На Тернопільщині чоловік у 89 років щодня ходить на роботу

Тернополянину Ігореві Олещуку 89 років, але він щодня йде на роботу в історико-меморіальний музей політичних в’язнів, де працює старшим співробітником.

За його словами, цей музей унікальний тим, що створений в колишньому слідчому ізоляторі КДБ.

Ігор Андрійович був в одній із цих 28 камер. Його заарештували в 17 років за допомогу повстанцям. Він написав щомісячний звіт і підписав його псевдо “Грушка”. Коли викрили криївку і знайшли цей звіт, то за почерком легко знайшли автора.

“Мама передала мені покривало, передала сухарі, передала смалець. Вони мене роздягнули, викинули з горщика смалець, сухарі на те покривало, кинули мене на нього, потім згорнули разом з усім тим і занесли в третю камеру”, – розповів Олещук.

Тепер у цій камері експозиція про історію УПА.

“У камері сиділо 60 чоловік. Стояла “параша”, яку раз на добу виносили. Не було ні нар, ні ліжок. Сиділи просто на бетоні”.

22 листопада 1948 військовий трибунал засудив Ігоря Олещука на 25 років таборів суворого режиму. Покарання відбував на шахтах Воркути. Серед експонатів музею є текст його вироку. У таборах Ігор Андрійович відбув третину терміну.

“Ми приходили з шахти, поїмо і нас закривали в тюрмі. Почалися повстання. Ми казали, якщо ви хочете виконання плану, то зробіть нам нормальні умови”.

Після таборових повстань і смерті Сталіна, Ігореві Олещуку зменшили термін покарання.

Окрім важкої роботи на шахті та роботи таборовим фельдшером, він згадує й про приємні моменти.

“Коли вже зняли всі обмеження в 1954-1955 роках, ми вже почали ходити один до одного, обмінюватися. Вже мене почали вчити грі на гітарі мої колеги. Листи, які отримували з волі читали всі гуртом, збираючись вечорами”.

Чоловік усміхається, читає вірші та співає пісні, які допомагали в складні часи: “Сибір, Сибір – далекий край. Сибіру не боюся. Сибір пройду, назад вернусь, з дівчиною одружуся. Отакий був тюремний оптимізм”.

Олещук про історію ОУН-УПА може розповідати годинами.

Він і досі веде екскурсії в музеї.

“Єдині двері з 10-ї камери залишилися. За ними зроблена експозиція з фотографіями в’язнів, які пройшли через ці табори”.

Його власні фото теж частина місцевої історії.

“Маю фото 1936 року, де мені 5-ть. А це зробив у таборі німець, фотограф. Для цього фото він позичив мені свій одяг. Є багато фото з Ігорем Ґеретою. Ґерета був ініціатором заснування нашого музею”.

Попри поважний вік Ігор Олещук постійно в русі: “Я тішуся тим, що ми все-таки ми добилися незалежної України. Вона будується в дуже складний період. Але треба щодня, окрім основної роботи, щось робити для свободи й незалежності України”.

Нагадаємо, історико-меморіальний музей політичних в’язнів є відділом “Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини”.

Джерело: Суспільне Тернопіль