У Тернополі презентували унікальну художню виставку

Б’є, значить любить. Ця застаріла фраза, якою досі апелюють жінки й чоловіки, не має жодного стосунку до правди. Щороку наприкінці листопада про насильство говорять дедалі частіше та яскравіше, адже 25 листопада – Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства над жінками.

У Тернополі знову піднімають питання ліквідації насильства, цього року через мистецтво.

«Приниження, знецінення, жінка не могла ділитися своїми емоціями, не було до кого звернутися»

У рамках проведення Всеукраїнської акції «16 днів проти насильства» 3 грудня за сприяння Головного управління Національної соціальної сервісної служби в Тернопільській області та ГО «ТМЖК «Відродження нації» відбулося відкриття авторської виставки Марії Ділай «Відродження мистецтвом». Це перша художниця, яка порушила в живописі тему психологічного та фізичного насильства. Її роботи – це сюрреалістичні витвори мистецтва, що відображають емоції та переживання, прийняття та відновлення людської душі. В експозиції представлено 21 полотно в олійній техніці стилю сюрреалізм.

Понад рік художниця з Тернополя висловлювала-відображала свої негативні емоції мовою фарб. «Насилля», «Агресія», «Зрада», «Приціл», «Я хотіла жити», «Зламані крила» – лише кілька назв картин, які відображають її переживання, стан душі, життєві труднощі. Творчість надихала її на те, щоби «боротися, працювати, бути особистістю».

– Дана ідея народилася через пережиті життєві ситуації, це було під час мого заміжжя за іноземцем. Тоді ми проживали в Іспанії, і на своїй шкурі я відчула, що означає бути незручною для когось. Я відчувала маніпуляції, мене не приймали як особистість, не погоджувалися з моєю думкою, робили так, як зручно комусь, лише не мені. Ми проживали в районі, де українців практично не було. Добре не знаючи мови, мені не було до кого звернутися навіть для того, аби поговорити, і всі мої переживання почали виливатися на полотно. Мене не влаштовували почуття, які народжувались у мене всередині, це було боляче і неприємно. Всі пережиті емоції не могла тримати у своєму тілі, навіть виплакувати їх не хотілося, а ось малювати їх змогла. Кожна моя картина – це емоції, і всі вони різні. Тут є і «Зрада», «Вина» й «Протистояння» і багато інших емоцій, які людина переживає під час психічного насилля. Звісно, є картина «Відродження», коли приходить усвідомлення того, що варто наважитися на крок і жити власним життям, не залежати від когось, розуміти, що ти достойна любові, поваги, шани. З’являються інші картини, світліші, які лікують тебе і тих, хто опинився у подібній ситуації, – розповідає Марія Ділай.

Із першим чоловіком Марія прожила два роки. За цей, здавалося б, короткий час вона відчула приниження, знецінення, жінка не могла ділитися своїми емоціями, не було до кого звернутися, і тоді вона знайшла у своїй душі силу, щоби протистояти насильству, боротися, аби своїм прикладом показати, що внутрішні ресурси жінки є незмірними, важливо в себе повірити.

– Я була обмежена не лише психологічно, а й фінансово, і дуже хотілося допомоги. Цей внутрішній ресурс проявився в мені справді у безвихідній ситуації. Він є у кожного, але ми не прислухаємося до нього. Я раджу всім, у кого схожа історія, шукати цей ресурс, коли ви його знайдете, то відчуєте, що не безпорадні, що можете наважитися жити так, як хочеться вам, не бути чиєюсь маріонеткою. Біль обов’язково перетвориться на щастя, це буде для вас новим життям, новим дихання, наважтеся відчути в собі силу, – додає художниця.

Після пережитих страждань Марію Ділай охопив талант. Її виставкою захоплюються, від перегляду її картин у багатьох жінок з’являються сльози на очах, а це говорить про розуміння проблеми. Тепер лише потрібно добитися того, аби кожен, хто потерпає від насильства, зміг сказати: «Стоп, зі мною так не можна!»

«2 мільйони жінок страждають від насильства щорічно»

– Дуже багато просвітницьких заходів відбуваються саме в цей період. Одним із них є дана виставка. Не лише словом, рекламною продукцією можна застерегти, наголосити та вберегти від насильства. Це можна робити через мистецтво. Проблема насилля існує. Насправді вона набагато ближче до нас, ніж ми думаємо. Враховуючи те, скільки людей відвідують ТРЦ «Подоляни», було прийнято рішення розмістити виставку саме тут. Коли відбувалася підготовка, багато хто підходив та цікавився. Наш основний меседж «Тільки не мовчи» все частіше закликає жінок звертатися за допомогою. Я хочу назвати механізм допомоги людям, які потерпають від насильства. Перше – звернення до поліції, та якщо ви не хочете одразу повідомляти правоохоронні органи, зверніться до близької вам людини, опишіть свою ситуацію, попросіть про допомогу (якщо це дитина, вона може розповісти все вчителю), можна повідомити сімейному лікарю. В ідеалі ви повинні звернутися в поліцію, далі виклик іде у соціальну службу, і тут починається дуже важлива робота. Якщо жінці потрібен тимчасовий притулок, він надається. З нею займаються психологи, лікарі, також вона має право на безоплатну правову допомогу, і навіть знаходять роботу, якщо є така потреба.

Я прихильник того, що випадковостей не буває. Вдарив один раз, вдарить і другий, але ми забуваємо, що насильство буває і психологічне, й економічне. І не лише жінка може страждати від нього, тому ми закликаємо усіх, хто відчуває, що йому жити некомфортно, хто потерпає від різного роду страждань, не мовчати, – каже начальниця головного управління Національної соціальної сервісної служби в Тернопільській області Наталія Найчук.

Дуже часто люди, які пережили насильство, живуть, як у закритому просторі. Вони натикаються на стіну і відмежовують себе від нормального життя. На даний час існують закони, які дозволяють покарати кривдників.

– Ми повинні розуміти, що захищати від насильства слід усіх, хто страждає від нього (жінки, чоловіки, діти). У нашому суспільстві переважно жертвами є жінки, які не вірять ні у себе, ні у допомогу від когось, а тим паче від держави. Щорічно в нашій країні 2 мільйони жінок страждають від насильства, а звернень у відповідні органи є всього 200 тисяч. Це шокуюча різниця. Адже часто люди навіть не розпізнають, що живуть у насильстві. Тут важливо зрозуміти свою цінність і знати, що можна жити без насильства. Жінці потрібна підтримка з боку суспільства, держави, психологічна допомога. Усі, хто потерпає від насильства, пам’ятайте, що ви гідні іншого життя! – підсумувала радник голови Тернопільської ОДА з гендерних питань Оксана Шлюсар.

Отже, варто запам’ятати, що рукоприкладство – це фізичне насильство, а є психологічне (образи, шантаж, маніпуляції, зневага, ігнорування, дискримінація), сексуальне (зґвалтування, примус до статевого акту, аборту, вагітності, примус до збочень тощо), економічне (пошкодження майна, обмеження у доступі до власних коштів, позбавлення їжі, житла, майна, заборона навчатися, працювати).

Життя нам дано для того, аби насолоджуватись ним, а не боятися завтрашнього ранку. Задумайтесь!

Джерело: Тижневик “Номер один”