Агентурна діяльність “сексотів” РВ НКДБ і РВ НКДБ на Вишнівеччині у період визвольної боротьби з більшовицьким окупантом. Частина шоста

Продовження. Частина ПЕРША – ТУТ, ДРУГА – ТУТ. ТРЕТЯ – ТУТ. ЧЕТВЕРТА – ТУТ. П’ЯТА – ТУТ.

Р. 31 Справа Ч.:

12/48 Район Вишнівець Литвиненко Павло, бувший  участковий РВ МВС. Агент РВ МВС і РВ МДБ, кличка «ЯСТРУБ»  Вишнівецького району, Тернопільської області. Дня 10.6.1948 р. 

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ:  

(Продовження)

«На другий день рано повставали, після чого Косарчук з головою рішали, як робити провірку селян в справах господарчих, а я сказав голові, що треба мені переслухати кількох людей про Заболотну. Він порекомендував мені Уляну, в якої правдоподібно Заболотна перебувала. Після сніданку ми пішли всі три в с/раду. Тут голова зі своєї ініціативи сказав, що краще буде коли він перейде до Уляни сам і попитає, чи в неї напевно перебувала Заболотна і що вона про  неї знає. Після цього можна буде вже говорити дальше. Він пішов, бо я погодився на його пропозицію, а я залишився помагати Косарчукові. За яких 15 хв. прийшов голова і сказав (при Косарчукові), що Заболотна перебувала в Уляни, але вже два тижні, як вона забрала свої речі і кудись виїхала. Я рішив визвати саму Уляну і точніше про все розпитати. Так і зробив. Прикликав її в с/раду і в присутності Косарчука та голови допитував її (конспіруватись не було вже чого, бо вона виїхала). На мої питання вона зізнала, що я записав у зошиті:

 “Заяць Уляна Григорівна, 1898 р. народження, удова, бездітна, середнячка, неграмотна. 1. Скільки у вас проживала Заболотна Марія? – Вона в мене була з місяць часу. 2. Що вона у вас робила? – Помагала мені робити на господарстві, бо я хвора на серце. 3. А звідки вона сама? – Я її не розпитувала. Говорила, що східнячка з Київської обл. 4. А вона їздила кудись в той час, як жила у вас? Їздила в Київ. 5. Що вона привозила звідтам? – Я давала їй гроші, то вона привезла мені 5 м. мануфактури, привезла була ще красок, синки, 2 кг. дріжджів. Більше нічого. 6. Що ще скажете про неї? Яке її відношення до роботи і до Вас? – Вона до роботи дуже була добра, дуже слухала і все робила. Я навіть плакала, коли вона відходила. З моїх слів записано вірно в чім і підписуюся За неграмотну Литвиненко”.

 Після цього я відпустив Уляну, а сам пішов у село, щоб зустріти десь Німця. Не стрінувши його ніде, на дорозі, я пішов до його дому. Йшов я вулицею. Тоді люди були в полю і я уважав, що ніхто не бачив, що я до нього зайшов. Німця я застав у хаті. Після привітання спитав, як у нього діла. Він відповів, що по мало. Тоді я спитав, що він виконав з моїх доручень. Він відповів, що немає жодних відомостей, бо нічого не чути. Я злегка почав його ганьбити, чому то він так погано працює, але він мотивував це тим що ніхто нічого про злодіїв не говорить. Про Дідика і Козака сказав, що вони ночами їздять по дрова в ліс і вже понавозили стільки, що більше ніхто не має. Після цього я сказав, щоб він узнав точно, чи Заболотна Марія дійсно виїхала від Уляни назавжди, чи тільки тимчасово. Він сказав, що її в селі називали Маруська і довідається про неї. В цей час у хату зайшла жінка і перервала нам розмову. Я, щоб виправдати те, що зайшов до хати, перед нею напився води і вийшов. Від Німця пішов до школи, де застав директора Добровольського Івана Петровича з Кам’янець!Подільської обл. Після по знакомлення я розпитував його, як йому живеться, які учителі є зі східних областей і т.п. Він відповів, що живеться йому добре, а учителі зараз на відпустках. При цьому сказав, що вже будуть нові учителі, бо перемінюють. Тут будуть працювати зі східняків Дробоцький Григорій Павлович, Шишкевич Настя і Шаповалова Катя. Дві останні будуть мешкати на квартирі Ніни і Гані. Опісля я спитав його, яке відношення селян до учителі  східняків. Він відповів, що можна миритися, люди не злі. Так ми поговорили з 30 хв., я попрощався і пішов. Перед відходом директор попросив заходити до нього частіше, то йому буде веселіше.

 Я пішов у с/раду. Тут застав Косарчука і голову, які дальше нишпорили по господарчих книгах і вишукували тих, що не записали всієї землі. Крім цього всюди було багато людей, які голосно між собою говорили і весь час майже про землю. Я трохи посидів з ними, поговорив де з ким на різні дрібничкові теми і вийшов надвір. За мною вийшов також голова (я про це йому нічого не казав) і я спитав його, кого б можна ще розпитати про Заболотну. Він подумав і тоді сказав, що “я дам тобі таких людей” (тут ми вже незамітно почали говорити один до одного на “ти”). Це: Заяць Прокіп, а опісля, як треба буде, дам ще. Він мешкає недалеко с/ради. Я зараз таки пішов до нього. Заяця застав вдома, якому сказав, що хочу з ним поговорити. Хочу, щоб він розказав, що знає. Він погодився і тоді ми зайшли в хату. Тут я ставив йому питання, а він відповідав. Його зізнання я записав у зошиті: 

“Заяць Прокіп Данилович, 1900 р. народження, жонатий, українець, малограмотний, бідняк, сім’я – 6 душ – троє дітей, мати і жінка, житель села В. Раківець. 1. Ви Заболотну Марію знали? – Знав. 2. Де вона проживає? – Проживала у Заяць Уляни Григорівної, а тепер виїхала не знаю куди. Говорила, що до брата. 3. Чим вона займалася до сьогоднішнього дня? – Помагала робити на господарстві Уляні. 4. Скільки вона проживала в Уляни? – Вона проживала в неї, як не помиляюсь, около 3-ох місяців часу. 5. Звідки вона прибула? – Говорила, що з Київа. 6. Коли саме вона прибула? – Я вже вам казав, пройшло три місяці. 7. Чи їздила вона в другі міста і коли саме? – Їздила до брата, казала, вже місяць тому. 8. Що вона привезла? – Привезла мануфактрури Уляні та хустку і ще синьку, краску і з кілограм дріжджів. 9. А чи вона зовсім виїхала, чи тільки тимчасово, і куди саме виїхала? – Як будьто би виїхала зовсім, бо говорила, що брат написав письмо і їде до брата, але куди саме, не можу сказати. З моїх слів записано вірно в чім і підписуюсь 16/VІІ– 1947р. Заяць Прокіп”.

 Після закінчення ми закурили. При цьому Прокіп спитав, чого я про неї розпитую, що чути про неї. Щось мабуть вкрала. Я відповів, що не знаю. Сказали спитати з району, от і питаю. На цьому наша розмова закінчилася і я пішов в с/раду. Вже заходило сонце. Косарчук кінчав провіряти другий у часток села по господарських книгах, а голова стояв надворі. Він і перший мене стрінув та спитав, як діло та де Заболотна Марія. Я відповів, що знаю так само, як і він. При цьому сказав йому, що він дає мені таких людей, які нічого не говорять про те, де вона. Тоді голова сказав, щоб спитати ще: Демчана Якова, Гловатюка Кирила і Слюсарчука Захарія. Після цього ми ще трохи посиділи в с/раді і пішли до голови ночувати. Замітного не було нічого. Найбільше говорили про контингент. На другий день я з Косарчуком і головою пішов у с/раду. Тут побув з годину часу і тоді пішов до Демчана з думкою таки поговорити з ним, може вдасться заангажувати на “дов. лице” (мова про Івана). Його я застав вдома самого і почав розпитувати, як він живе. Він розповів про свою біду, про те, що був у ЧА, хата йому по! валилася, нема за що поставити й живе у дядька. Я порадив йому позичити гроші в банку, але він відповів, що не знає до кого звернутися з тим. Тоді я сказав, щоб він частіше приходив в с/раду, щось поміг би там, то тоді і йому хтось поміг би скоріше, хоч доброю ра! дою. Він на це нічого не сказав, лише зазначив, що колись прийде. З його мови я виніс враження, що це людина незарадна, м’яка й мало користі дасть, коли навіть і заангажую його на “дов. лице”. Не добившись конкретного результату, я вернувся в с/раду. В с/раді я трохи посидів і тоді туди прийшла одна жінка з плачем. Голова спитав, що таке. Вона розповіла, що її чоловік напився і виганяє всіх з хати. Тоді я, Косарчук, голова і дижурний Данилюк Кирило пішли з цією жінкою, де застали п’яного чоловіка. Голова сказав до нього: “Ванька, що ти робиш бучу? Навіщо б’єш жінку?” Він п’яний почав ругатися і сказав, що він ще не бив її, лише потягнув 2 рази батюгою. Ми йому сказали, щоб він більше так не робив, настраши! ли судом і пішли назад до с/ради. По дорозі я спитав голови, як прізвище Ваньки. Він сказав, що Козира, чоловік без заміток, а оце певно “скочив у гречку” й тому посварився з жінкою. В с/раді я записав його в блокноті, щоб точніше провірити. В с/раді я помагав Косарчукові, який дальше мучився з провірками землі. Під час цього спитав голови, чи Козира не буває у відлученні. Цей відповів, що не помітно, а всі накази виконує солідно. Так пройшло до вечора.

Увечері я пішов до Німця і стрінувся з ним на вулиці, коли він йшов по воду. Біля криниці я дав йому завдання провірити, куди ходить Козира, де буває, що робить. Крім цього питав його, що це за чоловік. Німець відповів, що це чоловік спокійний і гарний. Він може сказати, коли десь щось почує. На цьому наша розмова закінчилася. Я напився води і пішов назад. Стрічі не умовляв. Про пропередні завдання також нічого не говорив, бо не хотів задержуватися. На мене ждав голова і Косарчук в с/раді, а крім цього, не хотів, щоб хтось бачив, що я з ним довго говорю. Ночувати пішли до Йосипа, де при горілці договорилися, що за нашу поміч (від контингенту Косарчук звільнив також заступника) вони приготують нам щось на 20.7. для наших родин. На другий день пішли в с/раду. Це було 18.7. Я запечатував конверт, заадресував на Любасюка, визвав дижурного Давидяка Сашу (років 18), взяв розписку і вислав його в район. Він поїхав на коні. Давидяк Саша з МВД не мав нічого спільного, хіба так, що про це я не знав. З пакетом я посилав його тому, що він був дижурним. Після цього я спитав голови, де живе Демчан Яків. Він сказав, що на другому участку друга хата від містка по лівій стороні, коли йти зі с/ради. Я пішов туди і застав його при гонці горілки. Він дуже злякався і почав просити, щоб не подавати його в суд, бо це він робить щойно перший раз і т. п. Я заспокоїв його та сказав, що прийшов цілком в іншій справі. Жінка, яка до того часу стояла близько і слухала нашу розмову, зараз забігала по подвір’ю, почала носитися з яйцями, а, зайшовши в хату, почала тарабанити мисками. Я сказав господареві, щоб поставив жінку біля апарата, а ми щось поговоримо в хаті. Він відповів, щоб заждати, заки вона приготує щось на закуску і тоді підем.  Прийшовши в хату, ми застали на столі пів літри горілки та яєшню, жарену на салі. Господар попросив сісти за стіл і з’їсти, але я сказав, що наперед зробимо роботу а тоді будемо їсти. Я розпитав його генералія, й опісля записав в зошиті: 

“Демчан Яків Савович, 1910 р. народження, українець, бідняк, малограмотний, жонатий, має двоє дітей від одного до трьох років, житель села В. Раковець”.

Коли я почав це писати, він, перериваючи, почав проситися, що нетреба писати, що це перший раз, залишити це і т.д. Я перебив йому та сказав, щоб він залишив цю мову, а відповідав на мої запитання і продовжав дальше:

 “1. Скажіть, чи ви знаєте Заболотну Марію і як ви її знаєте? – Я її знаю так, що вона знаходилася в Заяць Уляни, в неї весь час робила і Уляна казала, що це роботяща добра дівчина. 2. Чим займалася Марія, будучи в Уляни? – Робила на її господарстві. 3. А звідки вона прибула? – Вона прибула зі сходу, казала, що з Києва. 4. Коли вона прибула до Уляни? – Числа не пригадую, а так приблизно буде вже місяців 3, як не більше. 5. Чи їздила вона коли на схід, в Київ або в інші міста? – Казала Уляна, що їздила до брата в Київ. 6. Що вона звідтам привезла? – Привезла мануфактури Уляні та хустку і краски, синьки, дріжджів. Скільки, не знаю. 7. Чи другий раз ще коли їздила? – Більше не їздила. 8. Куди вона виїхала і чи зовсім, чи тимчасово? – Казала Уляна, що їде до брата і як буде їй там добре, то залишиться в нього, а як ні, то приїде назад до Уляни. 8.  Що ще ви можете сказати про Марію? – Про неї ще можу сказати, що вона говорила, що сирота, що не має притулку та ще добре робила, а більше такого не знаю нічого. З моїх слів записано вірно в чім і власноручно підписуюсь 18/VІІ– 1947 р. Демчан Яків Савович”.

 Коли я скінчив писати, Яків сказав, що я його дуже налякав, що йому почали трястися руки і ноги, що думав, що буду подавати його за горілку і т.п. Я засміявся і сказав, що за горілку описують і подають в суд тих людей, які не вміють робити, а тих, що вміють, не подають і  не судять, а ще й дякують. Після цього він попросив попробувати, чи він вміє робити. Ми випили по два килішки, закусили і я зібрався до відходу, подякувавши за гостину. Від Демчана я пішов у с/раду. Був трохи п’яний, бо горілка була сильна. В с/раді я застав Косарчука і голову при роботі та післанця, який вже вернувся з району і ждав на мене. Він вручив мені записку такого змісту:

 “Т. Литвиненко! Очень быстро Вы выполняете даное Вам задание, учтите что есть пословица “что быстро робится, слипое родится”, вот чтоб и у Вас так не получилося. Вам был указан срок выполнения, пожалуйста, подчиняйтесь указаниям, а посему нада еще крепче проверить самому по селу. Срок Вам до 1/VІІІ – 1947 г. 18/УІІ– 47 г. о/у. Любасюк”. 

Я прочитав цю записку і, будучи під чаркою, вголос сказав – “мать його …”, що почув Косарчук та спитав, що таке. Я сказав, що як не роби, заплата одна, самі навчають, як треба робити. Позлостившись трохи, я запропонував голові піти зі мною й трохи походити по селі. Тут обізвався Косарчук і спитав, чого ходити, як так часу нема. Я, не числячися вже з нічим, сказав, що тільки не охота читати, але таки прочитав “що скоро робиться, сліпе родиться”. Він засміявся та спитав, навіщо зробив так скоро. Я змовчав, а опісля сказав, що думав, що чим скоріше, тим ліпше. Після цього вийшов з головою надвір і сказав, що треба ще йти самому по участках (десятках) і провіряти, чи нема Барладян Марії. Та голова сказав, що тут абсолютно нема потреби ходити, бо десятники сказали б, коли б вона була. “Напиши справку, ми підпишемо і буде порядок” сказав голова. Я погодився. В цей час прийшов Козак Петро і відкликав голову набік та щось йому говорив. Коли голова вернувся, сказав, що краще нам піти до того дядька (тобто Козака) й скористати з нагоди празника (якесь було свято чи може неділя). А завтра приобіцяв дати розпорядження десятникам ще раз провірити десятки й тоді вже буде певно. Я погодився. Опісля ще спитав голову, чи він вже думає що про наші родини з Косарчуком. Він відповів, що на завтра вечір все буде впорядку. Тоді я покликав Косарчука і ми пішли до Козака.

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ