Доля останнього Тернопільського Палацу

Про цей будинок (ф.1) на вул. Панській Верхній (надалі вона звалась Міцкевича, Шевченка, Міцкевича, Дойчештрассе, Сталіна, Бульв. К.Маркса, бульв. Шевченка) між колишніми поштово-телеграфною управою і віллою Сташинського (тепер обласна бібліотека) я якось згадував у одному з своїх дописів. Будинок давній вельми солідний, і нічим не гірший за відомі всім Окружний Суд (ф.3), чи «Пулковнікувку» (ф.4), збудовані у 1809-1810 роках росіянами, та ще й з тяжкою долею, тому для початку хотілось би знати, що у ньому було колись.


Проглянув всі, що маю, плани старого Тарнополя. По них вдалося лише вточнити це місце його розташування, яке я і так знав. В жоден, як поляки писали Spisb budynkow publscznych, він не ввійшов. До слова кажучи, поляки цими під словами розуміли не те, що Ви могли б собі подумати, а споруди офіційного загально-громадського користування. Роблю висновок, що це повинен був би бути приватний будинок, оскільки на планах ні австрійці, ні поляки приватної власності на жаль, не вказували, як, приміром, і вілли Сташинського, Грабовського, Нікоровича, Поморілес…, .


Не просто було щось знайти в літературі, але надибав на коротку фразу у книзі І.Дуди, що з побудовою залізниці у 1870 р. центр Тарнополя змістився на вул. Панську і у той час найошатнішою її частиною «виглядала Панська Верхня з Палацом Чосновських». Важливо!!!, що крім Палаців Кросновського (ф.5,ф.6) на Загребеллі і Галля коло Кутківець (ф.7,ф.8), існував виявляється ще й Палац Чосновських! Та ще й у самому центрі Тарнополя! Звідки взята ця інформація, надіюсь, скаже нам сам автор, наскільки я знаю, по меншій мірі трьох цікавих і дуже пізнавальних книжок про Тернопіль. Підозрюю, що в якійсь з книг авторитетного Чеслава Бліхарського, який, певне, і назвав наш будинок Палацом. Що до власника Чосновського поки що про нього жодних даних нема.


Жоден з відомих нам будинків на Панській Верхній на визначення Палац явно не тягне, цьому куточку вдалось вижити у двох світових війнах, тому ми можемо так говорити. Палацом міг би зватися лише згаданий вище будинок (ф.9). Кажуть, що зразу після другої світової у ньому розміщувалась суд і прокуратура. З відбудовою у сильно пошкодженої визволителями споруди на Листопадовій, вона перебралася туди, де й до нашого часу знаходиться. Яка організація стала володіти нашим Палацом, точно не скажу. На мою думку, це було щось типу Будинку Народної, творчості, бо там, у великих залах на першому поверсі, не раз проводились мистецькі виставки картин, скульптур, різьби по дереву, вишиванок… Я декілька раз на них бував і добре пам’ятаю.


Компартійній владі прийшла у голову думка про побудову у центрі міста споруди для Будинку Партполітосвіти з Університетом Марксизму-Ленінізму, де б добровільно-примусово на протязі двох років людям з вищою освітою промивався додатково мозок у комуністичному дусі. Багатьом довелось пройти цю процедуру двічі, а то й тричі, правда, на різних факультетах. Я у 1970-ті мусів «вчитися» двічі – на пропагандистському, а потім на атеїстичному. Про результат цього навчання здогадуєтесь?
Університет почав будуватися на місті зруйновного війною єврейської, схоже, школи, кажуть, називали її темпель (ф.10) на площі Свободи (Майдан Волі). З створенням у 1957 р. цій новобудові розмістили у Тернопільський Медичний інститут.


Коли будувався наш драмтеатр, Палац ще існував (ф.11-ф.13). Протримався він (ф.14), і до 1959 р. Та мозок партійних босів бродив, вислужуватись перед верхами якось треба було і Будинок Політосвіти таки збудували… на місці єдиного, що залишився у Тернополі на той час ПАЛАЦУ ! Гірко і обурливо! Невже іншого місця у на половину відбудованому місті не змогли знайти. На той час вільними лишались , наприклад, земельні площі де пізніше спорудили готель Тернопіль, часина нинішніх вулиць Листопадова і Замкова… Та ж амбіція! Партполітпросвіта має бути обов’язково у самому центрі міста!… Мимоволі згадується комуністичний гімн «Інтернаціонал»: -Весь мир насилья мы разрушим, до основанья, а затем – мы наш, мы новий мир построим… Так вони не тільки співали, але й діяли! Прослужив комунякам новий будинок не так довго. Вже з незалежностю України тут розмістили Телерадіокомпанію (ф.15).


На останок, надаю світлину1956 р.(ф.16), яка,завдяки Л. Васильків (Паучак), нещодавно попала у мій архів і фактично підштовхнула мене до пошуку інформації у своїх фотоархіві і пам’яті, у літературі і по друзях. Як результат – поява цих рядків.

Олександр Столяров

загрузка...

Comments are closed.