Тернополянка Люба Вовк знає, яке основне покликання людини
Зустрічалася нині з друзями-християнами. Пили чай, їли смачнющий шоколадний домашній кекс з родзинками і балакали про покликання та призначення. Слухайте, як же то файно інколи з кимось поговорити про те, що турбує. Дізнатися відповіді на відкриті для тебе питання. Отримати підказку. Вчергове переконалася, що Бог мене дуже моцно любить, що я все роблю вірно, що всі люди, які мене оточують – не випадкові.
І знаєте, яке головне покликання людини? Певно не знаєте)))) Бо я не знала і не могла вгадати одразу)))) Бути щасливою!
А знаєте, як правильно себе зреалізувати і не розпорошитися наніц? Правильно. План. Мусить бути план. Не той, про який всякі там О.Різники подумали зара А той, значення якого ще при СРСРі було відомим усім.
Щоб намалювати план, треба всього лиш уявити, що ви… померли… Шокує? А тепер заспокойтеся і спробуйте уявити, що би ви хотіли в цей станній час бачити? Купу внуків коло себе? Натовп фанатів? Гори книжок, картин, чи в’язаних светриків для майбутніх поколінь? Неймовірної краси хатинку? Чи може в цей час ви мали би перебувати десь на Гоа? Уявили? Ну то це є наш кінцевий пункт. А тепер відмотуємо плівку назад і плануємо етапи. Якшо ви хочете купу внуків, то може спочатку треба народити купу дітей? А ще перед тим – одружитися? Ах, хочете стати оперним співаком? То може почніть бодай через рік тренуватися вокалізувати? Хочете померти нафтовим магнатом? То може варто десь в років 40 скупити всі землі, де є ймовірність відкрити родовища? А щоб скупити шось, то може варто спочатку назбирати грошиків?
Якщо йдеш, а не знаєш куди йдеш, то й будеш метатися з краю в край. Намалюйте собі уявну стежинку в житті. І не хвилюйтеся, що вона може бути надто віражиста, чи матиме купу роздоріжь, і в кінці кінців приведе вас лівіше чи правіше від мрії. Головне, що вона вам вказуватиме напрямок – вперед і вгору.
Ну, а якщо ви ще й вірите в Бога, то вірте не лише в нього, а й йому Він має на вас свій план і має для вас свій джек-пот. Але для того, щоб стати цим лаккі-щасливчиком, варто бодай вийти з квартири і купити лотерейний квиток))))
Короче, в любому випадку, не бійтеся зробити крок вперед, в невідоме, в кардинально нове. Це так само, як просто зробити крок за двері своєї домівки. Ну переступив ти поріг назовні, ну відійшов десь від дому надовго і далеко, але ж ти завжди можеш повернутися назад і зробити новий крок, але вже завтра.
Я вас всіх люблю!
Люба Вовк
Цитую:
“Не той, про який всякі там О.Різники подумали зара”
А для чого переходити на особистості? Якщо маєте щось на людину скажіть їй в очі а не пишіть на весь Тернопіль і звідки ви можете знати про що хто подумав.
“Люба знає, яке основне покликання людини”. Звучить голосно. А написане не відкриває чогось нового. Все відоме. Та ще й безграмотне. Вочевидь, у майбутньому в кінці речення не будуть ставити крапки, слово “Господь” писатимуть з малої літери, однорідні члени речення не виділятимуть комами…. “То пусте”,— подумаєте. Може…. Але покликання людини – ще й бути грамотною. Тим паче, коли вона називає себе журналістом.
покликання людини – бути “ЛЮДИНОЮ”. а про помилки можна і в приват написати, якщо Ви дійно “ЛЮДИНА, а так просто “людина”. видно дійсно не вмієте бути щасливим ;-). але нічого, Бог любить усіх. ще й Ви свій “джек-пот” зірвете
Якщо можна голосно говорити про покликання і ЛЮДИНУ, то і про помилки варто і навіть треба робити саме так. Аби інші не допускали. Наприклад, ви, Ігоре. А то читаєш коментар і думаєш: як добре, що я – “не дійно ЛЮДИНА” ))))))
Ну так, хамлять теж часто з правильним наголосом 😉
Красиво, натхненно. Молодець!