Історія першої трактористки Лановеччини

Ганна Воронюк – перша трактористка Лановеччини. Жінці 90 років. Вона пригадує, що за кермо вперше сіла, коли їй ще не було вісімнадцяти. А сьогодні її справу продовжують онуки, пише Суспільне Тернопіль

Ганна розповідає, чому стала трактористкою:

“У 1949 році утворився колгосп. Дали головам колгоспів наказ, щоб знайшли трактористку, бо хочуть зробити жіночу бригаду. Обходили по селах, може би хто згодився. По Нападівці – ніхто не хоче йти не те, що з дівчат, а навіть з хлопців. Голова знав, що в мене батька нема, бо був на фронті. Обробляла землю 4 га, були коні, я ними їздила і орала”.

Тоді голова колгоспу запропонував жінці вчитися на трактористку. Ганна розповідає, що погодилася, бо батько загинув і треба було утримувати сім’ю. Вона здобувала освіту впродовж 5 місяців. Після іспиту за нею закріпили трактор і направили на роботу в село Великі Кусківці. Жінка каже, один із робочих днів пам’ятає досі:

“Вже нападало снігу, а я боса. А в тракторі дизельному дверей не було. Я була в спідниці вовняній, її я спустила на ноги, закрилася соломою і в тій соломі лежу. Сніг ліпить, вітер віє. Думаю, чи я тут вже загину, чи що”.

Жінка розповідає, що тоді їй допомогла бабуся, у якої вона жила.

Восени 1951 року Ганна Воронюк поїхала на курси бригадирів, після них очолила першу в районі жіночу бригаду трактористок.

Її фотографії опубліковані у книзі “Історія Лановеччини”. Там написано, що вона була першою жінкою-механізаторкою району.

Згодом Ганна вийшла заміж за працівника залізничної станції Миколу Воронюка. Жінка народила трьох дітей. Зараз у неї 6 внуків та 8 правнуків. Її справу продовжує один із них – Ярослав Ліпов, майстер виробничого навчання. Ярослав допомагає студентам здобувати освіту механізатора-тракториста. Каже, бабуся йому іноді підказує, що в тракторі потрібно полагодити:

“Бабусі 90 років, вона вже не розкаже, що і як її вчили колись. Може, якби в трактор посадити такий, на якому вона працювала, то ще б пригадала, що і як вмикається”.