На Тернопільщині жителька хутора відзначила своє 100-річчя

Жителька хутора Ґригорі, що поблизу Добромірки, Ольга Іщук відзначила 100 років. Привітати ювілярку приїхали родичі. Діти та онуки розповіли про своє хутірське дитинство, а жінка поділилася секретом довголіття.

За її словами, на цьому хуторі вона живе з народження. До найближчого села 5 кілометрів.

Привітати ювілярку приїхали родичі з Тернопільщини, Львівщини та з-за кордону. У Ольги Іщук двоє дочок, п’ятеро онуків, сім правнуків та один праправнук.

Зі своїм чоловіком вона познайомилася на танцях, пише Суспільне. 

“Ми танцювали у вишитій сорочці та шальова спідниця чи чорна спідниця. Всяке було таке. В сукенках мало коли виходили. Ми найбільше любили у вишитій блузці ходити”, – пригадує жінка.

Доньок вона виховувала самотужки.

Ірина Бачук розповідає, що її батько зник у 1944 році, супроводжуючи вантажний потяг із продуктами.

“Батько в роки війни дуже мало прожив із мамою. Пішов на війну. Ми до нинішнього дня не можем знати, чи він загинув, чи що з ним сталося. І так його нема. Але мама все життя його чекала. Заміж вдруге не виходила. Ми не мали права постукати в вікно, бо вона здригалася, що він прийшов”.

Усе подвір’я біля хати засаджене квітами, тут живе приручений крук.

“Йому 24 роки, називається Кай. Я йшла біля лісу, а він сидить на гілці. Я до нього підійшла. Він мені скочив на руку. Я його принесла сюди і так він почав ходити двором, потім кліточку йому поставили”, – розповіла дочка Любомира Іщук.

У дворі є ще одна хата. За словами онука Юрія Іщука, в ній і народилася його бабуся.

“Бабуся розказувала, коли хата нова будувалася, то їй було 5 років. Фундамент копали. А тут на старій хаті є вибито, в якому році хата була, або будована, або завершена будова, швидше всього, в 1894 році. Ми святкували сто років хаті, а тепер така радість, святкуємо сторіччя бабусі”.

Вже два роки жінка не може ходити. За нею доглядає онук.

“Ще би хотіла ходити, не може вже. Вивожу на візочку бабцю з хати на подвір’я. Як дощ, то вона в хаті сидить. Завжди розказую, що зробив, що треба зробити. Бабця не може бути вдома сама. Завжди питає: “Куди побіг?”. Ніколи нас бабуся не ображала. Завжди брала на весілля, празники. Нас було 5 онуків, всіх завжди брала за руку і всюди вела” – каже Роман Бачук.

Дитинство всіх онуків минуло на цьому хуторі.

“Розміщалися ціле літо в одній кімнаті, там було багато ліжок. В іншій кімнаті харчувалися. Тоді діти не перебирали. Це було традиційно: хліб в воду і цукор, з молоком і побігли”, – пригадує онук Олег Іщук.

Пані Ольга погано бачить, але добре чує. Любить слухати церковні служби та промовляти молитви.

Секрет довголіття Ольги Іщук, за її словами, в спокої.

“Мені здається, в кого є трохи спокій, спокійні нерви то, може, менше хвороби чіпляються. Треба спокійно жити”.