Вони стоять за Україну: 50 воїнів із села на Тернопільщині боронять Україну
З Денисова Купчинецької громади на Тернопільщині, що в колишньому Козівському районі, на фронті нині воює близько пів сотні чоловіків. За словами старости села Романа Кузіва, більшість із них пішли захищати Україну в перші дні повномасштабного вторгнення, а дехто мав бойовий досвід ще з часів АТО.
“У нашому селі проживає 235 чоловіків, і з них п’ятдесят зараз перебувають на передовій”, — розповів Роман Кузів.
Серед захисників – Василь Струхляк, який ще у 2016 році добровільно приєднався до армії. Його дружина Надія поділилася, що чоловік служив у 44-й артилерійській та 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді, побував у гарячих точках під Лисичанськом, Попасною, Волновахою та Маріуполем. 24 лютого 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення, він на наступний день знову вирушив на фронт, тепер у 146-й окремий ремонтно-відновлювальний полк.
“З одного боку, я розуміла, що хтось має йти захищати, а з іншого — він уже так багато воював… Було дуже важко”, — згадує Надія. Василь виконував бойові завдання на Запорізькому та Харківському напрямках, а зараз перебуває біля кордону з Білоруссю. У листопаді 2023 року його нагородили “Золотим хрестом” за службу біля Часового Яру. Торік їхні сини підписали контракт із Нацгвардією, продовжуючи справу батька.
Житель Денисова Роман Швирло, командир взводу 82-го батальйону 105-ї окремої бригади тероборони, повернувся додому у відпустку. Війну він розпочав добровольцем 26 лютого 2022 року, наступного дня після свого дня народження.
“Ніхто не вірив, думали, що це жарт. А я вже три роки на передовій”, — розповідає Роман. Його мати Надія працює за кордоном і три роки не бачила сина. “Думала їхати до нього, але здоров’я не дозволило. І ось він сам приїхав. Це найкращий подарунок”, — ділиться жінка.
За словами Романа, ситуація на фронті складна, особливо на Куп’янському напрямку, де втратили багато побратимів. “Назад дороги нема. Мусимо дотиснути ворога, бо їх тут не повинно бути”, — каже військовий.
З перших днів вторгнення воює і Віталій Дзісяк, командир мінометного розрахунку 105-ї окремої бригади тероборони. Його дружина Ірина розповідає, що найважче чекати чоловіка додому. Найбільше розлуку переживає їхній 5-річний син Арсен, який щоразу запитує батька, коли він залишиться вдома назавжди.
Разом із Віталієм Дзісяком служить і Степан Черевичник, який також пішов добровольцем у перші дні війни. Його дружина Ірина розповідає, що чоловік воював у Харківській і Донецькій областях, а тепер обороняє кордон Сумщини та Харківщини. Вдома на нього чекає 8-річний син, який у всьому бере приклад із батька: колекціонує його шеврони, нагороди і навіть облаштував у кімнаті “бойовий куточок”.
За час війни Ірина Дзісяк та Ірина Черевичник стали подругами, а їхні сини — товаришами. “Разом легше переживати хвилювання за чоловіків”, — зізнаються жінки.
“Дякуємо всім, хто молиться за наших захисників і підтримує їх. Слава Україні!” — додає Ірина Черевичник.
За інф. Суспільне
