Віктор Мацикур: «Як війна проявляє сильні і слабкі сторони країни, так і спорт тестує людину»

Mcykur1

Днями “Погляд” скористався нагодою поспілкуватися із начальником управління у справах сім’ї, молоді, фізкультури і спорту Тернопільської ОДА, непересічною особистістю Віктором Мацикуром.

Вікторе Степановичу, цікаво, яке розуміння ви вкладаєте  у поняття спорт?

— Спорт — лакмусовий папірець, який дозволяє самостійно виявити, хто ти є насправді. Як війна проявляє сильні і слабкі сторони країни, так і спорт проявляє суть у конкретній людині.

Вивчаючи Вашу біографію, приємно здивував об’ємний список перемог і досягнень. Цікаво, в перемоги завжди однаковий “смак”?

— Кажуть, спорт – це розмін здоров’я на медалі. На щастя, заняття спортом для мене – це не засіб для матеріального виживання, тому більш важливим є сам процес підготовки до стартів. Тоді перемога – це лише підтвердження досконало проробленої роботи над собою, її відсутність – можливість оцінити помилки в підготовці наступного разу.

Чи помітні нові тенденції у галузі спорту?

—  Є дві моделі розвитку спорту – як шлях до самовдосконалення і як азартне видовище, «полювання за емоціями». Друга модель сьогодні прогресує з неймовірною швидкістю: спортивні заходи все частіше подають як величні шоу, крім спортсменів, змагаються між собою науковці, менеджери, виробники спортивних товарів, психологи, організатори і учасники процесу заробляють все більші і більші гонорари. Тенденція останніх 50-ти років, коли на Олімпійських іграх почали виступати професіонали, загалом комерціалізація спорту говорять про те,  що тріо “бізнес-спорт-видовище” ще більше проявлятимуться у майбутньому як цілісний продукт. З’являтимуться нові, екзотичні види спорту. Цю тенденцію важливо повсякчас аналізувати, аби раціонально планувати майбутнє спорту.

Після Вашого призначення на посаду начальника управління фізичної культури та спорту Тернопільської ОДА чи отримали Ви достатні можливості для реалізації свого бачення розвитку спорту на Тернопільщині?

— Зізнаюся, зробив над собою зусилля, коли мені запропонували очолити управління. Я самодостатня людина, ніколи не мріяв бути високопосадовцем. Може, когось це здивує, але не надто приваблива сьогодні робота держслужбовця і в матеріальному сенсі. Мене переконали друзі, які, так, як і я, вважали, що організація роботи влади в галузі фізкультури і спорту вимагає рішучих змін. Тому, взявся за те, що можу зробити, бо критикувати – це просто, а спробувати щось зробити ефективно, із користю для людей, які тут працюють, і спортсменів – зовсім інша справа.

Яке підґрунтя для роботи на Вашій керівній посаді – ентузіазм, “спортивний інтерес”, покликання?

— Раніше я часто приходив в управління у справах сім’ї, молоді, фізкультури і спорту Тернопільської ОДА як звичайний спортсмен, потім як керівник Федерації бодібілдингу і фітнесу Тернопільської області, просив про допомогу, пропонував своє бачення. Перебуваючи на посаді, зрозумів, що система працює не зовсім так, як це уявляють собі тренери і спортсмени, і як я це уявляв, будучи серед них. Тому, роботу проводжу, враховуючи вже обидві позиції – спортсменів і влади,  розпочавши із рейтингування видів спорту. Також роботу управління зробив абсолютно прозорою, про всі заходи, які проводяться, читають тисячі моїх підписників у Facebook, та в місцевих ЗМІ. Мене читають Міністр молоді та спорту, багато народних депутатів, керівники федерацій, спортивні журналісти. Не приховую своїх думок і пріоритетів, раджусь із людьми, які мають і відмінну від моєї думку.

Для любителів критикувати владу, хочу пояснити, що я сам був колись таким. А, посівши нинішню посаду, зрозумів, що деякі ідеї в нашій країні дуже складно реалізувати найчастіше через  відсутність достатнього матеріального ресурсу  і неефективності наданих владних інструментів.

Спорт і Тернопільщина – наскільки ці поняття взаємно комфортні?

— На сьогодні спорт у всіх областях України в приблизно однакових фінансових умовах, за винятком хіба Києва й Одеси, практично всім від Радянського Союзу в спадок перейшла однакова застаріла спортивна інфраструктура і всі відчувають принцип «залишкового фінансування» галузі.

Наші переваги – Тернопіль має зручну логістику в межах Західної України. У радіусі 140 км розташовані п’ять обласних центрів, тут неабияк зручно проводити змагання.

Другою перевагою є Тернопільський став, як центр для підготовки спортсменів з водних видів спорту. Мене не покидає мрія культивувати тут академічне веслування.

Ще одна перевага – Кременецькі гори, де розташована єдина в Україні санна траса. І хоч вона не відповідає сучасним стандартам санного спорту, щоб проводити офіційні змагання, для тренувань цілком придатна. Також у Кременці є комплекс трамплінів зі штучним покриттям (15, 30 і 40 метрів). Що теж є спортивною родзинкою області.

Крім того історично на Тернопільщині дуже сильний біатлон, який почали розвивати з 70-их років. Із 80-их у с. Підгородне Тернопільського району функціонує  потужна база, де виросла ціла плеяда талановитих біатлоністів. Десь половина національної збірної України – вихідці або вихованці тернопільського біатлону.

Ви викладали політологію у Технічному коледжі ТНТУ імені Івана Пулюя. Як оцінюєте політичне життя Тернополя сьогодні?

— Активно ним цікавлюсь, приймаю участь у політичних процесах, але для мене політика – не самоціль, це теж інструмент. Якщо у політичних баталіях, зокрема під час виборів, викристалізовуються однодумці, намагаюся «заразити» їх своїми ідеями, планами, проектами, використовую їх потенціал, ресурси для досягнення прозорих цілей у своїй галузі.

Складну політичну ситуацію в країні можу пояснити тим, що в Радянському Союзі домінувала одна політична партія, ротація еліт не відбувалася роками. На даний час у Тернополі потрохи формується політична еліта з реалізованими конкретними проектами за плечима.

Сьогодні багато говорять про позачергові парламентські вибори. Що Ви думаєте з цього приводу?

— Соціологи помітили, що кожні наступні вибори завжди гірші, ніж попередні. Насправді усе пов’язано не з якістю тих, кого оберуть, а з якістю самих виборців, які надто повільно еволюціонують. Вважаю, зараз немає змісту в переобранні Верховної Ради. Зазвичай, вибори оновлюють парламент орієнтовно на 30%, як виняток – на хвилі Майдану – останні вибори оновили склад Верховної Ради на 50%. Україні, як ніколи, зараз важливо розвиватися, нарощувати економічну і військову міць. Вибори ж можуть сильно відволікти від цього, дати нагоду ворогу вдарити в найвразливіше.

Знаю, Ви родом із села Підгородне. Як на Вас вплинуло Ваше походження?

— Народився і провів дитинство у цьому селі, тут проживає рідня, звідси друзі дитинства. Моє життя, де б не жив, завжди буде пов’язане з Підгороднім. Два ключові об’єкти тут – стадіон, де часто з друзями грали у футбол, і біатлонна база. Я був одним з перших у далекому 1983-му, хто почав займатися у секції з біатлону. Коли з Тернополя приїхав тренер і нам, дітлахам, сказали, що взимку для тренувань видадуть лижі – великий дефіцит того часу, – всі “пакетом” побігли записуватися у секцію з біатлону.

Практично весь вільний час молодь проводила тоді на біатлонній базі: вправлялися у стрільбі, на лижах, роликах, займались тенісом, штангою і гирями, бігали кроси. До речі, в сусідніх селах ніде більше не було штанги. Мені і досі сниться активне дитинство…

Вікторе Степановичу, а чи не зростає зараз на Тернопільщині нова Олена Підгрушна?

— Впевнений, так. Можливо, навіть не одна. Просто в спорті нічого не відбувається швидко. Аби з’явився чемпіон, треба знайти не тільки талановитого спортсмена, але і талановитого тренера, які працюватимуть в ідеальному тандемі. У нашій школі біатлону є ряд сильних тренерів.  Найбільше надій нині покладаємо на Анастасію Меркушину, яку нині тренує її мама. Вони приїхали у Тернопільську область зі Сходу, купили будинок у Підгородньому, тут живуть і тренуються. Настя, переконаний, не раз порадує тернополян виступами у черговому олімпійському циклі.

До речі, як тернополяни цьогоріч проявили себе на Літніх Олімпійських іграх у Ріо-де-Жанейро?

— Тернополяни вже завершили свої виступи на Олімпійських іграх. Наш віндсерфінгіст Олександр Тугарєв закінчив виступи 24-им — це непоганий результат. До олімпіади його рейтинг був на 50-их позиціях у світі, нинішнє 24-те місце – переконливий прогрес. Це вже другий вітрильник, який поїхав на Олімпійські ігри з Тернополя. Раніше їздила Ольга Маслівець, сьогодні, проживаючи в Криму, вона виступає за Росію. Восьме командне місце у фехтуванні на шпагах виборола тернополянка Олена Кривицька, вважаю, це достойний результат, цього ж року вона в команді стала бронзовою призеркою на чемпіонаті світу.

Над чим зараз працюєте в управлінні у справах сім’ї, молоді, фізкультури і спорту Тернопільської ОДА?

— Найбільш глобальний проект – реорганізація дитячих юнацьких спортивних шкіл Тернопільщини. Сьогодні по всій Україні багато ДЮСШ перебувають у приватній власності громадських організацій, які є, часто, зацікавлені лише у майні, але не в долях тренерів і вихованців ДЮСШ. Отримавши колись у свою власність спортивну інфраструктуру від держави, ці громадські організації, не повинні наживатися на її продажі, знищуючи те, чого не створювали. Держава мала б повернути під контроль ці об’єкти і захистити ДЮСШ.

Щодо тренерів, то ми зацікавлені не в імітації роботи, а в конкретному результаті. Документуючи людей, які насправді не відвідують їхні секції, такі “педагоги” забирають ресурс у реально продуктивних і відповідальних фахівців.

Ми почали мову про майно і тренерів, але насправді у пріоритеті – діти. Якщо школяр ДЮСШ на місяць перестає займатися спортом через бюрократичні перешкоди, спортивний результат тієї дитини починає падати, вона втрачає мотивацію. Високий шанс, що учень не повернеться у спорт.

Люди, які ніколи не мали справи з ДЮСШ, можуть думати, що йдеться про факультатив чи додаткові уроки фізкультури. Слід розуміти, що ДЮСШ – це рівень резервного спорту. Тобто кращі з них мають поповнити національні збірні у своїх видах спорту. Тут навчаються діти, націлені бути власне спортсменами. Можливо, далеко не всі стануть професіоналами, але саме тут виростають кандидати для майбутніх Олімпіад.

Чи знаходите Ви сьогодні час для власних тренувань?

— Так. Моя задача-мінімум на тиждень – три тренування, максимум – 5. Виступи в любительському бодібілдингу можуть тривати до досить літнього віку, тому, якщо зможу знайти час для більш ефективних тренувань, із задоволенням прийму участь у змаганнях разом із дружиною.

— Чим корисний бодібілдинг і фітнес?

— У кожному виді спорту є своя “родзинка”, і жертва, на яку слід піти. Я не популяризую конкретно свої види спорту, натомість популяризую спортивний підхід до життя – працювати, вправлятися, розвивати тіло і розум, духовну складову. “Родзинка” бодібілдингу – коли ним займаєшся, всі це бачать у зовнішності. Такий плюс може виявитися мінусом для тих, хто боїться публічності.

Сина залучаєте до професійного спорту?

— Ми з дружиною вже назбирали відро медалей (усміхається, – ред.), і там є внесок нашого сина, якому зараз 8 років. Перші медалі він отримав на Чемпіонаті України і Чемпіонаті світу, змагаючись в категорії фітнес-кід. Спробував фрі-файт, двічі виступав на турнірах, а сьогодні займається у секціях карате і плавання, де теж вже мав кілька успішних змагань. Ми з дружиною не мріємо, щоб син став професійним спортсменом, нам важливо, щоб він був здоровим і розвивався гармонійно.

—  У дитинстві хто зі спортсменів світового масштабу був цікавий Вам?

— Серед спортивних “ікон” – передусім, Арнольд Шварценеггер, бо він був найпершим, а ще Брюс Лі, Джекі Чан. У віці 12-15 років, коли в Тернополі почали відкриватися відеосалони, передивлявся фільми з цими акторами по кілька разів, цитував багато діалогів.

Насправді на мене вплинуло багато людей, але ніколи не створюю собі кумирів. Захоплююсь їхніми досягненнями, але можу оцінити і негативи.

— Дякую за розмову, Вікторе Степановичу. І бажаю успіхів у добрих намірах! 

                 Розмовляла Ірина Юрко.

                 Фото автора.

Коментарі вимкнені.