На Тернопільщині без Бандери – ніяк!

Пасемо з дідом корову. Ранок такий стоїть чистий, що ніби виблискує на сонці. Звечора дощ вимив усе навколо, свіжа трава така зелена, що аж очі вбирає, кульбаби по ній жовті, бджоли гудуть . І ще метелики літають кольорові, крильцями тріпочуть.Теж, ніби квіти, тільки в повітрі.
Гарно так і світло, що й говорити не хочеться зовсім. Ні, не душу з діда виколупувати, а зовсім не хочеться. Тиша ранкова така світла, аж урочиста, ніби. І ці кульбаби – як зорі по зеленій траві розсипані. А трава – то, як небо. І все в росах. Хіба ж можна говорити, коли воно отак : небо в росах, а по ньому – зорі?
Кутаюся в дідову кацавейку і спостерігаю, як він, сидячи на пеньку, пахкає люлькою.Дідо старенький, згорблений , а руки чорні і порепані – то від кузні. Руки в діда великі зі шкарубкими, покрученими пальцями. І ото він сидить на пеньку, а сам на дерево старе схожий. А люлька пахкає, дим то кільцями, то хмарками йде – то, наче те дерево горить. Мовби тліє десь в ньому всередині щось, що недогоріло, недопалало замолоду.
А я собі думаю : а от, якби дідо і справді був деревом – то пташки ж на ньому гнізда вили б, пташенят виводили б і співали щоранку. Або ввечері, як Соловейко? А їм же ж добре було б, тим пташкам, бо дідо добрий. Він би їх від вітру ховав у гіллі, від дощу б листям прикривав.І не шумів би галузками, коли пташенята сплять…
– О! Совєти на парад пи@дують, – каже дідо.
Я одразу й не візьму в толк про що він, бо ж саме про птахів думала, то й думала, що совенята десь вилізли з гнізда.Дідо часто дражнився з бабці-галичанки : потєти, котєта, згубили кашкєта.
Стежкою, повільно, бо слизько після дощу, спускаються дід Ясько і дід Василь. Статечні такі, поважні. Дід Василь в костюмі і при краватці, а дід Ясько у формі воєнній з галіфе і медаль у нього на грудях поблискує. А чоботи високі, солдатські. В діда Василя квіти в руках.
Гарні такі вони, ці діди. А мій – на дерево схожий…
– Здоров, Михалку, – каже дід Ясько. – Ти, часом, якої внучі не маєш? А то Кердилиха , карга стара, пасла вчора свою шкапу під лісом, а я нині й не побачив того лєпцюха коров`ячого…
– І шо? – пахкає люлькою дідо?
– Та вступив, шо?
– Ну, ви, совєти, постоянно куда-то вступаєте. Щитай, шо то була партія і пи@дуй в свєтле будуще.
– Та, Михалку, я ж на парад йду. А чобіт в гамні. Дай, хоч шмаркальника, щоб обтерти.
-Ооо! А шо бойові вітірани без шмаркальника ходять? Та ше й на парад! Курва, шо ж ви за прімєр піонєрам подаєте?
– Михалку, ти прикращай тово, – вставляє дід Василь. – Чи тобі мало?
– А я шо? – каже дідо. – Я просто питаю : от шо ви за такі совєти, шо в гамно влізли, а біжите до бандери шмаркальника просити ? Ви ж тим самим визнаєте, шо бандера – то є культурна верхушка сраного общества. А значить : піонєри мають з нас примєр брати. Да, мале?
– Да, дідусю, – висовуюсь я з кацавейки. – Бандера – то є культурна верхушка сраного общества.
– Блять! – Шипить дід Ясько. – Михалку, я тобі казав і ше раз кажу : думай, шо пи@диш при дитині. Воно і так книжки читає. Ше проблємне виросте.
– Хлопці, – нервує дід Василь. Кінчайте тіво розмови. Дай йому, Михалку, шматину, хай гамно витре – і ми підемо. Бо ж парад почнеться.
– Ага. – Мружиться дідо. – Йшли б до Бандери – були б у нас другі паради. І життя.
– Ти вже сходив. На пітнацить років, – шипить дід Василь. – Хоч дитину того не вчи. В нас тепер другі дороги і друга жизнь.
– То : впірьод, дорогі таваріщі! – каже дідо.
– Та йдемо. Йно шмату дай, бо як же Ясько – вітіран, а чобіт всраний?
– Липухом хай витре. А нє – то в коритах вимиє.
– Михалку, воно : заким до корит – то засохне. А стану мити – то весь шмір змию…- Уже благає дід Ясько.
Дідо пахкає люлькою, дістає з кишені картатого носовичка і простягує його дідові Яськові. Той швидко шморгає чоботом об росяну траву, потім витирає його носовичком, тримає ту шматину в руках, а тоді навіщось запихає до кишені.
– Правильно, Яську, – сміється дідо. – Бери з собою, а то , вдруг ше яке гамно на путі…
– Та всяке може бути – погоджується той. І вони з дідом Василем ідуть далі вниз стежкою до міста.
– Дідусю, а вони що : москалі?- Питаю.
– Та нє. Свої чипирадла . Бач : і розуміє, шо в гамні, і шо без бандери – ніяк, а, все-одно, йде під ворожу дудку скакати. Совєти!…

Дзвінка Торохтушко