Українські студенти: продажні і принципові

 

У річницю ратифікації Харківських угод між Україною і Росією   українські партії активізувалися. У центрі Києва відбулися одразу декілька мітингів. Відповідно до сумнозвісної традиції політичного життя України, не всі учасники мітингів прийшли на майдани з ідейних міркувань. Щоби розбавити вірну армію професійних мітингувальників похилого віку молодими обличчями, вербувальники від партій активно працюють у соціальних мережах. Зокрема, на сайті «вКонтакте» напередодні акції з’явилося повідомлення студента КПІ Олексія: «Завтра мітинг, хто хоче заробити, збираємося завтра о 7.15, оплата – 90 гривень (плачу із своїх)». У цій же мережі була створена відповідна сторінка зустрічі оплачуваної участі в мітингу.

Деякі студенти, у стрічці новин яких з’явилося це повідомлення, відповіли на нього відвертим обуренням на кшталт «допоки ми будемо продаватися на мітингах, у нас буде така країна». «Мене розлютила відповідь одного з організаторів мітингу на моє зауваження: мовляв, «не заважай людям працювати. А що тут такого, якщо це більше прожиткового мінімуму на день і люди не можуть заробити по-інакшому», – розповідає Андрій з університету імені Тараса Шевченка, один з опонентів мітингу за гроші.

Кому підробіток, а кому – бізнес

Максим, також студент університету Шевченка, підтверджує, що серед його однокурсників є ті, хто легко йдуть заробляти на таких подіях. «Останній раз таке було на День соборності. Зібрали купу народу, обіцяли заплатити по 100 гривень за те, щоб на Майдані постояли та пройшлися з прапорами». На питання, чому студенти погоджуються, хлопець відповідає: «Там же ж нічого не треба вміти. Ти просто стоїш. Халтурка звичайна». На думку Максима, докорів сумління учасники таких мітингів зазвичай не відчувають.

Організатори платних мітингів і самі непогано заробляють, каже Андрій. За його словами, він знає цю «кухню» не з чуток. «Це може бути фіксована ставка за кількість людей, приведених на мітинг, або ж певна сума грошей за кожну приведену людину, 10 гривень за кожного учасника, а може й більше. Хто як домовиться» – розповідає студент.

«Колись було діло, але сьогодні»…

Третьокурсниця Наталя зізнається, що коли навчалася у старших класах школи, брала участь у мітингу у Білій Церкві за 50 гривень. «Оскільки ми їхали з Києва, нас везли автобусами. До кожного з них були прикріплені відповідальні за гроші – молоді дівчата, які після мітингу платили учасникам». Нині дівчина вже має підробіток за майбутньою спеціальністю. Каже, що на подібну пропозицію заробити на мітингу сьогодні не погодилася б навіть за великі гроші – мовляв, це принижує гідність. А от на захист тварин чи на мітинг з екологічних проблем пішла б і безкоштовно, каже Наталя.

Андрій розповідає, що ходить на мітинги не за гроші, а час від часу навіть організовує акції протесту: «наприклад, під час скандалу про продаж дитячого табору «Артек» ми зібрали близько 300 студентів, абсолютно безкоштовно та без залучення будь-яких політичних партій». Хлопець запевняє, що говорити про тотальну інертність студентства – несправедливо. За його словами, молодь хвилюють такі питання, як  підтримка української мови, або ухвалення законопроектів, які стосуються вищої освіти. На таких мітингах студенти стоять не за гроші, наголошує Андрій.

http://www.dw-world.de/