Кожен розплачується за своє сам!

До роздумів над притчею «Мішок картоплі» мене підштовхнули коментарі людей, які майже п’ятдесят років отруювали моє життя…
Врешті, слава Богу!, я знайшла сили відсторонитися від них, і побачила, яким є цікавим і змістовним світ, коли спілкуватися з однодумцями, що спонукають до духовного зростання.
Звісно, бажаю, щоби усі захотіли йти до світла… Однак чимало людей сорочку власної душі забруднюють самі, але хочуть, щоби ту сорочку прали інші. Не розуміють (чи не хочуть зрозуміти), що скільки не давай брудній людині чистих сорочок, – вони нараз забрудняться від самої ж людини.
Отак і з мішком картоплі: викидаємо всю гниль, щоби не зіпсувалися здорові картоплини.
Щось подібне твориться і поміж людьми: сьогодні багато людей є мертвими, духовно мертвими.
І їхнє намагання залізти поміж здорові картоплини зводиться до очорнення-забруднення-звинувачення усіх і вся у своїх негараздах… І вже навіть не смішно чути від майже 60-річної жінки, що вона не молиться, бо її мама не навчила…
Потрібно кожному особисто йти до Бога, тобто до церкви.
Церква твориться спочатку в душі, потім – в родині, а вже потім переноситься на спільноту – вірних храму.
Бог кличе постійно до діалогу, але чи хоче людина спілкуватися з Богом – як часто вона відвідує Божий Храм, кається у гріхах – сповідається, і, отримавши дозвіл, – причащається.
Стан душі виявляється назовні.
Жити з Богом – стати дітьми світла.
Можна стати дітьми світла – очиститися постом, молитвою, сповіддю, причастям святим і зсередини засвітитися радістю.
Здорова картопля дасть здоровий плід.
Виклики життєві є кожного дня.
Починаймо з себе: зцілюймося Світлом.
Те, що ми переживаємо зараз, є результатом наших думок, слів і дій минулих років.
І ніхто не винен в тому, через що страждаю я.
Кожен розплачується за своє сам!
Але якщо людина захоче жити з Богом і відчувати Його присутність у собі, – щоб розвиватися, зростати духовно, жити у світлі, – мусить якнайчастіше сповідатися і причащатися Святих Христових Тайн – єднатися з Христом!
Вірую: в людській силі стати на стежку Світла і Правди, щоби, зустрівши великі чи менші перепони, голосно і впевнено засвідчити: ми – діти Світла, з нами Бог!

Марія Баліцька, м.Тернопіль
09.01.2014 р.Б.

 

Притча “Мішок картоплі і образа”

Якось учень запитав у свого учителя:
– Ти такий мудрий. Ти завжди у гарному настрої, николи не злишся. Допоможи і мені бути таким. Учитель погодився і попросив учня принести картоплю і прозорий пакет.

– Якщо ти на кого-небудь розізлишся і затамуєш образу, – сказав учитель, – то візьми цю картоплю. З одного боку напиши своє ім’я, з іншого ім’я людини, з якою відбувся конфлікт, і поклади картоплю в пакет.

– І це все? – здивовано запитав учень.

– Ні, – відповів учитель. Ти повинен завжди цей мішок носити з собою, і щоразу, коли на кого-небудь образишся, додавати в нього картоплю.

Учень погодився.

Минув деякий час. Пакет учня поповнився ще декількома картоплинами і став уже досить важким. Його було дуже незручно носити з собою. До того ж ця картопля, яку він поклав на самому початку, почала псуватися, деяка вкрилася слиззю, деякі картоплини проросли, деякі вкрилися цвіллю і мали неприємний запах.

Учень прийшов до Учителя і сказав:
– Це вже неможливо носити з собою. По-перше, пакет надто важкий, а, по-друге, картопля зіпсувалася. Запропонуй що-небудь інше.

Але Учитель відповів:

– Те ж сааме відбувається й у тебе в душі. Коли ти на когось злишся, ображаєшся, то у тебе в душі з’являється важкий камінь. Просто ти цього одразу не помічаєш. Потім камінців стає все більше…Вчинки перетворюються у звички, звички – в характер, який породжує смердючі пороки. І про цей вантаж дуже легко забути, адже він надто важкий, щоби носити його постійно з собою. Я дав тобі можливість поспостерігати за усім цим процесом збоку. Щоразу, коли ти вирішиш образитися чи, навпаки, образити когось, – подумай: чи потрібний тобі цей камінь.