У Чорткові не районна організація Партії Регіонів, а якесь масонське об’єднання

Господи! Яке суспільство ми сьогодні будуємо? Грізні полчища своїх та заїжджих олігархів, численна чиновницька рать, новоспечені бізнесмени й інша «шушера» намагаю­ться вирвати та витруїти свободолюбивий дух багатьох українців, зробити їх безмов­ними та безхребетними жебраками на своїй вітцівщині. Щоби потім легше було керувати на свій власний розсуд державою, областю, районом…

 Чесне слово, вже набридло бачити кожного дня з екрана телевізора одні і ті самі фізіономії з мільйонними та мільярдними статками, які тільки вміють задурювати людей своїми обіцянками про краще життя. І на місцевому рівні пустосвистами можна греблю гатити… Приїхав позавчора у Чортків Валентин Хоптян відкривати центр з надання адміністративних послуг населенню Чортківського району, таку інформацію сорока на хвості принесла «Золотій Пекторалі», але крім відкриття центру, голова ОДА умудрився провести партійну конференцію, на якій «коронувати» на голову районної організації партії регіонів Степана Кобіса, прийняти нових членів у ряди цієї політсили…   Можна вірити цій сороці, можна не вірити, але чогось інтуїція підказує, хоч інформації про такі дії обласного очільника ніде нема, що це чистісінької води правда. Жах один, не владна партія орудує в місті, а якесь масонське об’єднання. Воно й не дивно – незабаром колесо крутитиметься навколо майбутніх виборів. Плети, мій язичку, – ситим будеш, – вчить народна мудрість. Але до одного місця нам здались їхні розмови про економічний потенціал держави, оздоровлення економіки і т.д. Народ сьогодні приречений на вимирання – і це факт!

Повештаємся по торговиці рідного міста і чого хочеш там начуєшся і набачишся. Ось, якийсь довготелесий, худорлявий чолов’яга, у якого череп обтягнутий пергаментною шкірою, а очі, мов ті ящірки, коли – не гадюки починає агітувати за партію регіонів, то мені хочеться плюну­ти йому в лице. Інертні балакуни не здатні до активних дій – це аксіома життя. А народ вимагає прогресивних змін, кращого жит­тя, хоче бачити реальні здобутки, а не гибіти все життя з голоду.

Багато політиків державного та місцевого масштабу вже себе вичерпали, можна сказа­ти – видихнулися. Пора їм зайнятися якоюсь іншою роботою і дати дорогу молодим, енер­гійним та підприємливим людям. А балакунів та крикунів на наших теренах – як зірок на небі. Обіцяють гори-мости, а толку з того, що «кіт наплакав». Бо, як сказав класик: одне – молоти язиком, а інше – перти плуга.

Усі рвуться до влади, навіть і ті, які своє прізвище правильно написати не вміють. Та Бог добрий, Бог все бачить і все поставить на місце. І злодіям, і брехунам доведеться відповідати перед Ним за свої слова та вчинки. Як не тепер, то у майбутньому…

Володимир ПОГОРЕЦЬКИЙ, Золота Пектораль