– Спочатку в офісі Президента і у Верховній Раді мають зрозуміти, що держава – це органи управління, а країна – це люди. І держава повинна служити людям. Таким я бачу головний пріоритет. Окрім тих кардинальних правових змін, про які вже говорив, потрібно виконати вимоги статті 121 Земельного Кодексу і роздати земельні наділи всім громадянам України. Особливо це стосується працівників соціальної сфери села. З ними – вчителями, лікарями – обійшлися несправедливо. Як і з іншими українцями, які своєї землі так донині й не отримали. Для процесу виділення землі треба визначити чіткі терміни і поінформувати про них потенційних отримувачів.

Дуже доречним було б утворення владою підрозділів для консультацій і супроводу ведення малого і середнього бізнесу. В тому числі – фермерства, як пріоритетного напрямку на селі, та закордонних торгових представництв в інших державах, щоб рекламувати і, як кажуть, «просувати» нашу сільгосппродукцію.

Я не кажу, що «все пропало». Ситуацію, без сумніву, можна і необхідно виправити. Але йти до цього потрібно поступово, вдумливо і фахово. Відтак, у другому читанні законопроект треба було б розглядати лише через 2-3 роки. А повноцінно вводити вільний ринок землі з 2024-го. Це – надто серйозне рішення, щоб поспіхом піддавати його численним ризикам.

Інтерв’ю записала Тетяна УКРАЇНЕЦЬ.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *