Принадливий Тернопіль. Візитівка нашої вулиці — дідо з коровою

Які улюблені місця тернополян? Це запитанням мало б мене примусити думати і відповідати як дорослого жителя міста. Але цього я робити якраз не буду, бо найяскравіші спогади про Тернопіль — з дитинства. Вони чисті, веселі та цікаві.

Отож, почну з того, що скажу, що я проживаю все свідоме життя на вулиці, названій на честь відомої співачки та акторки Софії Стадникової, котра народилася у Тернополі. Стара назва мого району — Дорошівка.

Найприємніше мені згадувати про щоденний футбол на майданчику між гуртожитками медуніверу та кооперативного. Після нього з товаришами йшли до колонки з водою і обговорювали нашу гру. Ця колонка була біля хати, де жив собі старенький дід. Його дітей я, на жаль, не знаю, та й ми ніколи навіть не знали, чи були в нього діти. Зате світлий спогад про цього діда в мене залишився. На вулицях, де були дев’ятиповерхівки, він умудрявся випасати корову. І це була візитівка нашої вулиці — колоритний дідо з коровою, якого знали всі.

Крутий спуск від костелу на Микулинецькій до «рогатки» — це спогади про зиму. В нас була добра традиція спускатися з тої гірки на санчатах «паравозиком». Друге традиційне місце для катання — за будинком Стадникової, 1 — там були круті гірки з трамплінами — не одні санчата там поламалися.

Я, як і, мабуть кожен тернополянин, люблю парки, бо всі цікаві події відбувалися там. Мені Гідропарк асоціюється з тим, що на дитячій залізниці я катався на скейті, іноді разом із молодшою двоюрідною сестрою. А пам’ятаєте, що було біля тої залізниці? Я добре пам’ятаю: ігровий зал, острівець Хортиця, космічне містечко. Але все те мене не цікавило. Мене цікавили два літаки (марки не скажу, бо на знаю). Шестирічним дуже хотів там полазити — всі дерева вже давно облазив — а на літаках ще не бував. Але не судилося. Порізали ті літаки та й все.

Пошуки. Хотів би, щоби в нашому місті був гарний оглядовий майданчик, з якого можна було б подивитись на місто з висоти. Якщо маю можливість — «відвідую» дахи будівель та шукаю ті, з яких відкривався гарний краєвид. Поки у пошуках найкращого місця. Але ні — все ж одне таке місце знайшов — це площадка закинутих сходів біля Надставної церкви.

Власне, я ніколи не задумувався над якимось класним місцем для себе, бо розумів: прив’язуватися — то не є вельми добре. Тому більшість місць пов’язані саме з дитинством і тими бешкетницькими настоями, які в мені вирували. Думаю, всі згодяться з тим, що ми самі створюємо собі гарні та приємні місця.

Більше нічого не розкажу, бо будете знати, де мене шукати (це я жартую).

Михайло Онишків, екскурсовод, мандрівник.