З чого починається Тернопіль?

Моє місто починається із дороги, яка стелиться здавалося б по однаковій, але всюди такій різній землі. Тернопіль відрізняється від інших міст своїми людьми. А ще тут багато води і дерев. Коли я був малим то «київський торт» асоціювався в мене із каштанами, тоді я не міг зрозуміти до чого тут Київ, у нас також є каштани. А ще я довго думав, що в магазині «Каштан», там де ріг Майдану Волі і Замкової продають ці самі торти із каштановою етикеткою. Хоча ніколи там не був і до продуктів він здається відношення не мав.

Тернопіль починається із людей, які здебільшого не вміють бути щирими і гостинними. Якщо ти зустрів у Тернополі щирих та гостинних – це означає, що вони як мінімум по батьках не місцеві. Пересічний галицький тернополянин, який себе із містом не асоціює, дуже часто не задоволений всім, що його оточує. Він може бути дуже добрим або страшенно паскудним, інколи ці риси живуть в ньому одночасно. Як би там не було тернополянина я б не назвав людиною щедрою. Ця людина не вміє жити на зароблені гроші. Якщо тернополянин заробляє півтори тисячі в місять, то на ньому обов’язково в два рази більше речей та одягу.

Тернопіль починається із сприйняття нас чужими людьми. Із запаху вулиць і звуку який там живе. Із людей, які виглядають з вікон і неба, яке є лише над Тернополем і більше ніде.

Молоді тернополяни дуже тенденційні люди. Вони змінюють свій зовнішній та внутрішній вигляд так само часто як дує вітер. Від цього моє маленьке місто штормить як море в погану погоду. Інколи людина сама собі не належить, немає власної думки і схожа на пластилін.

Тернопіль має багато води, але не знає, що в нею робити. Напевне я люблю це місто за те, що воно мало на увазі людей, які в ньому живуть.

Більше ніде в світі нема таких вулиць як в нас, нема такого симбіозу несмаку і затишку в одному і тому ж дворі. Більше ніде нема стільки безладу і бажання мати порядок. Більше ніде нема стільки церков і грішників на один квадратний метр.

Нема нічого ліпшого як сісти на маршрутку десь на Карпенка, а потім сидіти 10 хвилин і дивитися як автобус везе тебе в старе місто… і щоб за колесами на вулиці Миру і Дружби крутилося каштанове листя….байдуже, що його (міста) давно нестало..разом із будинками і людьми, але земля та сама!

Ми такі як є, ми не вміємо жити по іншому і в цьому наше щастя та біда.

Тарас Циклиняк