Дівчина, яка малює ікони

В кожному домі є ікони. Багато з них передаються із покоління в покоління, отже несуть в собі сильну духовну енергетику. Однак і нові ікони, намальовані майстром-іконописцем, мають не менше енергетики. Одна із майстринь цього профілю працює і в Тернополі. Це – Демкович Юлія, талановитий іконописець та реставратор. Свої роботи вона створює  за допомогою унікальної техніки, що має назву «жовткова темпера». Для виготовлення спеціальної фарби використовується емульсія на основі жовтка, яка змішується із пігментами. Це дуже давня техніка, яку застосовували ще до того, як дізналися про олійний  живопис.

Інофрмація про Юлію

Випускниця  Львівської національної академії мистецтв. Займалась приватною реставрацією. Працювала на реставрації стінопису в
церкві Св. Андрія у Львові і реставрації храмів Львівської області. З
2006 працювала в Польщі над реставрацією кіотів. В 2009 році завершила
навчання і захистила диплом магістра. Тоді ж почала працювати в
Тернопільському обласному художньому музеї. З 1 лютого до 31 липня 2010
році перебувала в Польщі на стажуванні, як учасник стипендіальної
програми “Gaude Polonia“. В 2011 році відбулась перша персональна
виставка реставрація та іконопис, де були представлені твори музею
приватних колекцій,  які були відреставровані, а також нові намальовані
ікони. Ікони малює з  2005 року.

–         Я зацікавилась іконописом в період навчання. Спочатку мені важко вдавалось виконання ікон. Це непроста техніка, але дуже хотілось добитись якогось мінімального рівня. За малювання ікон взялась тому, що люблю малювати все окрім пейзажів. І батько мій теж малює ікони, але олійними фарбами.

–         В якій техніці працюють майстри іконопису в Тернополі? З ким із них ви спілкуєтесь?

–         Іконопис досить поширений не лише в Тернополі, але і в інших областях. Багато майстрів займаються іконописом, але частіше в академічному стилі – олійними фарбами. Мало хто виконує візантійські ікони, а про жовткову темперу –  я не чула, щоб хтось малював у цій техніці в Тернополі. Захоплююсь вмінням молодих іконописців, які завершували Львівську академію мистецтв: вони дотримуються усіх канонів традицій, але вміло додають щось нове сучасне не ламаючи всю суть ікони. Тернопільських іконописців знаю «заочно», але з ними не спілкувалась.

–         Чи є якісь загальнообов’язкові канони при створенні образів?

–         Я малюю, маючи за основу певні зображення, але намагаюсь додати ще й своє бачення ікони. Ікона виконується в такій послідовності: спершу береться добре висохша дошка, яку підрізається і вишліфовується під певний формат. На неї наноситься левкас (грунт), який теж неодноразово шліфується вирівнюється, наноситься ізоляційний шар. Тільки після цього –  рисунок,  на який наноситься фарба. Фарби окремо виготовляються з жовтка і пігментів. Після намалювання ікони її слід полакувати. Робиться це  не відразу, а через деякий час.  Для висихання ікони потрібно не менше пів року, тому що жовткова темпера потребує довгого висихання. На дотик вона може здаватись сухою, але в ній ще не завершились певні хімічні процеси.  Однак багато хто береться за лакування вже за місяць.

–         Наскільки мені відомо – ті, хто пише ікони, готуються до цього процесу: постять, відвідують церкву, змінюють спосіб свого життя. Як готуєтесь ви до  створення нового образу?

–         Готуюсь, нажаль, не по старих правилах. Частіше я вибираю зображення до душі, яке я б хотіла намалювати. Надихають роботи мого батька, який теж займається як іконописом, так і реставрацією. Задоволеня мені приносить і реставрація, і іконопис. Однак малюючи ікони  я відпочиваю від роботи реставратора.  Нещодавно я мала виставку реставрованих творів.

–         Які маєте плани стосовно поширення свого хобі?

Я дуже хочу розповсюдити реставраційну справу в Тернополі, на найвищому рівні, професійну, а не аматорську, яка зараз поширена внас. Нажаль, люди часто думають, що давши свою древню ікону будь-кому, і заплативши копійки, вони отримають якісну роботу взамін. Лише профісійний реставратор знає,чого потребує певна ікона чи картина, яких матеріалів, а які не слід використовувати. Аматори ж можуть лише нашкодити. Можу сміливо назвати себе єдиним професійним реставратором в Тернополі і однією із небагатьох хто виконує ікони в жовтковій темпері з застосуванням сусального золота.

–         Техніка, яку я обрала для малювання ікон, дуже специфічна. Адже для того, щоб намалювати одну роботу розміром 20 см на 30 см, потрібно не менше п’яти жовтків. Їх розводжу з водою, оцтом або пивом.

–         Які ікони користуються попитом сьогодні? Що купують тернополяни?

–         Останніми роками в весільну обрядовість повертається чимало  автентичних традицій, які були фактично втрачені у радянські часи. Зокрема – весільні обряди із іконами. Наявність Божого образу у весільному обряді свідчить про надання події духовного осмислення, адже цей день часто стає переломним в житті, несе в собі інформацію про те, як складеться подальше життя подружжя. І якщо в ньому є Бог – значить все йтиме якнайкраще.

Поступово відновлюється традиція в якості весільного подарунку нести найдорожчим людям  ікону: своєрідне  благословення, побажання миру, злагоди й духовності  молодій парі. За традицією, батьки благословляли молодят іконами. Зауважу, що весільні ікони – завжди парні.  Це так званий Ісус Христос Пантократор (з книгою в руках) і Матір Божа з дитям або Богородиця Замилування. Такі ікони передаються дітям від батьків, що також підтверджує цінність даного обряду. Після вінчання молодята підходять до Царських воріт, де наречений прикладається до ікони Спасителя, а наречена – до ікони Богородиці, а потім – навпаки. Подивитись на мої ікони можна у приватній картинній галереї Ігоря Мочули

Також багато хто прагне подарувати дорогим і рідним людям так звані «іменні» ікони – приміром Св. Михаїла,  Св. Ольгу і т. д. Такі купують як на дні народження, так і на хрестини. Часто на Переш причастя  хресні батьки дарують похресникам золото. Останніми роками повертається тенденція дарування ікон, які коштують, можливо,  не набагато дешевше, однак несуть більше духовний смисл. Адже золото – матеріальне. А ікона – духовний подарунок, який водночас  має і тенденцію до здорожчання. Звісно, за умови, що придбана вона не в такого собі любителя, а в людини, яка вже заявила про себе в світі іконописців.

Розмовляла Оля Терещук