Кому у Чорткові жити добре

Скільки було втіхи, коли Чортків став містом обласного значення. Але чортківцям, насправді, від цієї події ні жарко, ні холодно. Розвелася хіба що тижба чиновників, які не мають досвіду роботи.

Чорткову ніколи не везло на мудрих, інтелігентних керівників, постійно до влади як районної, так і міської (говоримо за роки української незалежності) приходили злодійкуваті особи. Винятки все ж таки були, але цей незначний мізер проти навали голодної орди залишався голосом волаючого в пустелі, донкіхотством в новітній історії Чорткова. Але, сподіваємося всі, що ті владні мужі, які розграбовували народну власність мають бути виявлені і покарані, бо пора “проступає найвища”. Ось нещодавно поставили керувати районом «бютівця» Віктора Шепету, а з нього толку, як козла молока. Про це вже всі горобці у місті проспівали. Подейкують, що бігає сей районний начальник за радою/порадою до Чортківського міського голови Михайла Вербіцького і його заступника Петра Волошина. Так і хочеться зопалу поіронізувати: справжнісіньке «тріо бандуристів». Пан Волошин став великим начальником, вже приміряє, кажуть злі язики, мерський піджак. Найбільше мене коробить не мерські амбіції міського урядника, бо його амбіції і так залишаться амбіціями «глухого кута», а те, що заступник мера намагається «палицю в колесо вставити» адміністратору сайту «Золота Пектораль» Андрію Боднару, хоч, думаю, сей поважний чоловік повинен собі затямити – головний редактор журналу своїми людьми не розкидається, а обороняє від різного роду кривдників. Хоче Петро Волошин (якісь вони мають порахунки молодою панночкою) дозволити сусідці мойого адміна спорудити гараж впритул до його приватного помешкання. Тут, як каже Зося з Капуцинівки, вже ніякий дохтор не допоможе.
Що не кажіть, але сьогодні, під час єврореволюційного здвигу українського народу, бути патріотом чи грати на людях кіна, як кажуть у нашому «колгоспі» у вдаваний патріотизм, на Західній Україні загалом і в Чорткові зокрема, вигідно, зручно та комфортно. На вітцівщині, то не на Донбасі, де хлопці ризикують своїм життям, не просячи натомість для себе посад чи инші обильні блага, вони відстоюють українську державу. А в Чорткові всі свої – такі рідні, такі ручні і давно прочитані, роками локшину людям на вуха вішають. «Євроінтеграторами», що аж злість бере, у надсеретовому місті виступають і злодійники, і аферисти, і  пристаркуваті політичні трутні, і вчорашні комуністи, і кагебісти, і всіляка братія, яка вміє молоти язиком. Але ще якийсь час, гадаємо, вони покупаються у променях «худої» слави, а потім їх всіх покриє морок забуття.

Володимир Погорецький, Золота Пектораль