Конфлікт на Тернопільщині: духовенство виганяє людей жити на вулицю?
Римо-католицький костел «Святого Антонія», пам’ятка архітектури національного значенняXVII ст., розташований в центрі смт. Гусятина, поблизу центральної площі, в 2010 році відсвяткував своє четверте століття. За часи довгої й бурхливої історії аж до встановлення української державності, його приміщення зазнало чимало руйнувань,переходило у власність до різних господарів. Нарешті, згідно з рішенням Тернопільської обласної ради народних депутатів, від 5 березня 1992 року, було прийнято рішення про передачу культових споруl релігійним організаціям.
Згідно нього, костел «Святого Антонія» було урочисто передано місцевій римо-католицькій парафії. Однак ченці прибулого до смт.Гусятина ордену Францисканців, якого очолював ксьондз Отто Пєжхала, громадянин Польщі, почали виявляти незадоволення тим, що на території монастирського комплексу, в житловій прибудові мешкають декілька сімей. Так сталося, що ще в радянські часи у 1987 році адміністрація і профспілка підприємства «Райсільгоспхімія» отримали від влади дозвіл на проживання для своїх працівників, що мешкають там й донині. Виселяти громадян на вулицю, як наполягала новостворена римо-католицька громада, що не перебільшувала навіть їхню кількість, місцева влада категорично заборонила.
Зрозуміло, що надати житло людям, які мешкають на території монастирського комплексу, що до речі, внесений до каталогу пам’яток історії та культури Гусятинського району, справа складна, вирішення якої потребує значних зусиль. Здавалось б, християнська віротерпимість, любов до ближнього, милосердя, розуміння соціальних проблем власного народу, повинна подвигнути релігійну громаду на проявлення у цієї життєвої ситуації своїх найкращих якостей. Але, чомусь забувши головні Божі заповіді, серця вірних римо-католиків, на чолі з настоятелем отцем Давидом Мокрим, наповнені ворожнечею й нетерпінням. Починаючи з 2008 року вони ведуть справжню інформаційну війну зі всіма.
Численні паперові заяви ультимативного змісту щодо негайного виселення людей – «Віддайте нам келії, бо монастир повинен належати нам» надходять до Гусятинської селищної ради, Тернопільської ОДА, пишуться позовні заяви в суди, атакуються службові телефони… Спекулятивна інформаційна обробка в напрямку «нас колишніх справжніх господарів, в Україні гноблять й принижують, зневажають наші права» ведеться й за кордоном, а саме у Польщі. Цікава позиція, яку займає римо-католицька конфесія : «Віддайте, негайно намте, що ми вимагаємо, все інше ваші проблеми». Складається враження, що за лаштунками християнського месіанства, щирої любові і ласки приховуються чужинці, які користуючись доброзичливим ставленням вирішують власні інтереси, що не співпадають з українськими. Відомо, що католицька громада у Гусятині далека від зубожіння. Однак, за тривалий час, що витрачено на роздмухування конфліктів й створення напруженості серед віруючих, побудувати необхідне господарське приміщення для власних потреб було б реально та логічно. Через це виникає питання – кому вигідно спекулювати на соціальних труднощах, провокувати релігійну напруженість, створювати негативне середовище?». Гусятин.com.ua
Редакція «Погляду» просить відгукнутися усіх, хто володіє інформацією з цього приводу – напишіть нам на редакційну пошту info@poglyad.te.ua
вихід один:правослвним мочіть католиків,угкц православних,православних кп православних мп-і коли вони один одного переб”ють настане рай в країні
Потому пізнають що ви учні мої коли у вас буде любов між собою-вчив Ісус Христос.
Так як ця організація не виконує Христові заповіді, то не може вважатися християнською і претендитувати на будівлю бувшого костелу.
Як парафіянка костелу, хочу роз’яснити насамперед, вам Валерію, а також тим людям, які читають статтю і коментарі наступне:
Почну з приміщення монастиря братів Бернардинців. Варто почитати історію, щоб дізнатися кому належить монастир.
31 січня 1610 року Валенти Олександр Каліновські, з 1614 року генерал подільських земель, віддав братам (бернардинам) збудований невеликий дерев’яний монастир і костел. Брати відразу ж взялися за будівництво кам’яного костелу та монастиря.
Як бачимо, монастир споконвіків належав францисканцям. Питання: Чому ж брати не мають права забрати у свою власність те, що у них відібрали??? Вважаю, що тут не треба ні позовів, ні інших заяв. Але ж ні. Комусь дуууже потрібно це приміщення. Про що свідчить і дана стаття, яка сама пробуджує конфлікт.
Наступне. Шановний авторе, а ви бачили документи про які говорите, і чи насправді чули ті дзвінки в ОДА, а чи ви бачили монастирські келії про які ви пишете і, що важливо, чи ви знаєте що там вже близько 10 років ніхто не проживає, будівля майже знищена, немає практично ні вікон, ні дверей, скоро і даху не буде. І як там жити??? Я вже не говорю про те, що це пам’ятка культури! Це історична пам’ять народу і цінність для францисканців, яку вони просто напросто хочуть повернути.
Розумію, що римо-католицька громада не є більшістю в Гусятині, але не треба перешкоджати таким чином діяльності людей, братів, які справді хочуть зробити щось для неі.
18:40:15
Друге, на що мені хотілося звернути увагу. На моралізацію даного питання. З цієі статті я зрозуміла одне, що далеко не парафіяни і не отець робить конфлікт. Візьмемо вас. От ваш прадід наприклад, побудував дім, в ньому жив він, потім ваш дід, а потім заселили зовсім чужих вам людей, а вашу сім’ю вигнали. Як ви б до цього ставились? Як поступили б? Чи не хотіли б повернути право власності на своє?
А вголові крутиться думка- Кому потрібна майже зруйнована будівля? Чому влада вперто не хоче повернути монастир?
І останнє щодо коментарів про вигляд костелу та настоятеля. То скажіть будь ласка, хтось з людей, які писали це був колись на Богослужінні? Чи бачили ви атмосферу в костелі? Чули спів? Відчували той мир і спокій, який захований у цих стінах? Скажу вам чесно – це щось особливе. Тут є Бог. Але, на привеликий жаль, немає спонсорів, немає заможних людей і немає змоги дістати кошти на його реставрацію. Роботи дуже багато. Пожертв людей вистачає тільки на внутрішні роботи. І хоча парафія зараз суттєво збільшилася, саме рівень життя парафіян не дозволяє ім надати більшу допомогу для костелу, а отці-францисканці таких коштів не мають. Також хотіла б зазначити, що гусятинцям дуже пощастило, що в костелі працюють монахи, які духовно збагачують, навчають, підтримують, а головне моляться за парафіян, а також все місто. Тому замість того, щоб породжувати конфлікти, краще добре вивчіть ситуацію ззовні та зсередини. Адже якщо допомогти у відбуваві костелу та монастиря- ці дві культурно- історичні пам’ятки могли б стати прикрасою міста і місцем відвідин туристів.
І на кінець, раджу вам з усією християнською повагою та любов’ю: можете залишатись зі своєю думкою, але не проявляйте свою некомпетентність в цій справі і не нав’язуйте це людям.
Автор статьи либо не читал до конца положения Закона Украины, либо намеренно коверкает факты!
Прошу прочитать:
ст. 17 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”
Также Указ Президента України від 4 березня 1992 року “Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна”:
И не только культовых сооружений, но всей собственности.
Чтобы не быть голословным отсылаю к формулировку Закона.
http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v_109800-96