Кременеччині загрожує епідемія туберкульозу?!

Обласна влада має намір закрити стаціонар протитуберкульозного диспансеру, керуючись статистикою
Тільки-но стало відомо про те, що на КУТОР «Кременецький обласний протитуберкульозний диспансер» очікують зміни, працівники згаданого лікувального закладу забили на сполох. Бо лише люди, які щодня борються зі складним захворюванням, можуть реально оцінити ситуацію та її загрозу суспільству. На відміну від чиновників, які з приводу необхідності існування диспансеру мають власну думку…
Реорганізувати КУТОР «Кременецький обласний протитуберкульозний диспансер» мають намір Тернопільська обласна рада та облдержадміністрація. Зробити це планують шляхом приєднання до «Тернопільського обласного протитуберкульозного диспансеру» в якості поліклінічного відділення, ліквідувавши стаціонар із ліжко-місцями.
Таке рішення обласна влада пояснює зниженням захворюваності на туберкульоз за період 2010-2015років. «Проведення такої реорганізації є обґрунтованим, доцільним, і воно не спричинить погіршення надання медичної допомоги хворим на туберкульоз…», – йдеться в листі-відповіді ТОДА до Кременецького протитуберкульозного диспансеру. Із цим категорично не згідні й мають своє фахове пояснення лікарі комунального закладу, пацієнти та навіть пересічні кременчани, які уже збирають підписи за його збереження.
Схоже, що «позитивну» динаміку щодо зменшення надходження хворих на стаціонарне лікування бачить тільки обласна влада. Щоправда, дивиться на кричущу ситуацію із важкою хворобою винятково з боку статистики. Кількість хворих за останні 5 років у стаціонарі Кременецького тубдиспансеру й справді суттєво зменшилася. Але не тому, що люди стали менше хворіти на туберкульоз, а тому, що у 2011-му, 2013-му та на початку 2016 років заклад уже зазнавав реформ, унаслідок котрих кількість ліжко-місць зменшили у 2,5 (!) раза. Лікарі ж підтверджують інформацію про те, що в Кременецькому районі ситуація із захворюваністю на туберкульоз чи не найгірша в області. Реорганізація, а можливо, й закриття спеціалізованої лікарні призведе до епідемії захворювання, застерігають фахівці.
За п’ять років кількість ліжко-місць у тубдиспансері зменшили у 2,5 раза
– У 2010 році в стаціонарі диспансеру було 80 ліжко-місць, – пояснює голова ради трудового колективу, медсестра Олена Ясінська. – Наприкінці ж 2015 року їх кількість зменшили до 40-ка, а із січня 2016-го до 30-ох. Тож, відповідно, ми втратили змогу надавати необхідне лікування в умовах стаціонару всім, хто його потребує. Аргументи власників закладу гарні лише на папері та у вигляді статистики.
– Відсоток зниження захворюваності на туберкульоз за період 2010-2015 років, поданий у листі Тернопільської ОДА, стосується всієї області, – пояснила районний лікар-фтизіатр Вікторія Плетюк. – А в нашому районі на сьогодні – найвищий показник захворюваності в області. Ми ведемо звітність, тож за результатами 2015-го, на Кременеччині ситуація із підступною недугою залишається найскладнішою.
Спалах туберкульозу, пояснюють лікарі, спричинений кількома чинниками. Передовсім – відсутністю виїзного флюорографа в нашому районі протягом сімох років. Це суттєво ускладнює діагностику. Деякий час не працював цифровий флюорограф. Як би банально це не звучало, але люди елементарно шкодують або ж узагалі не мають коштів на плівку для знімків. Безкоштовно вона передбачена лише для тих пацієнтів, які вже захворіли, а в аптеці її можна придбати за 40 грн.
Іще одна причина, через котру боротися із туберкульозом стає дедалі важче, кажуть лікарі, – це складне соціально-економічне становище в суспільстві. Люди не можуть дозволити собі, як належить, подбати про власне здоров’я. Комусь із села, котре віддалене від району, складно доїхати на необхідну діагностику до райцентру, хтось не може виділити на це часу, через повсякденні клопоти, а хтось для забезпечення власного ефективного лікування просто немає за що купити необхідних продуктів харчування. А видужання вимагає збалансованого, висококалорійного харчування, насиченого тваринним білком та вітамінами.
– Сьогодні в стаціонарі лікують 25 хворих. На харчування держава виділяє мінімальні кошти, близько 11 грн. на день. Частина пацієнтів – із сусідніх Шумського та Лановецького районів. Лікуються навіть мешканці Дубнівського району (Рівненська обл.), – розповіла в. о. головного лікаря, завідувачка стаціонарного відділення Лариса Сливюк. – Тобто навіть територіальне розташування нашої лікарні є вигідним для пацієнтів. До них частіше можуть приїздити родичі: відвідувати, привозити все, що необхідно. До того ж цілковитий курс лікування, а відповідно, й перебування у стаціонарі – досить тривалий: від 3 до 6 місяців, а іноді й довше. Тож дехто із хворих, які починають лікування в Тернопільському обласному протитуберкульозному диспансері, згодом переводяться у наш стаціонар.
Підтверджують це й недужі, із якими вдалося поспілкуватися під час відвідин спеціалізованої лікарні.
Пацієнти хочуть лікуватися у Кременці, а не у Тернополі
Вражають заходи безпеки під час розмови з пацієнтами. Біля входу у відділення журналіста одягають не лише в лікарняний халат, але й у дві маски та гумові рукавички. Перша палата, до котрої зайшли разом із медиками, – паліативна. Там постійно перебувають хворі, які уже не підлягають лікуванню… Їх палати розміщені на першому поверсі, окремо від тих, де лікують інших пацієнтів, які ще мають надію на одужання. Словом, це щось на зразок хоспису. На сьогодні в Кременецькому протитуберкульозному диспансері таких людей є п’ятеро.
– У цій лікарні я вже перебуваю шість років, – розповів мешканець Шумського району Ігор Сильвестрович. – Свого часу 12 літ пропрацював шахтарем на Донбасі, де ослабилися органи дихання. Відверто кажучи, мій спосіб життя був далекий від правильного, і це дало свої негативні наслідки. Вперше на лікування до Кременецького диспансеру потрапив 26 років тому. Хоча лікувався 1,5 року, 20 літ не мав значних проблем. Час від часу приїздив на діагностику. А на старість знову хвороба взялася… Дуже не хотілося б, аби цю лікарню закрили, бо тут хороші люди працюють, та й додому ближче, ніж від Тернополя.
Олександр Васильович із с. Крижі Кременецького району на запитання: чи вважає він доречним закриття закладу, відповів запитанням: а де люди будуть лікуватися?! Коли припустила, що, мабуть, у Тернополі, чоловік лише знизав плечима й мовив, що в обласному центрі потрібно мати за що лікуватися. Але ж держава гарантує стовідсоткове фінансування лікування хворим на туберкульоз? Але це – вже інша історія…
– Мені краще лікуватися в Кременці, – поділився пацієнт-шумчанин, який раніше лікувався у Тернопільському диспансері, а тепер уже шостий місяць поспіль бореться із туберкульозом у місцевій лікарні. – Більше подобається тутешня атмосфера: ліс, природа, спокійно, медперсонал дуже дружній. Сестрі легше й ближче передавати мені продукти та все необхідне.
Ще одна особливість Кременецького протитуберкульозного диспансеру – це те, що він єдиний (!) в області має відділення примусового лікування хворих на заразну форму туберкульозу за рішеннями районних судів. Адже аж ніяк не усі потенційні пацієнти усвідомлюють загрозу не лише власному здоров’ю та життю, але й небезпеку для навколишніх.
– У такому відділенні є величезна необхідність, адже чи не переважна більшість діагностованих хворих страждає від хронічного алкоголізму й ухиляється від лікування, – зазначив лікар диспансеру Юрій Яловський. – На жаль, із 2015 року воно перестало функціонувати, через відсутність коштів на охорону. Поряд із цим, кількість хворих із соціально ненадійних верств населення не зменшилася. Ми знаємо кожного з них в обличчя, бачимо їх щодня біля садочків, шкіл, на ринках міста, у громадському транспорті. Але всі кременчани не знають цих людей, яким достатньо одного разу чхнути чи кашлянути, аби заразити будь-кого із навколишніх. Тож відновлення згаданого відділення є дуже актуальним, палата збережена, просто необхідно виділити гроші на зарплатню охоронцям.
Після війни у диспансері лікували кістковий туберкульоз та робили операції
Окрім того, в стаціонарі диспансеру є законсервована палата на 4 ліжка, котра закріплена за поліцією. У разі виявлення туберкульозу в ув’язнених, правоохоронці мають можливість привозити їх на лікування.
Під час розмови та огляду території протитуберкульозного диспансеру є нагода вкотре переконатися, що місце й справді ідеальне для лікування органів дихання, адже розташоване просто посеред лісу, в одному із мальовничих куточків Кременеччини, в урочищі Фещуки. Неподалік – так зване Царське село, як жартома називають порівняно новий масив розкішних (за районними мірками) забудов. Поміж кременчан починають кружляти чутки, що й на територію лікувального закладу із 80-літньою історією вже хтось накинув підприємливим оком.
А між тим, на Кременеччині почали лікувати туберкульоз із 1935-го. У повоєнні роки в Кременці діяли диспансер із лікування туберкульозного менінгіту, відділення кісткового туберкульозу в дітей та два легеневі відділення, де проводили медикаментозне й хірургічне лікування. Із жалем згадують лікарі про терапевтичне відділення, котре функціонувало на базі тубдиспансеру до 1997 року, де успішно лікували тяжкі форми пневмонії. Робили це настільки фахово та ефективно, що пацієнти погоджувалися проходити курс лікування навіть у… лікарняних коридорах.
Виходить, що в Україні із 1995 року боряться з епідемією туберкульозу. В Кременецькому районі також діє програма боротьби із цим захворюванням на 2013-2016 роки. А на практиці – в одній із родин Кременеччини, де тато має резистентну форму туберкульозу, з дня на день чекають поповнення. Згідно із протоколом, немовля необхідно вакцинувати на 3-4 день після народження. На час формування імунітету в дитини протягом 6-8 тижнів, бациловиділювача (батька) необхідно ізолювати в стаціонарне відділення протитуберкульозного диспансеру. Вакцини ж БЦЖ, за словами лікарів, уже близько року немає ні в районі, ні в області. Тож дитина залишиться беззахисною перед тубінфекцією, а ізолювати її батька як джерело зараження, можливо, буде нікуди.
P. S. Із проханням взяти під особистий контроль подальше існування та належне фінансування КУТОР «Кременецький обласний протитуберкульозний диспансер» звернувся колектив закладу до тодішнього Міністра охорони здоров’я під час його візиту до Тернополя. Та чи дочекаються реакції Міністерства у Кременеці, а надто у світлі останніх урядових змін, наразі невідомо.
Олена ІЛИНИЧ