“Новоприбулі тернополяни” зіграли свою першу виставу у Тернополі

Цієї вистави не мало би бути. Складно уявити як за два місяці можна створити з нуля постановку, в країні, де йде війна. З десятком акторів, які й професійними акторами не є, і з режисером, який раніше не займався документальним театром.

У виставі “Без назви”, прем’єра якої днями відбулася на сцені креативного кластеру Na пошті, звучить цитата посла Великої Британії: “Україна – це джміль. За законами аеродинаміки він не мав би літати: надто велике тільце та надто маленькі крильця. Але, на щастя, джміль про це не знає”.

Її промовляє Лариса Шурховецька, одна з десяти новоприбулих тернополян, які розповіли свої історії після 24 лютого від перших вуст. Цей жанр у театрі називається “вербатім”, або документальний театр. 

«Ми поставили високу планку – створити проєкт з високою мистецькою якістю. Не просто допомогти ВПО адаптуватися у новому середовищі, знайти друзів за інтересами  у цьому місті, але й сказати щось нове у культурному епосі міста, – каже продюсерка проєкту, голова ГО «Інститут міської культури» Марічка Юрчак. –. Ми познайомили тернополян з новим форматом театру, дали майданчик для того, щоб почути історії переселенців, зафіксувати емоції та стани, що ми переживаємо, і сприяти порозумінню між мешканцями міста. Бо немає «нас» і «вас», є лише «ми». Дивовижно, що за такий короткий час і в ТАКИЙ час нам це вдалося».

В залі – аншлаг, а на сцені Ніна Семчишин, Олександр Борисенко (Київ),  Лариса Шурховецька і Олеся Риженко (Маріуполь), Ігор Каспер (Мелітополь), Наталя Цибуляк (Бердянськ), Оксана Войнаровська (Луганськ-Енергодар), Людмила Чайка, Владислав Ільницький, Світлана Ісаєва (Херсон) – вона ж створила афішу події. 

Тісна співпраця не лише інтегрувала новоприбулих тернополян, а й допомогла долати їхні страхи: «Спочатку я не планувала виходити на сцену, тим паче казати щось на публіку. Я цього страшенно боюсь, завжди щось мямлю чи затинаюся, і скоріше хочу піти, – каже учасниця проєкту Світлана Ісаєва. Але на прем’єрі я дивилася на людей зі сцени і мені не було страшно, я класно розказала свою історію і неочікувано для себе отримала задоволення від цього досвіду. Парадоксально, хочу виступати ще!»

Репетиції та сама вистава проходили під автентичні звуки окарини, калімби та інших інструментів, які музикантів з Броварів Руслан Кисельов виготовляє власноруч, а також під звуки старенького піаніно “Чернігів”, з якого магічні звуки видобувала тернопільська солістка Катруся Зволинська. 

Полотно вистави органічно поєднувалося з відеорядом, який створив тернополянин, музикант з гурту ЗСУВ Богдан Супрунюк. 

Своїми враженнями від прожитого ділиться режисер Тернопільського тимчасового театру Ігор Кусяк: “Робота над проектом пройшла динамічно, емоційно, на одному диханні. Цінність полягала не лише у творчому аспекті, а й в правильній комунікації з людьми, які вимушено покинули свої домівки через війну. Ми працювали над тим, щоб налагодити містки довіри, створити безпечну атмосферу. І все вдалося! Люди випромінювали щирий запал до кожної репетиції, до кожної зустрічі, а як результат – успішна вистава.”

Понад 160 гостей відвідали постановку наживо, ще 500 – переглянули запис за перші 2 дні. Захоплення, смуток, співпереживання – кожен по-різному сприйняв побачене й почуте, єдине було спільним – мурашки по тілу під час перегляду і тривале усвідомлення після. Багато глядачів чекають наступних прем’єр та й самі актори не проти знову взяти участь.

У відеозаписі вистави ви почуєте 9 історій переселенців, які є вироком для рашистської навали та натхненням до боротьби і перемоги!

Фінансування проєкту здійснюється в рамках програми Культура допомагає ГО “Інша освіта” (Україна) та zusa (Німеччина) за кошти Європейського Союзу.

Фоторепортаж: Ольга Биндас.