Достатньо хороша матір. Чи можна зробити її кращою?

Цього року таблоїди мерехтіли заголовками про вагітність і пологи зіркових мам. Коментарі під такими статтями ділились на привітання від прихильників та “великі сумніви” щодо материнських якостей зірки від інших коментаторів. “Хіба вона матір? Вона ж на восьмому місяці стрибала з пузом на корпоративі!”. “Ця точно не годує дитину грудьми!”. “Та там чотири няньки, і дитина її взагалі не бачить”.

Звісно, таблоїди на те й існують, щоб полоскати язиками публічних людей. Та в подібних коментарях можна відловити також важливу суспільну тему – по-суті, дискусію (хай в такий неелегантний спосіб), що таке хороша матір?

Чи може бути хорошою матір’ю жінка, яка із власної волі і без необхідності вийшла на роботу за два тижні після пологів? А та, що, навпаки, сидить з дитиною до трьох, хоч сім’я ледве зводить кінці з кінцями? Чи добра матір зобов’язана годувати грудьми (якщо фізіологічно може це робити)? Чи може бути “хорошою матір’ю” жінка, дитина якої постійно плаче? А жінка, яка дбає про дитину, але з якихось причин не може її любити?

Уявлення про хорошу матір у кожного свої, вони диктуються або суспільною “модою”, або власним досвідом, або, що гірше, особистими переконаннями.

Але для кого матір повинна бути достатньо хорошою? Відповідь очевидна – для своєї дитини. Та – не тільки. Вона повинна бути хорошою і для себе теж. Коли йдеться про те, чи хороша матір якась жінка – йдеться завжди не про окрему жінку, а про пару “саме ця матір – саме ця дитина”. Одна й та сама жінка може бути цілком чудовою матір’ю для однієї своєї дитини, і не знайти мови – з іншою. Героїня одного оскароносного фільму, матір чотирьох дітей, каже про себе: “Я була хорошою матір’ю. От тільки для Матео (одного із синів – Н. К) я так і не зуміла нею стати”

Хорошими матерями не народжуються. Ними стають – і зовсім не в той момент, коли народжується дитя. Це процес, психологічно складний з обох боків. В тому, наскільки гладко він буде проходити грають роль і зовнішні обставини, і сумісність темпераментів матері і дитини, і психологічна гнучкість матері. Активній матері легше знайти спільну мову з малям такого ж темпераменту, як у неї самої. Такій же матері доведеться докласти зусиль, щоб налаштуватись на ритм дитини, флегматичної від народження.

Якось медсестра з пологового будинку розказала мені про свою робочу зміну. Вона виписувала одну маму, дитинка якої народилась крикливою. Дівчинка голосно і подовгу кричала з найменшої причини, особливо по ночах. Мама запитала медсестру: “Невже в такому великому пологовому за три дні народилося лише троє дітей?” – “А чому ви так думаєте?” – “Та кричать лише троє”. Насправді в палатах на той момент було 28 новонароджених! Вони спокійно спали між годуваннями. І лише трьом матерям дісталися “крикливі” діти.

Мами, у яких діти “сплять і їдять” не можуть собі уявити, як це – виховувати дитину, яка від народження верещить з найменшого приводу. Це зовсім інший досвід. Популярний по всьому світу педіатр Вільям Серз (в іншому перекладі – Сірс), через руки якого пройшли тисячі дітей, і який на той момент мав уже своїх трьох, не міг собі уявити цього досвіду, аж поки у нього не народилася четверта дитина. Із цією дитиною багаж їхнього десятилітнього досвіду виявився пустопорожнім! Їм довелося наново вчитися, що таке бути доброю матір’ю – для цієї конкретної дитини.

Не обов’язково брати радикально крайні приклади. Якось я стала свідком розмови двох мамів на майданчику. В однієї дитина плакала, коли її намагались покласти у візок, і заспокоювалась, коли її брали з візка на руки. Інша – навпаки, не прагнула тілесного контакту, і заспокоювалася, коли її клали у візок. Відповідно, кожна матір вважала, що інша заспокоює свою дитину неправильно!

Попри погляди, які може мати кожен з нас на материнство, немає жодного шаблону або рецепту, як це – бути доброю матір’ю. Ідеальних матерів не існує. Щоб звернути на це увагу, британський педіатр та психоаналітик Дональд Віннікотт навіть вигадав спеціальний термін – достатньо хороша матір. Це не матір, яка виконує всі забаганки немовляти, а та, яка, часом помиляючись, більшість часу налаштовується на свою дитину.

Те, як розвивається материнська любов, нагадує закоханість: інколи це любов з першого погляду, а інколи мати закохується у свою дитину поступово, не одразу.

Американський дослідник материнства Даніел Стерн розповідає історію про маму, що була вимушена залишити свою дитину в лікарні після народження через проблеми зі здоров’ям. Коли вона приїхала забирати маля, то не відчула до нього жодних емоцій. Вона поклала його в автокрісло, навіть не перевіривши, чи належно застібнула паски безпеки. Дорогою маля вислизнуло і скотилося із сидіння на підлогу.

Жінка не могла кинутися на допомогу одразу – їй потрібно було скерувати машину в перший ряд і зупинитись. За ті секунди, поки вона це робила, вона пережила шок. На щастя, з малям все було гаразд. Натомість, його мама, переживши сильну емоцію, раптом зрозуміла, як сильно вона насправді любить цю дитину, і що ніколи більше не дозволить, щоб із нею трапилось щось погане.

Одна моя знайома, мама з 20-річним стажем, розказала якось історію про те, як до 4х місяців не любила свою дитину. Каже, дивилася на неї і думала – ну от, закінчилося моє життя. Зараз це прекрасна мама чудової, розумної, творчої доньки. До неї теж любов прийшла поступово.

На ранньому етапі матір та дитина – це система, що самоврегульовується. Часом для того, щоб у цій парі встановились взаємовдовольняючі стосунки, потрібно кілька місяців. Інколи жінка може бути чудовою мамою для немовляти, але погано давати раду дворічному бігуну. Часом чудові від народження стосунки розбалансовуються пізніше. Тим не менше, якщо матір не просить допомоги, втручання ззовні може лише нашкодити. Бо навіть коли ця пара переживає не кращі часи, між матір’ю та дитиною весь час йде налаштування! І саме цей важливий процес можна порушити, втрутившись.

Британський психотерапевт Патрік Кейсмент розповідає таку автобіографічну історію. Якось він повернувся з роботи, і побачив, що його дружина, яка завжди на цей час уже встигала погодувати доньку, замоталась хатньою роботою, і дитя лежить у ліжечку і пхикає, а пляшечка з молоком досі стоїть у холодильнику. Роздратований ще на роботі, він вичитав дружину, нагрів молоко і взяв був малу на руки, щоб її нагодувати. Дружина, втомлено опустивши руки, прокоментувала його дії: “Чому б тобі просто не взяти усе на себе, і не робити це завжди?”

Далі цитую: “Я зрозумів, що зробив дещо жахливе. Я став між нашою донькою-немовлям і її матір’ю, я запропонував себе, як “кращу” матір. Я усвідомив, наскільки руйнівним це може бути для зв’язку дитини і її реальної матері. Єдиним способом відновити цей зв’язок було відмовитись від ідеї бути кращою матір’ю”.

Тоді він поклав дитину назад у ліжечко, відставив пляшечку і відійшов. Дитина зарепетувала ще дужче, і тут уже її мама кинулась і дала пляшечку малій. Відмовившись від втручання, він узяв на себе роль “поганого”, “того, хто не нагодував” – на себе, залишивши матері роль “доброї”, “яка годує”. І правильно!

В переважній більшості випадків, ніхто не може стати кращою матір’ю, аніж рідна. Просто тому, що він не може робити це завжди. Побувши кращою матір’ю на кілька хвилин, втручальник залишає після себе зруйнований контакт, який цій парі доведеться заново відновлювати.

Йдеться, звісно, не про крайні випадки, – алкоголізм, важкі психічні захворювання матері тощо, де з її боку і справді може бути загроза для дитини. В усіх інших випадках, коли між матір’ю та дитиною йде якийсь розлад, і сторонньому спостерігачеві хочеться втрутитись, щоб “допомогти дитині”, – найкраще, що можна зробити для дитини – підтримати всю пару. Мудрий Віннікотт каже про це так: підтримати матір як матір для своєї дитини.

Якщо зробити це, переважна більшість матерів інстинктивно обере, що краще для їхній дітей та їх самих – якійсь парі краще, щоб мама була поруч, годувала грудьми і брала маля спати до себе в ліжко якомога довше – байдуже, що про це думає оточення. Для котроїсь – навпаки, краще, щоб мама вдовольнила свої амбіції в зовнішньому світі, і повернулась тільки ввечері, спрагла спілкування із дитиною (бо інакше така амбітна мама буде чутись ув’язненою і дратуватись на дитину).

Ідеальних матерів не існує. Але, на щастя, навколо – повно достатньо хороших матерів.

Докладніше (просто і без термінів) про психологічний розвиток матері можна почитати в:

D. Stern, N. Bruschweiler-Stern. The Birth of a Mother. How the Motherhood Experience Changes You Forever

Перекладено російською: Винникотт, Д.В. “Маленькие дети и их матери”, “Разговор с родителями”, а також: У. и М. Серз “Ваш малыш от рождения до двух лет”

Нана Куликова, студент психології,  УП