Виходки: у Тернополі та по світу – чим відрізняються (фото)

Марія Заваскі – незалежна журналістка, тернополянка, хоч і живе на дві країни, точніше, на два континенти. Як вона сама каже, “Життя моє – у Канаді, серце – у Європі”.

Останнім часом Марія співпрацює із газетою „Наш день”– http://nday.te.ua/, але пообіцяла, що буде час від часу ділитися своїми розповідями із читачами „Погляду”.

Сьогодні – перша її розповідь для нас (стиль письма автора збережено).

Якось несподівано для себе виявила, що у моєму фотоархіві назбиралася незвична колекція знимочок… чого б ви думали? Туалетів!

Ну бо часом у подорожах різними країнами отак заходиш в оті WC-двері, як кажуть, за потребою, і просто німієш, і забуваєш, чого прийшов/прийшла. Як от у вбиральню в міжнародному аеропорту імені Шарля де Голля, Париж. Я як зайшла туди вперше, то, як кажуть галичани, писок отворила і не могла закрити. Ну ще б пак – стіни розмальовані моделями, сукнями, туфлями, таке враження, що ти не у вестибюлі виходку, а на десь коло подіуму. Що ж, Париж – він і в туалеті Париж:

Пофотографувавши жіночу частину, вийшла я з того туалету-подіуму і вручила фотоапарат чоловікові – кажу, якщо тут для пань так розмальовано, то, певно, і для панів також, у вашому, чоловічому. Звичайно, він пофотографував і там:

Туалет в аеропорту імені Шарля де Голля, звичайно, не один – там ще є такі, де стіни розмальовані велетенськими маками, ірисами і т.д. (знаю теоретично, бо в тому іншому крилі аеропорту, на жаль, не була).

Також мене вразив, у приємному смислі, і туалет у торговому центрі данського міста Колдинг. Якщо не дивитися, що на дверях написано, можна подумати, що зайшов у якийсь бутік дорогого одягу:

 Наступна фотографія – із категорій туалетів у фольклорно-народному стилі. Цей я зафотографувала у одному із численних сувенірних магазинчиків маленької країни Беліз у Південній Америці. Від глиняної ліпки умивальника і дверей, оббитих сухою рослинністю, чомусь повіяло українськими мотивами, хоча насправді то все – белізівський стиль:

А тут – лампа на стелі виходку „вбрана” у такий віночок із сухотрав’я:

От щось спільне за духом із тим туалетом у Белізі мені згадалося вже у Тернополі, у надзвичайно оригінально декорованій вбиральні ресторану-музею „Старий млин” – бачите, і в Україні вміють зробити ці, так би мовити, місця спеціального призначення об’єктами туристичного інтересу:

А цю стіну сфотографував мій чоловік у виходку тернопільського бару „Коза”, відзначивши, що дуже творчо, молодіжно, з гумором зроблено!

Цьогорічним же відкриттям для мене особисто, у плані знимок туалєтових, була вбиральня у тернопільському „Файному місті”. Оце точно – зайшла, і забула чого, власне, зайшла. Відразу вийняла фотоапарат і почала клацати! Ну ще б не клацати –  це не туалет, скажу я вам, а творча робота! Хто автор, признавайтеся? Настільки вже гарно передано історичний дух файного міста Тернополя, що просто слів нема! Молодці!

Словом, всі наразі фотки вам виклала, що маю, але я знаю, що ви думаєте. А думаєте ви, мовляв, добре, а тепер давай знимки протилежного штибу – туалетів на українських залізничних та автовокзалах, або десь в селах за сільрадами, а з того, що в центрі Тернополя, за „Перемогою”, маєш?

Ну, за такої категорії фотками прохання звертатися до брата мого чоловіка. У нього їх ціла колекція. Років два тому він з дружиною (обоє канадійці, українці за походженням) вперше приїхали на батьківщину предків, і українські громадські туалети, а також їх відсутність, були частиною культурного шоку у наших канадських родичів.

До речі, про той туалет, що у Тернополі за „Перемогою”. Я там не була ще з 2011-го року. Ну потіште мене, будь ласка, скажіть, що станом на нинішній день там все гарно, чисто і не „штиняє”!

А, може, у Тернополі відкрили ще якийсь додатковий громадський туалет у центрі міста? Бо, наскільки пригадую з минулих років, під час концертів, мітингів, а особливо фестивалів, де продавали пиво, усі навколишні під’їзди коло Театрального майдану були обцейво… Можна я далі продовжувати не буду?