Плюнути, різко повернути і… молитися, шоб за поворотом не чекав на вас дуб
Якби ще хоч місяць тому мені хтось сказав, шо зараз в моєму житті будуть відбуватися такі події, які, власне, відбуваються, я би не повірила. Більше того, я би сказала – що це просто неможливо. Але блін, в одну секунду інколи так все може помінятися шо просто торбінг.
От плануєш ти собі шось, плануєш, вискладуєш плани, як чугунні дитячі горшки у фільмі “Операція И” – в акуратні високі стопочки. І тут раптом бац – тобі треба якийсь горщик з тої стопки планів викинути. Просто взяти і викинути… Зазвичай, оскільки ти людина дуже “фартова”, то потрібний горщик – самий нижній. І ти, як Віцин, напівп’яною ходою, дрижащими руками витягаєш той найнижчий чугун і все з дзенькотом валиться, котиться, у вухах бринить, а ти офігівший дивишся на то всьо і в голові тіко дибільне “А ви не підкажете, де тут туалет?”…
Ти ще кілька хвилин стоїш і споглядаєш, як докручуються деякі з горщиків, слухаєш, чи бува сусіди з нижніх поверхів не біжать дивитися, шо то так гриміло, думаєш, з якої стопочки почнеш наново відродження павших планів… І раптом підіймаєш очі вище рівня плінтуса і бачиш, шо за тою горою чугуна ховалося величезне вікно. Квадратне таке… З фіраночками… З сонячним промінням, з відчиненою кватиркою, з голосами юрби, з рингтонами чужих телефонів, з криками п’яних гопів до ранку, з дитячими пісками в обідню пору, з пташками на ринві та запахом липи. Офігенно п’янким запахом липи. Найулюбленішим запахом липи.
Тоді ти з розгону збираєш ті всі совдепівські горшки і з азартом викидаєш через те знайдене вікно, подалі від себе, подалі від свого життя, подалі від тісноти своєї кімнати. Обпираєшся руками на підвіконня, вдихаєш повітря вечірнього дня, що згасає навпроти, і озираєшся на свою нову, тепер уже простору, світлу та галасливу кімнату. І щасливо видихаєш – свобода!
Відкриваєш кришку ноута, Ворд, і тепер уже акуратно складаєш плани у стопку зі слів. 29 кілобайт… Тепер буде тільки так. Максимум простору – мінімум ваги…
Може, колись з такими вільними і легкими параметрами ти зможеш навчитися літати?
Люба Вовк
що за……метафори???!!!
Ну власне, хто як відчуває, так і метафорить. А шо, власне, вам не подобається?
Кльові гумаки. Хай тобі пощастить.
Дякую 😉
Кльово написано. Аж на душі легше стало. Дякую тобі!
Дякую, Олюська. Тішуся, коли хтось знаходить собі шось корисне чи близьке в моєму емційному спічі))
Любочка, що означає – “запах липи”.
Тернопільська липа?!!
Мала на увазі – взагалі запах липи))) Я люблю як пахнуть липи і в Терні і будь-де інакше))))
Гаразд. Спробую відшукати свій улюблений запах.
поспішай, бо липи вже перецвітають 😉
Любочка, запах липи не є моїм улюбленим. Проте ще не знаю котрий люблю найбільше.
Спробую його відшукати.
ааа. я не так зрозуміла. Ясно. Ну, в чоловіків який запах може бути улюбленим? Кава. Мох. Кора 😉 Осообисто я ще обожнюю запах свіжих огірків. Лимона. І кави. Хоча не п’ю кави, рідко їм лимони і огірки на смак не такі добрі, як вони гарно пахнуть))))
Запах диму від вітрівки котра провела вечір коло багаття.
Запах сіна за котрим так скучають в місті.
Запах грози від котрого нас відділяють будинки, машини та телевізор.