Принадливий Тернопіль. Місто, що не підганяє

…Знайомство з Тернополем почалося з «Нового світу». Тут вчилася у старших класах школи №2, бо в моєму селі, Плотичі, була дев’ятирічка. Тож зручніше (а вірніше — вигідніше) було їздити на навчання в Тернопіль, аніж у Великий Глибочок.

Вільного часу було спочатку багато: у 10-му класі записалася на комп’ютерні курси. Оскільки уроки закінчувалися близько 10-ої, а курси починалися о п’ятій-шостій вечора, треба було чимось «забити» вільні години. Тож вивчала територію, де «дислокувалася». Тернопіль упродовж усіх років (і тоді, й нині) мені здається майже селом: із невеликими будинками, заростями. Узяти хоча б той же «Новий світ»: отак собі йдеш біля штрики, а там кози пасуться… Тому в мене ніколи не виникало враження: «О, це місто».

З часом почала досліджувати околиці — до ставу, села Білої, прогулювалася «Центром» і «Східним», взялася за «Сонячний», але його вивчення закінчилося у районі «Текстильника».

Гуляла неспішно, розглядалася, вивчала. Коли опиняюся на незнайомій території, за орієнтири вибираю роздоріжжя, повороти, зупинки. Так і тут. Орієнтуватися на будинки у Тернополі не зовсім зручно — вони не настільки примітні.

…Часом розмовляючи з тернопільськими, називаю якусь вулицю, а вони не знають, де вона. Мене то трохи дивує.

…Я людина сільська і мені більше подобаються місця, де природа, де спокійно, негаласливо, малолюдно. Але таких у Тернополі нині не надто багато, особливо в «Центрі». Якщо є час – люблю пройтися Старим парком. Малолюдно в парку Національного відродження. «Найколоритніша» його частина та, що ближча до «Сонячного»: там трапляються справжні хащі. Коли потрапила туди вперше, подумалося: «Вав, я в селі під назвою Тернопіль».

…Загалом у Тернополі почуваюся гостею. Хоча в мене є тут свій «дім» — робочий кабінет. Але це місто має свої переваги: Тернопіль подобається тим, що тут не так гамірно, як у великих містах, тут люди не біжать кудись стрімголов. Тернопіль розмірений – тому тут добре. Його і мій розмірені темпи збігаються. Ти не спішиш, а місто тебе не підганяє.

Віра Перун.

Фото авторки.