Що відомі тернополяни про Миколая пам’ятають

Свято Миколая з нетерпінням очікують не тільки діти. Незалежно від віку, кожному з нас приємно прокидатися під шелест подарункових обгорток і запах мандаринів. Напередодні свята, яке пахне цитрусовими і має солодкий смак, ми мандрували у країну Дитинства разом з відомими тернополянами. Вони ділилися спогадами про свято.

Наталя Лазука, поетеса, журналістка та ведуча:

Дива, пов’язані зі Святим Миколаєм, найчистіші і найсвітліші, бо підсвідомо повертають дорослих у дитинство, а дітям допомагають виразитись у вірі в добро. Діти переконуються, що у світі є чудеса, щось світле. Це своєрідне висловлення позитиву, який є у кожному з нас. День Святого Миколая – це доба уваги. Він допомагає відійти від постійної зайнятості та клопотів і показати близьким нашу турботу. Ми ж не готуємо будь-кому заздалегідь подарунки до дня Святого Миколая, а тільки тим, хто для нас є справжнім, близьким, рідним, про кого хочеться піклуватися. Я дотепер пригадую моменти, коли прокидалася і заглядала під подушку. У пам’яті збереглися не стільки подарунки, як відчуття чогось таємного у житті, чогось такого, ніби до серця торкнулися крила ангела. Подарунки і солодощі були матеріальним зв’язком між дійсністю і вірою в казку.Свято Миколая – це спогад про дитинство, про те, якими були тактовними і добрими, повними любові люди, яким ми безмежно довіряли. Цей день асоціюється з достатком і повнотою життя. Адже, якщо пам’яттю зануритись у дитинство, то саме таким воно і було. А ще усі пережиті історії рідних чи свої маленькі історії сприймалися, як чергова пригода. Звісно, що вночі погано спала, бо не хотіла пропустити відвідини Миколая, зі всіх сил старалася не заплющити очей. Але щороку ця пригода закінчувалася однаково – невідомо коли я засинала. У дитинстві не завжди була чемною, часом і навпаки. Але різочки від Миколая так і не отримала. Видно, Він уміє прощати. В існування Святого я вірила десь до одинадцятирічного віку. Про те, що подарунки під подушку ставлять батьки, дізналася від однокласників. Тоді я була сильно розчарована…

Юлія Верста, фотограф:

Для мене і досі це свято кожного року особливе. У дитинстві батьки казали, що треба бути чемною, щоб Миколай про мене не забув. Казали, що зустрічали святого на вулиці, що Він питався, чи я була чемна. Або передавав мені щось. Я завжди писала довгі листи і підкреслювала те, що дуже хочу, олівцями чи ручками. Традиційно писала, що хочу піаніно. Правда, його Миколай мені не приносив. Пригадую, як у ніч на 19 грудня мені зовсім не хотілося спати. Мама казала, що треба спати, тоді і прийде Миколай. Я не могла заснути, бо дуже хотіла зустріти Чудотворця. Навіть тримала ручки під подушкою! На сусідньому ліжку спав брат. Я і за його ліжком «умудрялася» спостерігати! Вночі будила і питала: «До тебе ще не приходив Миколай?» Зазвичай я ще вночі відкривала подарунки, до ранку тішилася і не спала. Потім розглядала подарунки брата, чи часом у нього не було більше або щось краще. Я була чемною, тому ніколи не отримувала в подарунок різочку. Тепер разом з друзями маємо традицію обмінюватися подаруночками і святкувати разом!

Надія Гураль, співачка:

Як і всі дітки, я завжди з нетерпінням чекала тієї чарівної ночі, коли ходить Миколай. Довго не могла заснути, хотіла Його дочекатися, але ніяк не вдавалося. А на ранок – багато радості, бо я ж була чемна дівчинка і добре вчилася. Серед подарунків завжди було багато цукерок, мандаринки, книжечки (я дуже любила читати), також шкільне приладдя. Пригадую, «страшну» новину про те, що Миколая не існує, а подарунки кладуть під подушку наші мама з татом, у школі розповіла вчителька. Це для нас стало справжнім потрясінням. Дехто не повірив, хтось переконував, що бачив Миколая, але того дня додому ми всі пішли трішки дорослішими. Тепер я знала, хто мені насправді приносить подарунки, і в нашій в сім`ї з’явилася нова, встановлена мною, традиція – «знайди подарунок»! Це коли за кілька днів до Миколая маленька нетерпляча Надійка проводить обшук тумбочок, шаф і всіх можливих схованок. А коли подарунок знаходився, бідній мамі доводилось купувати ще один. Правда, з роками я намагалася виховувати в собі силу волі – знаходила, але не розгортала пакунок, щоб зберегти ефект несподіванки. Свято Миколая й досі залишається для мене улюбленим святом зі своєю неповторною казковою атмосферою та з традиційним мандариново-цукерковим смаком. Це чудовий привід вкотре потішити своїх близьких приємними подаруночками та й самій щось отримати. Цього року хочу в Миколая замовити авто, але щоб не під подушкою, а під вікном, щоб було на чому їздити на гастролі.

Михайло Гросуляк, власник мережі ресторанів «Самогонна ресторація»:

Я пригадую, завжди хотів вночі не заснути, щоб побачити, чи у вікно влітає, чи у двері входить Святий Миколай. Але мама з татом знаходили підходящий момент, щоб поставити подарунки. Нас було в сім’ї п’ятеро, ми бідно жили. Тому в подарунок зазвичай отримували горішки, цукерки були справжнім дивом. Хоча такі подарунки були недорогі, але дуже пам’ятні. Малим я був збитошним, не раз отримував різку. Тато казав: «За одного битого десять небитих дають». Я був непосида, тому і діставав від тата. Може, то і добре, бо тато «вибив дур з голови». У казку я вірю до сих пір, тому стараюся відтворити її в архітектурі своїх ресторанів.

Любомир Шимків, молодіжний мер Тернополя:

Напевно, як і всі діти, я чекав подарунок під подушкою, але він завжди опинявся в інших місцях. Під подушкою були тільки мандарини (бо не шелестіли вночі). У Миколая я вірив до 3-го класу, поки вночі не «спалив» тата-Миколая, який порозсипав мандарини і цукерки, коли заходив у кімнату. Я вдав, що нічого не побачив, але відтоді зрозумів, що не святий залишає подарунки під подушкою. Завжди був чемним і послушним хлопчиком, тому ніколи не отримував різочку. Цього року очікую в подарунок Ipad-mini і багато апельсинів.

Василь Гоцко, музикант, засновник та вокаліст гурту «Холодне сонце»:

З Миколаєм у мене асоціюється запах апельсинів. Кожен раз відчував його зранку у це свято, коли прокидався. А ще зазвичай Миколай приносив солодощі та іграшки. Для всіх подарунків подушки не вистачало, тому святий залишав їх коло ліжка. Перше, що я робив перед тим, як розплющити повіки, – намацував підлогу поряд із собою. Звичайно, що завжди, як і всі діти, був дуже заінтригований, чекав сюрпризу. Часто звечора я навмисне намагався довго не спати з надією застати Його прихід. І, як правило, дочекатися не вдавалося. Одного разу, все-таки Миколая вдалось почути. Я прокинувся від шелесту торби з подарунками. Однак вирішив не відкривати очей, оскільки хвилювався, що Він злякається, втече і більше не приходитиме, якщо розкрию Його таємницю. Зізнаюся, хотілось колись і різочку отримати, хоча б заради цікавості. Але не пощастило! В існування святого я і досі вірю. Просто зараз Він живе не у своєму тілі, а в серцях добрих людей, які виконують Його місію. Хотів би, щоб Святий Миколай підказав добрим людям пам’ятати про бідних дітей, особливо сиріт, виконав їхні найсокровенніші прохання, самотнім допоміг побудувати сім’ї, хворим – видужати, і, загалом, щоб приніс більше добра у такий непростий сучасний світ.

Світлана Чихарівська, Михайло Мельничук