Дитячий хор «Мікстон» — музичний феномен Тернопільщини. Інтерв’ю з керівницею Єлизаветою Марчук

Вперше авторка почула дитячий хор «Мікстон» Теребовлянської школи мистецтв на фестивалі у Тернополі. І вже з перших хвилин виступу стало зрозуміло: це не просто дитячий колектив — це живий, емоційний організм, у якому кожен голос звучить по-особливому щиро й сильно. Їхній спів настільки вразив, що після концерту виникло просте, але наполегливе бажання — знайти керівницю хору і обов’язково записати з нею інтерв’ю.

Так з’явилася ця розмова з мистецькою керівницею «Мікстону» Єлизаветою Марчук — про шлях колективу, дітей, музику, емоції та щоденну працю, яка перетворює хор на щось значно більше, ніж просто навчальний ансамбль. Це історія про дітей, які вражають і надихають, і про музику, що об’єднує, формує і залишає слід у серці.

• Розкажіть, будь ласка, як виник дитячий хор«Мікстон»? Хто стояв біля його витоків?
• Дитячий хор «Мікстон» у своєму нинішньому форматі виник чотири роки тому на базі Теребовлянської школи мистецтв. Звісно, хорова традиція в школі жила й до цього, але сам хор був значно меншим за складом.

Багаторічною керівницею хорового колективу була Галина Михайлівна Григораш, від якої я багато чого навчилася, зокрема лідерських і організаційних якостей.

Для мене ця історія має особливе значення, адже колись я сама співала в цьому хорі маленькою ученицею. Тому, коли мені запропонували очолити колектив і дати йому новий розвиток, я сприйняла це не просто як роботу, а як можливість продовжити справу, яка була мені близькою.

За ці роки нам вдалося значно розширити склад хору. Сьогодні «Мікстон» об’єднує близько 60 дітей вокального, фортепіанного та здібних дітей з інших інструментальних відділів школи мистецтв. Ми залучаємо талановитих і творчих учнів, які люблять музику та прагнуть розвиватися.

• Чому хор отримав саме таку назву — «Мікстон»? Що вона символізує для колективу?
• Назва «Мікстон» народилася досить природно. Вона символізує поєднання різних голосів, тембрів, характерів і творчих індивідуальностей в одне гармонійне звучання. У цьому слові закладена сама суть нашого колективу — єдність у різноманітті.

Для нас «Мікстон» — це не лише назва хору. Це про вміння чути одне одного, підтримувати, працювати разом і створювати щось більше, ніж просто сукупність окремих голосів. Саме через музику ми вчимося бути командою, відчувати спільну відповідальність за результат і ставати єдиним цілим.

• Відколи Ви очолюєте хор і як почалася Ваша співпраця з колективом? Розкажіть про себе, про освіту.
• Моя співпраця з хором у ролі керівника розпочалася чотири роки тому. Це сталося після пропозиції адміністрації школи та попереднього мистецького керівника Галини Михайлівни Григораш, яка понад двадцять років очолювала колектив. Разом із довірою прийшла й ідея оновити хор, надати йому нового звучання, свіжої енергії та сучасного творчого бачення.

Хотілося створити дитячий колектив, у якому дітям буде цікаво розвиватися, виступати, відчувати сцену, відкривати свої можливості та водночас бути частиною великої творчої команди. Саме таким поступово і стає «Мікстон».

Музика супроводжує мене з дитинства. Ще змалку я співала, грала на фортепіано та брала активну участь у концертах і творчих заходах як вокалістка та піаністка. Ще будучи ученицею, неодноразово здобувала звання лауреатки конкурсів різних рівнів у містах Тернопіль, Київ  та Дніпро.

Саме тоді зародилася любов до музики, яка згодом визначила мій професійний шлях.

Після закінчення музичної школи я продовжила навчання у Тернопільському музичному коледжі імені Соломії Крушельницької, де здобула кваліфікацію викладача фортепіано у викладачки Оксани Григорівни Лисак. Вагомий вплив на моє професійне становлення також мала Ельвіра Григорівна Яковенко, яка виховала в мені достойного концертмейстера.

Згодом я навчалася у Прикарпатському інституті, де під керівництвом Любові Іванівни Серганюк здобула кваліфікацію хормейстра.

Таким чином, моя професійна освіта поєднала два важливих напрямки — фортепіанне виконавство та хорове диригування. Саме це поєднання сьогодні допомагає мені комплексно працювати з дитячим колективом, розвиваючи не лише вокальні навички, а й музичне мислення, художній смак та сценічну культуру юних виконавців.

Для мене важливо не лише навчати дітей музики, а й допомагати їм розкривати власний потенціал, вірити у свої сили та знаходити себе через творчість. Саме в цьому я бачу справжню цінність педагогічної та мистецької роботи.

• Що у Вашому житті з’явилося раніше — любов до музики чи бажання працювати з дітьми?

• Без сумніву, першою у моєму житті з’явилася любов до музики. Я народилася в родині, де мистецтво було невід’ємною частиною життя. Будучи внучкою та донькою професійних музикантів, я змалку була занурена у творче середовище, де звучання інструментів, репетиції та концерти були звичною частиною повсякдення. Часто кажуть, що любов до чогось приходить із молоком матері — у моєму випадку це була саме любов до музики.

Поки інші діти зростали в дитячому садку, значна частина мого дитинства минала у стінах мистецької школи. Саме там формувався мій світогляд, мої цінності та любов до творчості. Цікаво, що сьогодні багато моїх колег — це люди, серед яких я колись росла, навчалася й робила свої перші кроки у мистецтві.

Саме тому вибір професії був для мене цілком природним. Спочатку в моєму житті була музика, а вже згодом прийшло усвідомлення того, наскільки мені близька робота з дітьми.

З часом ці дві любові настільки переплелися, що сьогодні я вже не уявляю їх окремо одна від одної. Через дітей я ще більше полюбила свою професію, а через музику навчилася знаходити до них особливий підхід. Для мене робота з дитячим хором — це не лише про вокал чи дисципліну. Це про підтримку, розвиток, спільні емоції та створення атмосфери, у якій кожна дитина відчуває себе важливою, потрібною і здатною досягати успіху.

• Чи пам’ятаєте момент, коли зрозуміли, що хорове мистецтво — це Ваша справа життя?
• Момент, коли я по-справжньому усвідомила, що хорове мистецтво — це моя справа життя, прийшов поступово, разом із першим досвідом роботи з дитячим колективом. Тоді було багато хвилювання, адже хотілося не просто навчити дітей співати, а знайти до кожної дитини підхід, об’єднати їх у команду і створити живий творчий організм. Саме тоді я відчула, наскільки важливо для керівника бути не лише професіоналом, а й людиною, яка надихає, підтримує і веде за собою.

З часом я все чіткіше почала розуміти, що кожна дитина — це окрема особистість, індивідуальний світ, і водночас кожен голос у хорі є частиною чогось більшого, фундаментального, що в підсумку створює єдине цілісне звучання.

Насправді, мій професійний шлях значно ширший, ніж лише робота з хором. Я є викладачем фортепіано і навчаю дітей гри на інструменті, супроводжую їхній перший музичний досвід і формую музичне мислення. Важливою частиною моєї діяльності є концертмейстерська робота — я працюю з ударними інструментами та у класичному танці в хореографії, де музика стає основою руху, ритму і сценічного образу.

Усі ці напрями для мене рівноцінно важливі й взаємопов’язані. Вони формують моє професійне середовище, у якому хор є однією з ключових, але не єдиною складовою.

Для мене це не набір окремих ролей, а цілісний живий процес, у якому музика об’єднує все — дітей, сцену, інструмент і рух.

• Які емоції для Вас найцінніші під час роботи з дитячи хором?
• Найцінніше для мене у роботі з дитячим хором — це самовіддача дітей. Коли вони виходять на сцену не формально, а по-справжньому вкладають у виконання свої емоції, сили, увагу і серце — це завжди відчувається і дає зовсім інший рівень звучання.

Дуже люблю моменти, коли діти не просто співають ноти, а повністю занурюються у твір, живуть ним на сцені, віддають себе музиці без залишку. Саме ця щирість і внутрішня віддача роблять кожен виступ живим і справжнім.

Звичайно, для мене важливі й довіра, і емоційність, і відчуття єдності в колективі. Але все це, по суті, народжується саме з самовіддачі — коли кожна дитина вкладає себе у спільний результат.

У такі моменти хор стає не просто колективом, а єдиним живим організмом, у якому музика звучить через щирість і внутрішню включеність кожного.

• Який урок від своїх вихованців Ви вважаєте найважливішим для себе?
• Діти дуже тонко відчувають емоції — вони не вміють бути нещирими, і саме це щодня нагадує мені, наскільки важливо залишатися справжньою і в музиці, і в житті.

Вони навчають мене терпінню та розумінню того, що до кожної дитини потрібно знайти свій підхід, свій «ключик». Індивідуальний підхід тут є основою всього. Іноді достатньо просто обійняти, підтримати або сказати одне щире слово — і дитина розкривається зовсім по-іншому.

Завдяки дітям я й сама постійно вчуся — бути уважнішою, добрішою, дивитися на творчість не лише як професіонал, а й серцем.

Я переконалася, що можна досягти багато, коли є бажання і любов до того, чим займаєшся. І для мене як для викладача важливо не виховати «ідеально професійний» колектив, а створити середовище, де діти люблять те, що вони роблять, і відчувають радість від музики та творчості.

• Чи є у Вас “улюблена” історія з життя хору, яка особливо зігріває серце?
• Дуже зігріває серце те, як за ці роки хор став для багатьох дітей справжньою маленькою сім’єю. Коли бачу вогонь в очах своїх вихованців, я ще раз переконуюся, що я тут не дарма.

Коли вони поспішають на репетиції, коли сумують за колективом під час канікул або після виступу зі щирими емоціями кажуть: «Ми це зробили» — у такі моменти особливо гостро відчуваєш цінність усього, що ми разом створюємо.

• Що для Вас складніше: навчати дітей співати чи навчати їх відчувати музику?
• Навчити технічно співати можна будь-кого — за умови часу, зусиль і системної роботи. А от навчити відчувати — це зовсім інший рівень взаємодії. Це вже про ментальну близькість, про художнє мислення, про здатність занурити дитину у внутрішній стан твору.

Коли ти працюєш із великим колективом, де близько 60 дітей, дуже складно одночасно передати одне спільне емоційне відчуття. І саме це є найбільшим викликом — створити єдиний внутрішній стан, у якому всі однаково проживають музику.

Це робота, яка виходить далеко за межі техніки. Вона про уяву, емоційність, здатність відчути драматургію твору, його характер, епоху, настрій. Потрібно навчити дітей не просто виконувати, а співпереживати музиці.

Саме тому ці два аспекти — технічне виконання і художнє відчуття — для мене нерозривні. Без одного неможливо досягти іншого, і саме їхня єдність дає той результат, до якого ми прагнемо як до високого мистецького рівня.

• Як музика впливає на Вас особисто у повсякденному житті?
• Для мене — це не просто професія і не лише фах, записаний у дипломі. Це частина мене, мого внутрішнього стану, мого способу мислення і відчуття світу.

Музика  мене супроводжує з самого народження — від маминих колискових до навчання у музичних закладах і сьогоднішньої щоденної роботи.

Це те, що неможливо відокремити від мене. Я не просто працюю з музикою — я в ній живу, я нею дихаю. І, мабуть, саме тому вона настільки природно присутня в кожному аспекті мого життя.

• Яким був хор у перші роки існування і як він змінився за цей час?
• У перші роки свого існування хор був невеликим і, як маленька дитина, поступово зростав і формувався. На момент, коли я прийшла до керівництва, переді мною стояло непросте завдання — зрозуміти, з чого почати, чи варто наслідувати попередню модель роботи, чи шукати власний шлях.

Певний час я прислухалася до відчуттів і до самого колективу, але поступово почала вносити власне бачення і творчі ідеї. До мого керівництва хор мав більш академічне спрямування, тоді як з часом мені хотілося зробити його більш різноманітним і сучасним.

Я почала урізноманітнювати репертуар, створювати й використовувати власні аранжування, які добре сприймаються дітьми та додають колективу нового звучання.

Сьогодні я бачу, як це працює: дітям подобається такий підхід, вони із задоволенням беруть участь у творчому процесі, а іноді навіть ті, хто раніше не був залучений до хору, почувши наші виступи, самі приходять і приєднуються до нашої «хорової сім’ї».

• Скільки дітей сьогодні співає у хорі? Якого вони віку?
• Сьогодні у хорі «Мікстон» співає близько 60 дітей віком від 8 до 15 років. Попри різний вік і рівень підготовки, усі ці голоси дуже органічно поєднуються в одному звучанні, створюючи цілісний і живий хор.
• Як проходить відбір дітей до колективу? Чи потрібно мати спеціальну музичну підготовку?
• У першу чергу я звертаю увагу на музичні дані дитини — слух, відчуття ритму та інтонацію. Це є ті базові речі, з яких починається робота в хорі.

Водночас спеціальна підготовка не є обов’язковою. У процесі занять діти поступово вчаться слухати одне одного, відчувати ансамбль і працювати як єдине ціле.

Моя роль полягає в тому, щоб поступово відшліфовувати ці природні здібності, розвивати технічні нюанси, допомагати дітям зростати у вокальному й музичному плані. Я часто кажу, що це як робота з маленькими діамантами — кожен з них має свій потенціал, який поступово розкривається і набуває свого блиску.

• Що для Вас є найважливішим у роботі з дитячим хором?
• Найважливіше для мене у роботі з дитячим хором — це не просто проводити заняття, а досягати реального результату і високого мистецького рівня.

Я переконана, що хор — це живий організм, і він має розвиватися, зростати, ставати кращим з кожним виступом. Тому моя мета — не формальна робота, а постійний рух уперед, розвиток дітей і колективу, пошук нових художніх рішень і звучання.

Для мене важливо, щоб кожна репетиція мала сенс, щоб діти не просто приходили «відбути заняття», а поступово зростали як музиканти, відчували прогрес і радість від власних досягнень.

• Чим «Мікстон» відрізняється від інших дитячих хорів? У чому його унікальність?
• Передусім це емоційність, харизма та артистизм дітей.

Я переконана, що про унікальність колективу краще судити не керівнику, а глядачеві й слухачеві. Моє завдання — створити умови, у яких діти можуть розкриватися, бути щирими, живими на сцені й відчувати радість від музики.

Велику роль у нашому звучанні відіграє команда. Зокрема хочу відзначити свого концертмейстера — Лідію Плотнікову. Вона професійний піаніст високого рівня й водночас дуже ідейна людина з внутрішнім стрижнем, яка підтримує мене, надихає і допомагає рухатися до мети. Вона не просто супроводжує, а співтворить разом із колективом, додаючи звучанню глибини й характеру того чи іншого твору.

Саме взаємодія керівника, концертмейстера та дітей і є нашою головною силою та унікальністю . Це єдиний творчий організм, у якому кожен важливий, і саме з цього народжується унікальність «Мікстону».

• Який репертуар найбільше люблять самі діти?
• Звичайно, дітям більше подобається сучасний репертуар, бо він їм ближчий і постійно на слуху.

Але моє завдання як молодого викладача — не обмежуватися лише тим, що «легко заходить», а поступово розширювати музичний кругозір дітей. Я також перебуваю в постійному творчому пошуку і намагаюся поєднати сучасне звучання з автентичністю та самобутністю української пісні.

Мені важливо донести українську музику крізь призму сучасності, зберігаючи її глибину, характер і ментальність, але подаючи її так, щоб вона була зрозумілою й цікавою дітям. Саме в цьому я бачу один із ключових напрямків розвитку нашого репертуару.

• Чи є у хору особливі традиції або ритуали передвиступами чи конкурсами?
• У нас немає якихось спеціальних театралізованих ритуалів перед виступами чи конкурсами. Саме в ці моменти – підхід радше робочий і професійний.

Перед виступом у нас завжди є тепло й підтримка між дітьми, але в момент виходу на сцену це змінюється на чітку професійну зібраність. Ми дуже добре розуміємо: зараз або звучить усе, над чим працювали місяцями, або результату не буде. Це момент максимальної відповідальності, коли кожен усвідомлює свою роль у спільному звучанні. І саме це поєднання людської єдності та професійної дисципліни дає нам результат на сцені.

• Які виступи або концерти стали для колективу найбільш пам’ятними?
• Напевно, кожен виступ для нас є по-своєму пам’ятним. Ми завжди вкладаємо в нього багато праці та емоцій. Кожен концерт має свою історію відповідальності.

Але особливо запам’ятовується завжди останній виступ — як підсумок великої роботи, як певна точка, де видно результат усього пройденого шляху.

• Як змінюються діти за час перебування у хорі? Що їм дає спів у колективі?
• За час перебування у хорі діти змінюються не лише музично, а й як особистості. Вони вчаться відповідальності, дисципліні, вмінню працювати в команді та чути інших.

Спів у колективі дає їм досвід взаємодії, довіри і спільної мети. Це середовище, де дитина поступово відкриває себе, стає впевненішою і вчиться виражати емоції через музику.

• Які досягнення «Мікстону» Ви вважаєте найбільш знаковими?
• Найбільш знаковими досягненнями «Мікстону» я вважаю не лише нагороди, а сам шлях, який ми пройшли за ці роки.

Чотири роки поспіль ми пробували себе в різних конкурсах і концертних майданчиках — у своєму місті Теребовля, у Львові, Чернівцях, Кам’янці-Подільському. І результати були різні, але завжди це був цінний досвід, розвиток і професійне зростання колективу. Одним із найвагоміших досягнень стало отримання Гран-прі у Львові взимку — це був дуже важливий етап для нас.

Але, мабуть, найзнаковішим для мене особисто стало інше. Це можливість показати себе у своєму середовищі — у Тернополі, де я провела значну частину свого навчання і де мене знали насамперед як концертмейстера. І саме тому для мене було особливо важливо постати тут у новій ролі — як хоровий керівник зі своїм баченням.

І найбільша цінність цього моменту полягає в реакції моїх викладачів, які мене навчали, людей, які знали мене раніше. Вони побачили інший рівень моєї роботи, інший масштаб і іншу мою творчу роль. Їхня щира підтримка, слова визнання і повага до того, що ми створюємо, стали для мене дуже важливим підтвердженням правильності обраного шляху.

• Як війна вплинула на творчість дітей та роботу колективу? Чи змінився репертуар або атмосфера занять?
• Війна, безумовно, впливає на всіх — і на дорослих, і на дітей. У нашому колективі є також дітки внутрішньо переміщені з інший областей сходу України , і кожен проживає цей досвід по-своєму: хтось стає більш закритим, хтось тривожнішим, хтось потребує більше часу, щоб відчути себе у безпеці.

Звичайно, війна вплинула і на сам процес навчання — інколи доводиться переривати заняття, спускатися в укриття, змінювати формат роботи. Але навіть у таких умовах ми намагаємося зберігати живий творчий процес.

У репертуарі теж з’явилися твори глибокого змісту, пов’язані з переживанням сьогодення. Один із них — «Спасена Україна» — це фактично молитва дітей до Бога про захист і мир.

• Якою Ви бачите майбутнє хору «Мікстон» через кілька років?
• Майбутнє «Мікстону» я бачу як поступовий, але впевнений рух до вищого професійного рівня. Передусім — це зростання якості звучання і виконавської культури дітей, а також розширення колективу, адже саме масштаб дає хоровому звучанню нову силу, об’єм і сценічну виразність.

Надіюсь на  підтвердження системної роботи, рівня підготовки і результатів, які ми вибудовуємо протягом років. Для мене це не просто статус, а певна точка професійного підтвердження, що рух відбувається у правильному напрямку.

Ми обовʼязково будемо працювати над собою, щоб отримати можливість для виходу на нові сценічні рівні — обласні, всеукраїнські, а з часом і міжнародні майданчики. Це вже не лише про участь у конкурсах, а про формування впізнаваного колективу з власним звучанням і художнім обличчям.

А також у перспективі своєї роботи з хором я хочу прийти до внутрішнього відчуття завершеності й професійної чесності перед собою та перед колективом. Можливо, це усвідомлення буде сформоване вже з роками, але для мене важливо, щоб у фіналі цього шляху я могла з упевненістю сказати собі: я зробила для цього колективу все, що було в моїх силах.

Щоб не залишилося відчуття недомовленого чи недореалізованого, а була спокійна внутрішня впевненість у тому, що кожен етап, кожна можливість і кожен ресурс були використані максимально на користь розвитку «Мікстону».

• Що б Ви хотіли сказати батькам, які тільки думають віддати дитину до хорового колективу?
• Я б порадила батькам, які вагаються, чи віддати дитину до творчих занять, просто спробувати. Дуже часто діти спочатку соромляться або кажуть, що їм це не підходить, але з часом саме в такому середовищі вони розкриваються, коли їх підтримують, чують і приймають. І нерідко виявляється, що це стає для них справді близьким і цікавим.

Загалом заняття музикою та мистецтвом формують у дітей важливі життєві навички — дисципліну, систематичність і відповідальність, адже дитина вчиться працювати регулярно, розуміє цінність зусиль і результату. Також розвивається вміння взаємодіяти з іншими, підтримувати, працювати в команді і доводити розпочате до кінця.

Водночас дуже важливо, щоб у цьому процесі була підтримка з боку батьків. Коли дитину підтримують у її починаннях, результат завжди значно більший та  стійкіший. Адже найкращий розвиток відбувається тоді, коли є спільне бажання самої дитини, підтримка батьків у  роботі викладача, який вкладає знання, увагу і свій час у кожного учня.

• Якби потрібно було описати хор «Мікстон» трьома словами — якими б вони були?
• Якщо спробувати окреслити «Мікстон» трьома словами, це радше про шлях, який проходить дитина в колективі: відчути музику, прожити її через спів і прийти до результату, який щоразу стає маленькою перемогою над собою – «ВІДЧУЙ. СПІВАЙ. ПЕРЕМАГАЙ!».

Хор «Мікстон» щира дякує Теребовлянському міському голові Олегу Продану та начальнику відділу культури Михайлу Кузіву за фінансове сприяння та організаційну допомогу у розвитку дитячого хору   Теребовлянської школи мистецтв. Завдяки Вашій підтримці – дитячі мрії знаходять крила!

Спілкувалася Надія Греса